Проте ми ніяк не могли розпочати таку роботу негайно. Саллі і я провели решту дня, повзаючи попід задньою стіною, видивляючись та обмацуючи й раз у раз скрикуючи від подиву й захвату.
Коли того вечора ми повернулися до табору, ми були геть виснажені фізично й емоційно. Пітер Ларкін одержав повідомлення для нас від Лорена.
– Він бажає вам усіляких успіхів і повідомляє, що один із гелікоптерів, які розшукують нафту, літатиме у вашій місцевості протягом кількох наступних днів. Чи потребуєте ви чогось і якщо так, то передайте мені список. Вони скинуть вам усе необхідне.
Наступні дні були найщасливішими в моєму житті. Гелікоптер із емблемою «Стервесант-ойл» на фюзеляжі прилетів до нас, як і пообіцяв Лорен. Він доставив нам повний вантаж найнеобхіднішого, делікатеси, ще один намет, розкладні стільці, теодоліт для спостережень, гас для ламп, додатковий одяг для нас обох, додатковий папір, на якому Саллі могла б малювати, фотоплівку для мене й навіть кілька пляшок солодового віскі «Ґлен Ґрант», яке вважають найкращими ліками проти всіх людських хвороб. Записка від Лорена заохочувала мене робити все, що я робив, доти, доки я вважатиму за необхідне. Він обіцяв, що надаватиме мені повну допомогу, але я не повинен тримати його в невіданні протягом тривалого часу, бо він, мовляв, «помирає від цікавості».
Я послав йому свою вдячність – плівку з наскельними малюнками, серед яких не було стародавніх, і кілька поліетиленових торбин зі зразками фарб із печерних малюнків для датування через аналіз вуглецю-14. І гелікоптер полетів геть, покинувши нас у нашій ідилії.
Ми працювали щодня від раннього ранку до пізнього вечора, картографуючи печеру по горизонталі й по вертикалі, фотографуючи всі зображення на стінах і прив’язуючи їх до нашої первісної мапи. Саллі розривалася, допомагаючи мені й продовжуючи власну роботу з виокремлення стародавніх постатей. Ми працювали в цілковитій гармонії та взаєморозумінні, вряди-годи роблячи перерви, щоб з’їсти ланч на березі смарагдового басейну або поплавати вдвох голяка в його прохолодній прозорій воді, а іноді просто вилежуючись на скелях і розмовляючи.
Спочатку наше проникнення в печеру серйозно вплинуло на екологію місцевої фауни, але, як ми й сподівалися, вони швидко пристосувалися. Через кілька днів птахи знову падали вниз крізь отвір у даху печери, щоб попити води та скупатися у басейні. Незабаром вони вже не звертали на нас найменшої уваги, з оглушливими криками та базіканням розбризкуючи навкруги воду, а ми припиняли свою роботу, щоб помилуватися ними.
Навіть мавпи, гнані спрагою, нарешті знов приходили крізь скельний прохід, хапали ковток води й швидко втікали назад. Незабаром ці боязкі набіги стали сміливішими, аж поки перетворилися на справжню мороку, бо вони тепер викрадали наш ланч чи будь-яке обладнання, що залишалося недоглянутим. Ми їх прощали, бо їхні витівки завжди були цікавими й кумедними.
То були чудові дні приємної праці, дні, прикрашені дружбою і коханням, і глибоким миром, що панував у цьому прекрасному місці. Я пам’ятаю лише один день, коли несподівана розмова розхвилювала поверхню мого доти безхмарного щастя. Саллі і я сиділи під портретом нашого чудового білого царя, коли я сказав:
– Вони не зможуть це заперечити, Сал. Тим сучим виродкам доведеться змінити свої вузькі погляди!
Вона знала, що я говорю про так званих викривачів, любителів усе спростовувати, про політико-археологів, спроможних перекрутити будь-які докази, аби підлаштувати їх під власні погляди, про тих, котрі осуджували мене й мої книжки.
– Не будь такий упевнений у цьому, Бене, – остерегла мене Саллі. – Вони з нами не погодяться. Я ніби вже чую їхні тоненькі буркотливі голоси. Це, мовляв, лише відображення бушменських легенд, і можна тлумачити їх по-різному – ти хіба не пам’ятаєш, Бене, як вони звинуватили абата Брейля в ретушуванні малюнків у Брандбергу?
– Так. Дуже шкода, але ці малюнки й справді вторинні… Коли ми покажемо їм малюнки фортечних мурів, вони скажуть: «Хай і так, але де ж самі мури?»
