Майк Йогансен
МАЙБОРОДА
Оповідання
Частина 1
І. Майборода й філософи
З-під вивіски «Механічний тоталізатор» вийшов чоловічок і став на тротуарі.
Це був Майборода. Філософ Майборода.
На обличчя Майборода зовсім не схожий на філософа.
Філософи мають великий лисий лоб і задумливі, або й пронизливі, очі. До того в них звичаєм буває борода.
Навпаки, Майбороді біляві патли, як вимочена конопля, звисають аж на самі очі — маленькі, підсліпуваті очі.
Під носом у Майбороди теж конопляна мичка — вуси. Майборода постояв на тротуарі. Він замислився.
II. Суєта
Все суєта! — вирішив Майборода й подався тротуаром по вулиці.
От жінки! Для чого вони одягають лакові черевички, підмащують губи й дивляться скоса на сміливих парубків?
Все одно вони помруть, зогниють і змішаються з землею. Суєта!
Все суєта! — остаточно постановив Майборода.
Посада, головбухгалтер, PKІ — все суєта!
А найперше — механічний тоталізатор!
Це вже суєта суєт.
Чи виграєм, чи ні — то ще хтозна, а що програєм, то напевне.
Майборода механічно помацав кишеню.
Хоч як подумати добре — то й гроші суєта.
Що з того, що за гроші можна купити гарну женщину.
Побудем з нею ніч, а там, дивись, і зачепив чого-небудь!
Майборода прискорив ходу.
III. Майборода і плавунець
— Все — суєта! — ще раз повторив Майборода і — спинився.
На тротуарі збилася купка — душ п'ять народу і на щось дивились.
— От юрба! — сказав собі Майборода.
Досить того, щоб один спинився перед якоюсь дурницею, і зараз коло нього наб'ється народу.
Колись Майборода сам попавсь на гачок. Якийсь хлопчик став на вулиці Лібкнехта й почав непорушно дивитись на вікно в четвертім поверсі на другому боці.
Тоді Майборода теж приєднався до купи й усі дивились на вікно, аж поки хлопець не висолопив язика на глядачів і не вшився.
Майборода звів очі. Перед ним манячила якась широченна спина під кашкетом. Спина уважно дивилась у середину кільця.
— Запевне якась неймовірна дурниця!
Щоб перевірити свій висновок на фактах, Майборода присунувсь ближче і заглянув у середину, розсунувши трохи наївних глядачів.
На тротуарі голічерева лежала якась маленька штучка, завбільшки з карбованця.
Вона мала вигляд сочевичини і по краю обведена була жовтою стрічкою.
— Так і є!
Це просто собі жук-плавунець. Є на що дивитись!
Він залетів на вулицю з річки, кокнувсь об лихтар і впав.
Спина в нього гладка, як дзеркало, і він вимахує чорними ногами, щоб встати.
«Він довго може так працювати», — подумав Майборода.
«І чим все скінчиться? Його або роздавлять перехожі, або він досунеться до краю тротуару, впаде на брук і його роздушить колесом».
— Це плавунець! — сказав Майборода вголос, щоб привнести якесь світло в голови наївних глядачів.
Ніхто не відповів.
Майборода звів очі й побачив, що нікого не було. Він стояв сам над плавунцем.
В цю мить хтось штовхнув його ліктем.
IV. Майборода і Степун
— Обережніше! — голосно засичав Майборода. Лікоть прийшовся йому в спину коло печінки.
Майборода терпіти не може, коли штовхаються.
Наче не люди, а скоти якісь. Є ж тобі місце обминути — так от треба зачепити стороннього чоловіка!
Над Майбородою залунав веселий сміх.
— Що ти тут стоїш, Майбородо! — спитав Степун. — Чи не придумав ще якоїсь теорії?
Майборода не відповів нічого. Цей Степун був його запеклий ворог.
Він служить розсильним в установі й ніколи не промине каси, щоб не поглузувати з Майбороди.
Якось він зустрів Майбороду, коли той виходив з церкви, і з того часу не дає йому жити.
