З0 березня 1906 р. ПОЕТАМ Поети вчать, як треба жити, Багатим бути, а самі ж І на підошви заробити Не вміють нещасливий гріш. Натхнені добрістю й красою, Оспівують блаженний рай. Та ситий піснею самою Не будеш ти, хоч як співай. Тихіше, милі! Міру мати Повинні співи голосні, Бо вік наш хитрий – оплювати Готовий почуття й пісні. 31 січня 1906 р.
НЕ КЛЯНІТЕ МЕНЕ За печальні пісні Не кляніте мене, Бо ж і так у вогні Моє серце сумне. Кров од болю кипить, Мучить мука німа, Ні на мент, ні на мить Сну про щастя нема. Я не можу здолать В серці горя й жалю, Шум плачів і проклять Я думками ловлю. Я не можу знести Цей гидкий маскарад, — Співи щастя вести, Як ридає мій брат. Скільки горя і сліз Бачу всюди й завжди, Скільки сам переніс Я нещастя й біди! Он стоїть удова, В зорі смуток-туман, В струп’ї вся голова, А на плечах – лахман. Руку, мов неживу, Простягає мені: «Пожалійте вдову, Згинув муж на війні!». І тут сльози – кап-кап! Доле, не доведи… Що ж ти, брате, ослаб, — Кпи з чужої біди! Ось гуляє багач, Аж палата дрижить, А під брамою плач — Там сирітка стоїть. Стужа нею трясе, Мов нагайкою тне, Вітер скарги несе І квиління сумне: «Тут проходив народ, Молоді та старі, Проти гніту й знегод Тут ішли бунтарі. Тато з ними пішов — І донині нема… Стигне з холоду кров, Сипле снігом зима. А мене багатій Вигнав з хати на сніг, Де ж ти, батечку мій, Де знайду я нічліг?!» І тут сльози – кап-кап! Доле, не доведи… Що ж ти, брате, ослаб, — Кпи з чужої біди! Знову стогін… Жебрак Під вікном, наче тінь; Без ноги, неборак, Повен жальних болінь. Він стискає п’ястук, Тягне пісню хрипку, — Скільки злигоднів-мук Пережив на віку: «Відробив я панам, Відслужив сорок літ, — Став на службу дитям, А сьогодні я – дід! Гарував я щодня, Не зважав на батіг, Працював за коня, Рано встав, пізно ліг. Я канави копав, Ліс рубав і возив, Битий, кров’ю спливав. Йшла робота вогнем… А мій пан не тужив: Багатів з кожним днем, Смачно їв, смачно пив. А я чахнув, бідак, Був голодний, як вовк, Та служив вірно так, А тепер…» І замовк. Тільки сльози – кап-кап! Доле, не доведи… Що ж ти, брате, ослаб, — Кпи з чужої біди! Та за скорбні пісні Не обсмішуй мене, Бо ж і так у вогні Моє серце сумне. 15 квітня 1906 р. ЗА ШМАТОК ХЛІБА За шматок хліба, чорного хліба, Бідак свою душу дає, Топить у рабстві мрії й надії, Життя безталанне своє. Щоб подолати злидні та голод, Він мусить забути навік Людяність, думи ясні й високі, Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. |
