Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Вечорами Улсон набридає мені постійними оповіданнями про своє минуле життя. У деяких людей це просто потреба говорити, вони не можуть жити без балаканини. А мені саме з такими людьми важко жити. Сьогодні ранком мені пощастило зробити досить вдалий портрет Туя.

12 листопада

Ночами тут далеко більше гамору, ніж удень. З опівдня до третьої або четвертої години, крім коників та дуже небагатьох птахів, нікого не чути; та тільки-но зайде сонце, як починається найрізноголосіший концерт: кричать жаби, цикади, нічні птахи, до них долучаються голоси всяких тварин, яких мені ще не довелося бачити. Майже щовечора за супровід до цього концерту бувають гуркоти грому, який удень чути дуже рідко. Вночі й прибій на рифах чується ясніше: до всього цього приєднується ще докучливе пищання комарів, а часом здалека долинає завивання папуасів, яке заступає їм пісні. Незважаючи на всю цю музику, мені загалом спиться добре. Сьогодні цілий день я почуваю втому в усьому тілі після вчорашнього приступу.

13 листопада

У тутешніх тубільців є тільки одне означення, щоб передати поняття «писати» та «малювати», і це цілком зрозуміло, бо вони ще не дійшли до винаходу письмен. Коли я записую що-небудь, вони кажуть: «Маклай негренгва». Якщо я малював когось із них, вони також казали «негренгва». Показую їм друкований папір — знову «негренгва». Пояснюючи один одному користь маленького цвяха для різьблення бамбукового футляра на вапно, вони знову вживали слово «негренгва».

Ще раз приходили до мене жителі Бонгу з своїми гістьми з гір (верховинцями). Я намагався дізнатись, як вони добувають вогонь, але не міг, не знаючи достатньо їхньої мови.

Тубільці дуже чіплялися до мене, щоб я пожував з ними бетель[25], на що я, проте, не погодився, пригадуючи, як уже куштував одного разу, але обпік собі язика негашеним вапном, якого домішав надто багато.

15 листопада

Під час припливу (близько четвертої години) я та Улсон заходилися коло нелегкої роботи: витягнути на берег нашу «четвірку», щоб просушити її та пофарбувати. Шлюпка, як виявилось, була надто важка для двох чоловіків, та, незважаючи на це, ми її подужали, причому нам став у пригоді залізний лом і система блоків, яку я дістав від. П. Новосильського. Попрацювавши понад годину, ми витягнули нарешті шлюпку на берег до того місця, куди вода ніколи не сягає, навіть за найвищого припливу.

Ми таки добре стомилися.

16 листопада

Після ранішнього чаю знову заходилися працювати: треба було поставити шлюпку так, щоб почистити її та пофарбувати. Ця тяжка робота тривала, проте, не більше як годину. Довелося напружити всі сили, щоб досягти задовільних наслідків. В іншому місці, де можна було б легко знайти допомогу, ми обидва сказали б, що наша вчорашня й сьогоднішня праця не під силу нам, і вдалися б до сторонньої допомоги. Та тут, де не було на кого покладатись, сам берешся за все й отак випробовуєш свої сили. Це цілковите напруження всіх здібностей і сил можливе за нашої цивілізації тільки в надзвичайному становищі, та й то рідко, і що далі, то рідше воно буде траплятись. Удосконалення за нашої цивілізації сприяють чимраз більше розвиткові тільки деяких наших здібностей, розвиткові однобічному. Я не ставлю цим на п'єдестал дикуна, якому конче потрібні розвинуті м'язи, не проповідую повертатись на перші щаблі людського розвитку, але разом із тим я переконався з досвіду, що для кожної людини її фізичний розвиток повинен іти всіма сторонами більш паралельно, а не поступатися цілком перед перевагою розумового розвитку.

17 листопада

Нового нема нічого. Все по-давньому. Ранком я зоолог-дослідник, потім, якщо люди хворі, куховар, лікар, аптекар, фарбувальник, кравець і навіть праля. Одне слово —і швець, і жнець, і на дуду грець. Дарма що я дуже терпляче вчу тубільну мову, та все ще розумію дуже мало; більше здогадуюсь, що саме тубільці хочуть сказати, а говорю ще менше.

Папуаси з сусідніх селищ починають, здається, менше цуратися мене… Справа йде на краще, моя політика терпіти й не. нав'язуватись, як виявляється, цілком слушна. Не я до них ходжу, а вони до мене; не я їх прошу про що-небудь, а вони мене, і навіть починають упадати коло мене. Вони все більше звикають до мене: приходять, сидять довго, а не намагаються, як то перше було, випросити що-небудь і потім мерщій вислизнути з своєю здобиччю.