Майборода щось із півгодини доводив йому, що без Бога все одно не проживеш і що правда кривду переможе. Степун вислухав і сказав:
— Ти, Майборода, — дурень! І де вас, дурнів, такого багато береться?
Майборода з Степуном од того часу не балакав.
Навпаки, Степун охоче балакає з Майбородою, але це тільки для того, щоб з нього насміятись.
Степун узяв Майбороду за плече.
— Кинь отого жука — ходім вип'ємо пива. Ти ж одержав гроші за місяць?
Майборода спробував висмикнутись з Степунової руки, але з того нічого не вийшло.
Степун — хлопець дужий, матрос і буденовець.
— Одчепіться од мене! — засичав Майборода.
Степун голосно зареготавсь.
— Чого ти комизишся? — сказав він. — Все одно розумніший не зробишся. Коли жалько тобі грошей, заплатимо удвох, хоч я й бідніший!
— Я сказав уже вам, що не хочу з вами балакати! — заверещав Майборода.
Це вже було занадто! Він цьому Степунові не набивається й не заважає йому робити, як він хоче. Оці, люди, що не звикли мислити, гірші від скотів.
Собаку вдариш, і він одчепиться, а отаке-о — ні.
В нього батьки померли, на селі вдома голод, пора б, здається, помислити як слід, яка цьому причина, а він ходить, наче йому карбованця подарували.
— Ну що ж? — спитав іще раз Степун і випустив Майбородине плече.
Майборода повернувсь і пішов.
— Дурень ти, Майбородо! — ласкаво сказав Степун навздогінці.
V. Майборода й п'яниці
У Майбороди серце аж кипіло. І так зле, а ще той скот причепився.
І що він знає? Чи розгорнув він хоч один раз якогось філософа чи святого?
Наслухавсь на мітингах усякої юринди й думає, що він усе розуміє. Ні, братіку, з такою наукою далеко не поїдеш!
Чому, скажемо, в одного дядька совка геть чисто все виїла, а в другого, поруч, хоч би торкнула?
Майборода йшов швидко. Очі йому блищали.
— Може, він скаже, що він знає, чого сонячник до сонця повертається? Ні, братіку, — не скаже! Хоч лусне, а не скаже.
Майборода підійшов до пивної.
Треба якось заспокоїтись. Майборода увійшов, вибрав столика осторонь і сів.
Принесли пару пива. Майборода випив три шклянки й почав дивитись на публіку.
Оця юрба не знати для чого ходить до пивної.
П'ють як коні і хоч би одне сказали розумне слово.
Той про Катьку, цей про свою жінку. І через кожні три слова — матюк. А почнеш їм докоряти, і тебе виматюкають.
Ще й просто посеред якогось тексту з писанія загне матюка.
Майборода спорожнив другу пляшку. Принесли ще.
Настрій в Майбороди значно погіршав. Його дратували оті п'яні пики навкруги за столами; он коло того бридющого рудого дядька вже ціла батарея порожніх пляшок, і він гикає на всю пивну...
Майборода закінчив п'яту пляшку і остаточно переконався, що нема для чого жити на світі. Ніхто його не любить, ніхто за ним не плакатиме, коли він сконає.
Як багато зостанеться на світі неприйнятих Майбородиною філософією людей! Ні, цього не буде! Він зараз же всім скаже, де правда.
Майборода стукнув кулаком по столу. Двоє сусідів обернулися до нього.
Майборода гикнув і сказав:
— Вибачте мені, що я так; ви думаєте: он білий дурень накачався мов та свиня пивом і чіпляється до незнайомих, викладати свої немовби ідеї та світогляди. І що тільки він знає правду, а більше ніхто правди не знає. Так скажу ж я вам, що я жив тридцять п'ять років на божім світі і скажу ж я вам, не маю для чого жити. Ніхто, мабуть, і не заплаче, коли я...
Майборода схилив голову на руки й заплакав. Сусіди давно вже дивились у своє пиво.
