Михайло. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що – цілий світ.

Анна Петрівна (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до нас!

Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

Анна Петрівна. О чем это у вас тут спор?

Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

Анна Петрівна. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

Михайло. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

Анна Петрівна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nіcolas?

Бєлохвостов. Certaіnement.[10]

Михайло. Хто за кар'єрою ганяється…

Анна Петрівна. Ну, вот, вот…

Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur[11], не наседайте! Уляжется!

Михайло. По собі судиш?

Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.

Анна Петрівна. Тоut a faіt charmant![12]

Ті ж і Жозефіна й Зізі.

Жозефіна. Маdате! С'еst ітроssіblе аvес Zіzі![13]

Анна Петрівна. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'іl y a la?[14]

Жозефіна. Еііе mе дгопde, еllе mе taquіnе».[15]

Анна Петрівна. Vous еtes tгор rudе, vоus тете![16]

Михайло. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!

Анна Петрівна. Что за выражения? Зінька! Паскудство!

Бєлохвостов. Зінька? С'еst jolі![17]

Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!

Бєлохвостов. С'еst tгор fогt![18] Милый, резвый ребенок, не больше!

Анна Петрівна (до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.

Зізі проходить здаля.

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

Зізі підходить з опущеними очима.

Анна Петрівна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Бєлохвостов. Ах, mа соusіnе[19], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

Зізі (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

Анна Петрівна. Они меня сговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.

Михайло. Ne vous chagrіnez pas![20]

Анна Петрівна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.

Павло (за вікном). Ну, тепер – годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!

Пашка і Михайло.

З школи виходять діти з книжками, кунштуками[21]; жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка.

Старші. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

Пашка входить і озирається кругом.

Михайло (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому, і все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! і ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

Пашка. А вчитись до школи.

Михайло. Хіба?

Пашка. Авжеж! Думаєте – стара?

Михайло. Куди там! А тільки здивувало мене, що ти нічого перше не казала, а це здумала.

Пашка. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!

Михайло. Добре, добре єси задумала. і вивчишся?

Пашка. А чому ж ні? Аби хіть.

Михайло. А трудно здалося?

Пашка. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?

Пашка. Ні, вона дома; у неї мати чогось слабує, то ні на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.

Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом і вчилися.

Пашка. Добре. А що, вам подобається?

Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брівоньки – в світі нема!

Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережіться залицятись до неї.

Михайло. Або що? Хіба не можна любувати красою, тішить серце розмовонькою дівочою?

Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.

Михайло. Хто ж це?

Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зітхає).

Михайло. Ну, то й щасти боже; а мені що до того?

Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрісний, завзятий і Катрю коха без душі. (Зітхає).

Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!

Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

Михайло. Овва! Злякались!

Пашка. Ні, далебі, – він страшний!

Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тільки постояти з дівчиною, побалакати, – то вже й язики чешете. Хіба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотів? Хіба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощі замішати?

Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так і повірили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тільки, аби час пробавити, а щоб про інше й на думці не мав?! Ще парубок – може, а що пан – зроду!

Михайло. Та я за панів не обстоюю!.. Але, здається, я нічим не образив нікого, а зо всіма вами щиро, як з рівними.

Пашка. Крий боже! За вас всі чисто… і Катря так, – боже! Питала навіть, чого пана Михайла третій день не видко?

Михайло. Невже питала?

Пашка. і не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всі дівчата за вами аж-аж-аж! А Катрі й надто сподобались. Тільки й мови, що про вас…