--- То я, своєю нестриманістю, навернула вас з Нілою на небезпеку.

--- Так. Тепер вона їм буде непотрібна. Моя і її страта справа недовгого часу. --- погодилась з дівчиною няня.

--- Але вихователь вважає, що сила належить Нілі.

--- Он як! І що це дає нам якусь перевагу?

--- Можливо і не дає, тому нам потрібно тікати з відси. --- висказала свою думку Луна. --- цей світ не такий і малий. В ньому є де сховатися. Це можливість, принаймні, потягти час. Жерці не зможуть відкласти церемонії жертвоприношення, і якщо ми туди не потрапимо, то в нас буде в запасі ще півроку.

--- Замок ретельно охороняють. Буде важко опинитися за його стінами. --- засумнівалась в планові Луни Ніла.

--- Я вже думала про це. Треба вилізти через вікно і по мотузці спуститися в низ. Поки варта обійде навколо замку хтось один вспіє спуститись і сховатись неподалік. Треба лише найти мотузку потрібної довжини.

--- І я знаю хто нам допоможе. --- хитро посміхнулась Ніла, вислухавши сестру.

--- Ну так! Тевій. --- не заперечила дівчина. --- Я просто зараз піду і пошукаю його.

Луна швидко знайшла свого шанувальника. Чоловік ніс варту біля головної брами. Дівчина поманила його пальцем із за рогу. Перевіривши що поблизу немає командира, Тевій підійшов.

--- Мені потрібна твоя допомога. --- прошепотіла Луна.

--- Зараз я не можу.

--- Бачу. Я чикатиму на тебе у внутрішньому дворі. Коли ти зможеш прийти?

--- Одразу після вечері. Раніше не зринути від командира.

--- Добре.

Дівчина пішла. Охоронець деякий час дивився їй в слід. Він відчув її хвилювання і воно перейшло і до нього. Тепер він з нетерпінням чикатиме зустрічі. Він поспіхом проковтнув свою вечірню порцію і попросився не надовго вийти. Луна чикала на нього в назначеному місті. В цей час у внутрішньому дворі нікого не буває, і їм не довелось ховатися. Пильно дивлячись йому у вічі, дівчина спитала:

--- Ти дійсно готовий за мене вмерти?

--- Чому ти питаєш?

--- Тому, що те що я хочу сказати, я можу довірити лише відданій людині. То так, чи ні?

--- Так. Ти повністю можеш мені довіряти. Ніякі тортури і найжахливіша смерть не заставлять мене зрадити тебе.

Луна серцем відчувала щирість його слів, і більше нітрохи не сумніваючись сказала:

--- Я хочу втекти із замку. Допоможи дістати міцну мотузку.

Тевій здивовано подивився на неї.

--- Навіщо тобі тікати? Я гадав ви з сестрою тут на особливих правах. Вас доглядають і оберігають, і вам не може нічого загрожувати.

--- Це так здається на перший погляд. Насправді мою сестру і няню на цьому жертвоприношенні можуть стратити. Нам треба тікати.

--- Куди тут можна втекти?

--- Я ще не знаю. Планета мертвих велика, знайдеться якийсь закуток. Нам би тільки церемонію вшанування перечекати, а там щось вигадаємо.

--- Я допоможу. Чекайте на мене коли всі поснуть. --- пообіцяв охоронець.

Задоволена його відповіддю Луна повернулась до кімнати. Разом з нянькою і сестрою почали готуватись до втечі. У невеликі торбини скрали теплий одяг, харчі і барильце з водою. Потрібна була ще зброя, та мечі і кинджали, після навчань, замикали в зброярні, яку ретельно охороняли. Тому залишилося лише дочекатися Тевія з мотузкою. Час спливав повільно. Нарешті замок погруз у мертвій тиші. Луна час від часу підходила до дверей і прислухалась.

--- Присядь, дитино. --- звернулась до неї Наріта. --- Він обов’язково прийде. Це не так легко, пройти непоміченим повз варту, от він трохи і затримується. Краще відпочинь перед дорогою.

Луна і сама все добре розуміла. Та вона вперше довірилась людині яку майже не знала, і їй було страшно. Страшно не за себе а за сестру і няню. Це їхні життя вона довірила Тевію повіривши його клятві, і тепер молила Богів Світла і Добра щоб охоронець її не зрадив. В двері щось заскреблось. Дівчина відімкнула засув, відкрила двері, і заклякла побачивши того, хто стояв за дверима. Ніла і Наріта не бачили візитера і відчуваючи небезпеку злякано притислись одна до одної. Та ось почувся тихий чоловічій голос:

--- Ми так і будемо стояти, чи ти нарешті мене впустиш. Мене можуть помітити охоронці.

