--- Я завжди вірив, що старий не помилився вгледівши в тобі обраного. Ти зміг здолати зло, що тиранило нас так довго. --- потис руку другові Каху.

Він як і решта вісім учнів Орнагула явився до замку, аби віддати останню шану вчителю.

--- Це зробив не я, а Федія і Севіла. --- заперечив молодий чарівник.

--- Якби не ти, її і на світі б не було. Як ти гадаєш, чому камінь з інструкцією, був схований саме на Планеті мертвих? --- запитав дев’ятий учень, і сам же відповів: --- Та тому, все так і повинно було статися. Магра не врахувала сили Вартохара. Він вмів мандрувати в часі і далеко вперед, і повертатися в минуле. У свій час він знав все. Він створив всі ті чарівні речі, щоб ти, з їх допомогою і здолав Магру. В тебе багатий потенціал, і якби не твоя дочка, ти б досяг величі і сили першого мага --- Вартохара.

--- А що зі мною не так ? --- почувся за їхніми спинами голос Федії.

Дівчина ненароком почула розмову дорослих, бо прийшла погукати їх на обід.

--- Все чудово, доню. Я давно мав стобою поговорити, та все не випадала нагода. --- обійняв Карол за плечі Федію. --- Давай присядемо і побалакаємо.

--- Тоді, я вам не заважатиму. --- чемно вклонився Каху, і вийшов.

Чарівник з дочкою сіли один напроти одного.

--- Розумієш…--- нерішуче почав своє пояснення Карол. --- … чарівники ніколи не одружувались. Я перший хто порушив це правило. Мене попереджали про наслідки. Та я дуже кохаю твою маму, тому не зважив на це. І зовсім не жалкую, бо в нас народилась чудова донечка. Обставини склалися так, що ми тебе не виховували. Та твоя внутрішня сила сама направила тебе на вірний шлях, і я пишаюся тобою.

--- Тату, ти кажеш дуже приємні для мене речі, але зовсім не те, що я хочу почути. --- перервала його тираду дочка.

--- Коли тобі виповниться шістнадцять років, вся моя сила перейде до тебе. Такий закон магії. --- пояснив Карол. --- Я стану звичайною людиною, а ти найсильнішою і першою в нашому світі чарівницею. В тобі акумулюється сила всіх прийдешніх поколінь магів. Та володіти силою, це одне, а вміти нею користуватися, це зовсім інше. За ці два роки, що нам залишилося, ти повинна оволодіти цими знаннями.

--- А якщо я не схочу бути чарівницею? --- запитала дівчина.

--- Боюся, в тебе немає вибору. --- сумно всміхнувся Карол. --- Ти народилася з цією силою, і тут нічого не поробиш.

--- Тому ти і казав, що житимеш стільки, скільки і звичайні люди?

--- Так. І це добре. Бо і твоя мама звичайна людина. Я не хочу її поховати, а потім жити лише спогадами про неї. Я радий, що нам одміряно однаково.

Карол ніжно поцілував дочку в лоба.

--- Пішли обідати. Скоро церемонія погребіння.

Високо в небо злетіло полум’я погребального вогнища. Всі друзі старого чаклуна стояли навкруги тісним колом, не пускаючи до душі померлого темні сили. Вони вірили, що вона полетіла разом з іскрами від жаркого вогнища в чудовий світ. Бо саме на це і заслуговувала. Ніхто з присутніх навіть в думках не зміг би сказати про Орнагула нічого поганого, бо все його життя було служінням добру і людям.

Два роки пролетіли як одна мить. За цей час Мілена народила двох хлопчиків-близнюків, Левія і Алана. Федія пізнавала премудрості магії, і це в неї виходило навіть краще, ніж в свій час у Карола. Теймур побудував ще кілька кораблів і зайнявся торгівлею. Тепер у нього і у Туми був власний будинок. Севіла постійно пропадала в замку чарівника, і навчалась разом зі своєю названою сестрою, та не магії, а звичайним наукам. Це їй надзвичайно подобалось. Дівчину просто силою доводилося відривати від книжок. Наближався день їхнього народження. Повноліття дівчат, як колись і перший рік, вирішили відсвяткувати разом у замку. всі помітно хвилювалися, особливо Федія. Та її можна було зрозуміти. В цей день, на її дівочі плечі, ляже велика відповідальність.

--- Тату, мені страшно. --- зізналась якось дівчина. --- Ти багато чому мене навчив. Та разом з цими знаннями, прийшло і розуміння тієї сили, що скоро ввійде в мене. Ти впевнений що я впораюсь?

--- А ні трохи не сумніваюся в тобі. --- з упевненістю відповів батько.

--- Я багато думала, і вирішила, що піду мандрувати, як колись ти мандрував.

--- Мене змусили обставини. У тебе, хвала Богам, немає такої необхідності. --- спробував умовити дочку Карол.

--- Тату, я хочу пізнати світ в якому я живу. А якщо вдасться то і інші світи. --- не відступала дівчина.

Карол замислився. Він згадав свій перший похід з дому. Він лише хотів дослідити ліс. А обійшов всі світ системи. Та ніколи не пошкодував про це. Він важко зітхнув.

--- Якщо ти так вирішила, то іди. --- Карол зняв свій пасок з кинджалом і простяг донці. --- Амулет, що я тобі подарував, і цей кинджал одне ціле. Не один раз вони врятували моє життя. Гадаю тобі вони теж стануть в пригоді. Ці речі, творіння Вартохара. Створені вони як оберег від темних сил, нехай і тебе вони бережуть.

Федія обняла батька за шию:

--- Я знала, що ти мене зрозумієш.

--- Я розумію, а як ми це пояснимо нашій мамі ? --- сумно всміхнувся чоловік.

Мілена впала в розпач, почувши про рішення доньки.

--- Федія, ти ж зовсім юна, щоб самій подорожувати. Тебе може кожен скривдити. --- намагалась вона врозумити дівчину.

--- Мене? Мамо, ти забула хто я? --- пригорнулась до материних грудей Федія. --- Я не позаздрю тому, хто на таке наважиться. І потім, ви ж не зовсім самі залишаєтесь, а з моїми братами.

--- То може, ти через Левія і Алана ідеш? --- запитала жінка.

--- Ні мамо. Не через них. Я дуже люблю малих. Та якби їх і не було, я все одно б пішла. --- впевнено відповіла дочка.

За кілька днів по тому, як відсвяткували її і Севілене повноліття, Федія залишила стіни рідної домівки. Вона отримала те, до чого її так старанно готовив батько. Це виявилось зовсім не так страшно як вона думала. Просто прокинувшись одного ранку, вона зрозуміла, що стала могутньою чарівницею. Попрощавшись зі своїми рідними, вона пішла досліджувати прекрасний і таємничий світ. Вона йшла кам’янистою долиною вдихаючи терпкі пахощі полину. Раптом побачила попереду знайому постать. Зір її не підвів, сидячи на валунові, на неї чикала Севіла.

--- Та й довго ти спиш, сестро. --- лукаво посміхнулась вона до Федії.

--- Звідки ти тут?

--- Встала ще затемна, залишила мамі і татові записку, і вийшла тобі на перед. Бо інакше, мене нізащо б не відпустили.

--- То ти втекла! --- констатувала факт молода чарівниця.

--- Хіба тобі, в подорожі, не буде сумно самій?

--- Тепер не буде. Це точно! --- засміялась дівчина.

Взявшись за руки сестри вирушили в невідоме. Там, попереду на них чикає щось цікаве і таємниче. Та це вже інша історія!

19.02.12.р.