Прикро тільки, що я так мало знаю їхню мову. Знати мову, я певен, — це єдиний спосіб усунути недовір'я, яке все ще в них є, а також і єдиний спосіб обізнатися з тубільними звичаями, мабуть, дуже цікавими. Вчитись мови мені зручніше вдома, ніж відвідуючи селища, де тубільці бувають звичайно так збуджені й збентежені моїм приходом, що важко змусити їх усидіти на місці. В Гарагасі в них зникають найменші ознаки нахабності; вони терпляче відповідають на запитання, дозволяють розглядати, міряти й малювати себе. До того ж у Гарагасі в мене все напохваті — інструменти для антропологічних вимірів, усе потрібне для малювання, а також багато всяких подарунків, щоб винагородити терпіння тубільців або обміняти за який-небудь дріб'язок прикраси чи взагалі різноманітні речі, які папуаси носять завжди з собою під пахвою в особливих торбах.

Я не пропускав нагоди, коли мене відвідують верховинці, виміряти їхні голови, провести всякі антропологічні спостереження і, між іншим, зібрати зразки для моєї колекції волосся. Як відомо, вивчення якості волосся представників різних рас має велике значення в антропології; тим-то я ніколи не гребую нагодою доповнювати мою колекцію новими зразками. Спершу збирати їх було тут трохи важко. Не можна було дивитись без сміху, з яким жахом відскочив Туй, побачивши ножиці, коли я підніс їх до волосся. Він ладен був тікати й не підходив до мене весь час, поки я тримав ножиці. Відмовитись збирати волосся в цій місцевості я не міг, але як перемогти небажання Туя, який з усіх моїх нових знайомих був найближчий до мене? Якщо вже й він не погоджується на це, то що ж робитимуть інші, дикіші? Я подумав, чи не візьме він на обмін за своє волосся трохи мого й, відрізавши собі пасмо, запропонував йому взяти його, звісно, на обмін. З цим поталанило. Я вибрав у нього кілька кучерів, відрізав їх і віддав йому свої. Поки я загортав зразок волосся в папір і надписував стать, приблизний вік і те місце на голові, відкіля я зрізав, Туй також загорнув ретельно моє волосся в листок, який він зірвав неподалік. Отаким способом, цебто шляхом обміну на власне волосся, моя колекція значно збільшилася. Проте одного дня Улсон зауважив мені, що я остриг собі весь лівий бік голови. Це сталося через те, що коли я тримав ножиці в правій руці, мені легше було зрізати волосся на лівому боці голови. Відтоді я почав різати волосся й з другого боку.

Гуляючи якось у лісі, я зайшов так далеко, що мало не заблудився, та, на щастя, я вийшов нарешті на стежку, що привела мене до моря, де я одразу ж міг зорієнтуватися. Це сталося коло селища Мале, куди я, однак, не пішов, а подався в Бон-гу по дорозі додому. Але дійти до Бонгу мені не пощастило.

Було вже майже темно, коли я дістався до Горенду, де я надумав переночувати на великий подив тубільців. Прийшовши в селище на майданчик, я попрямував до великої «буамбрамри» Туя (великої хатини, призначеної для самих тільки чоловіків), бажаючи якомога менше завдавати клопоту тубільцям, бо знав, що мої відвідини турбують усіх мешканців селища. Справді, почулися вигуки жінок і плач дітей. Тую, який підійшов до мене, я сказав, що хочу спати в нього. Він щось багато казав мені, здається, хотів провести мене при світлі факела до Гарагасі, згадував щось про жінок та дітей. Я майже не зрозумів його і, щоб відкараскатися, ліг на барлу — довгий піл з великими бамбуками замість подушок, і, заплющивши очі, сказав: «Нявар, нявар», — спати, спати. Було ще не пізно, та я, стомлений кількагодинною прогулянкою, незабаром задрімав, а потім заснув. Прокинувся я, мабуть, від холоду, бо спав, нічим не накрившись, а нічний вітер віяв наскрізь, бо в цих хатинах немає попереду й позаду стін.

вернуться

25

Бетель — перцева рослина, листя якої, пряне й пекуче на смак, вживають для жування, змішуючи з грудочками вапна. За тубільним звичаєм, бетель пропонують, щоб виявити іншій людині свою приязнь. Ця суміш збуджує нервову систему, викликає слинотечу й забарвлює рот, язик і зуби в чорний колір.

15
{"b":"265736","o":1}