--- Тевій? --- в голосі Луни було стільки здивування, що визвало у чоловіка посмішку.

Дівчина поступилась і впустила його до кімнати. Тьмяне світло освітило його постать. Жінки вперше побачили його без обладунків. На вигляд він був лише на кілька років старшим за дівчат. Його натреноване тіло склало гарне враження. Луна підійшла ближче і зазирнула йому в обличчя.

--- Через забрало я бачила лише твої очі. Мені завжди було цікаво побачити твоє обличчя.

--- Сподіваюсь я не потвора. Адже тут немає люстра, щоб можна було побачити себе з боку. Та і обладунки ми знімаємо лише перед сном. --- ніяковіючи промовив Тевій.

Дівчина обережно торкнулась його чола і чорних схожих на орлині крила брів. Потім приторкнулася щоки, і ніжно провела по ній. Те що вона побачила зачарувало її, і не тямлячи що робить, вона поцілувала Тевія просто в соковиті, трохи пухлі вуста. Від несподіванки у хлопця перехопило подих. Та Луна швидко отямилась і засоромившись відійшла до вікна.

--- Взагалі то, я сподівався на вдячність, але не на таку щедру. --- сам червоніючи, і запинаючись сказав Тевій.

Щоб зняти ніяковість, втрутилась Ніла.

--- Ти дістав мотузку? --- спитала вона.

--- Так. Та невпевнений що вона достатньо довга. --- відповів хлопець.

--- Треба перевірити. --- запропонувала Наріта. --- Розмотаємо і спустимо з вікна. Якщо вона закоротка порвемо простирадла і доточимо.

Мотузка була достатньої довжини, і діждавшись поки внизу пройде патруль, втікачі почали спускатися. Першою до низу, обв’язавши мотузкою, опустили Луну. За нею, землі за межами замку, торкнулася Ніла. Потім мотузку довелось затягти назад до кімнати, бо знову наближалась варта. Луна і Ніла в цей час сховалися неподалік за купою каміння. Коли небезпека минула, Тевій спустив Наріту, і нарешті сам приєднався до жінок.

--- Якщо ми залишимо мотузку так, то патруль її одразу помітить. Ми не встигнемо далеко втекти. --- зрозуміла свою помилку Луна.

--- А ми її зараз сховаємо. --- запропонував Тевій.

--- Це як?

Хлопець витяг зі своєї торбини алебарду і стрілу до нього. Він прив’язав кінець мотузки до стріли, прицілився і випустив її у вікно з якого вони щойно спустились. Все вийшло досить вдало, і мотузки майже не було помітно.

--- Як тобі вдалося дістати зброю? --- спитала Луна.

--- Я поцупив її у нашого командира. Він єдиний хто не здає свою зброю до зброярні. --- відповів Тевій.

Почулось наближення охоронців. Втікачі знову для сховку використали купу каміння. Їх переповнював страх і хвилювання. Бо якщо варта запідозрить щось, їм не уникнути покарання. Та все обійшлось. Вартові не дуже роздивлялись навкруги. Вони пройшли майже поряд, про щось тихо перемовляючись, і невдовзі зникли з поля зору. Зітхнувши з полегшенням, жінки і хлопець пішли геть від проклятого ними замку. Ішли майже всю ніч у непроглядній темряві. За весь цей час вони ні разу не відпочили. Наріта не була фізично загартована як її молоді супутники, та з останніх сил намагалась не відставати. Відчуття небезпеки додавав жінці сили. Та вони були не безмежні. Перечепившись через якогось валуна, Наріта впала і вже не могла підвестись. Ніла першою помітила відсутність жінки.

--- Стійте. Наріта відстала. --- гукнула вона.

Втрьох вони повернулись назад, і за кілька метрів знайшли Наріту. Жінка сиділа обпершись спиною об камінь.

--- Чому ти не гукнула нам? Ми тобі б допомогли. --- присіла поряд неї Луна.

--- Я тільки заважаю вам. Без мене ви зможете зайти набагато далі.

--- Як ти можеш таке казати? Ми тікаємо, щоб ти могла залишатись з нами. --- попрікнула її Луна. --- Ось ми трішки відпочинемо, і всі разом підемо далі.

Зловісні очі-місяці сховалися за обрієм. Небо, закутане у важкі хмари, почало трохи світлішати. Це на Планету мертвих прийшов день. Стало видніше, та не на багато. Все ж втікачам вдалось розгледіти неподалік старий шурф, який вів у глиб планети. Це могло стати для них непоганим сховком на перший час.