– А нашого царя, нашого мужнього царя-воїна, – вона подивилася на нього, – вони каструють. Він перетвориться на ще одну «Білу леді». Його бойовий щит стане букетом квітів, його молочно-біла шкіра зміниться на церемоніальну глину, з його вогненно-рудої бороди вони виготовлять шарф або намисто, й коли вони опублікують його портрет, то він буде майже непомітно змінений у всіх цих місцях. «Британська енциклопедія» опублікує повідомлення такого характеру, – вона змінила свій голос, наслідуючи педантичного й пихатого лектора: – «Сучасна наукова думка вважає, що руїни залишилися від споруд якогось із племен банту, можливо, від шона або макаланг».
– Мені хочеться – о, як мені хочеться, – щоб ми знайшли якісь очевидні докази, – сказав я жалібним голосом. Я вперше подумав про те, як я розповідатиму про своє відкриття своїм братам у науці, й побачив в уяві, що я спускаюся в яму, де кишать отруйні гадюки. Я підвівся на ноги. – Пропливімося трохи, Сал.
Ми пропливли поруч легким брасом туди й назад через басейн. Коли ми вибралися з води і сіли на плямі яскравого сонячного світла, яке падало в печеру крізь отвір у її даху, я спробував поліпшити свій поганий настрій, змінивши тему розмови. Я доторкнувся до руки Саллі й з витонченою делікатністю пораненого носорога бовкнув:
– Ти вийдеш за мене заміж, Саллі?
Вона обернула до мене здивоване обличчя, її щоки та вії ще блищали крапельками води, й вона дивилася на мене не менш, як десять секунд, перш ніж зареготала:
– О, Бене, який же ти старомодний! Чи ти забув, що ми живемо в двадцятому сторіччі? Те, що ти скривдив нещасну дівчину, аж ніяк не означає, що ти мусиш одружитися з нею!
І перш ніж я встиг запротестувати або пояснити, що саме я мав на увазі, вона підхопилася на ноги й знову пірнула у смарагдове озеро.
Протягом решти дня вона була цілком поглинута своїм малюванням та пензлями й не мала часу навіть подивитись у моєму напрямку, а не те що заговорити до мене. Її послання на мою адресу було рішучим і очевидним – на певні теми для обговорення Саллі накладає категоричну заборону. Одруження одна з таких тем.
То був для мене дуже поганий день, але я добре засвоїв свою науку й поклав задовольнятися тим щастям, яке маю, не прагнучи чогось більшого.
Того вечора Ларкін передав нам ще одне повідомлення від Лорена: «Ваші зразки 1-16 аналіз С-14 в середньому датує 1620-ма роками плюс-мінус 100 років. Вітаю. Результат здається переконливим. Коли ти прилучиш мене до таємниці? Лорен».
Я відчув велике піднесення, діставши цю інформацію. Коли ми припустимо, що давній бушменський маляр малював свої картини з реальної природи приблизно між 200 і 400 роками нашої ери, тоді ж озброєний фінікійський воїн провів свої армії та бойових слонів через країну, яка мене так цікавить. Я почував себе винним, що приховую від Лорена таємниці нашої печери, але прилучати його до них було ще рано. Я хотів приберегти її для себе трохи довше – ще помилуватися нею, навтішатися її миром і красою, незаплямленою очима інших людей. Але ще більше значення мало для мене те, що вона була храмом мого кохання до Саллі. Як і для старих бушменів, вона стала святим місцем для мене.
Наступного дня Саллі, схоже, постановила залагодити ту прикрість, якої вона мені завдала. Вона піддражнювала мене, була ніжною й пустотливою. Опівдні, коли сонячне світло прорвалося до нас крізь верхній отвір печери, ми кохалися на скелях біля басейну, Саллі майстерно й лагідно знову взяла ініціативу на себе. У її ставленні до мене було щось загадково-грізне й містичне, але воно витіснило смуток із моєї душі й наповнило її щастям і миром.
Ми лежали, обнявшись, і сонно перешіптувалися, коли я раптом відчув чиюсь іще присутність у печері. Тривога пронизала мій мозок, і, спершись на один лікоть, я подивився в бік тунелю, яким ми заходили до печери.
Золотаво-коричнева людська постать стояла в темному отворі тунелю. Той чоловік був одягнений у коротку шкіряну настегенну пов’язку, за плечем у нього був сагайдак зі стрілами й короткий лук, а на шиї висіло намисто зі шкаралуп страусиних яєць і чорних мавпячих бобів. Постать була маленька, розмірами з десятирічну дитину, але вона мала обличчя дорослого чоловіка. Скошені очі й високі пласкі вилиці робили його схожим на чоловіка азіатського походження, але ніс у нього був приплюснений, а губи повні й чуттєві. Низенький череп накривали густі чорні кучері.
