молодший брат Чарльз Фердинанд, єпископ Вроцлавський та Плоцький, став його

суперником. Інтеррекс, правляча верхівка, Матіас Любєнскі був старим, хворобливим

та бездіяльним, і лідерство в громадських справах практично належало Канцлеру

Оссолінському. Це було дуже вигідно Яну Казимиру, оскільки Оссолінський

відразу перейшов на його бік та намагався пришвидшити вибори, щоб не виникло

зайвого збудження в ході довгої агітації. На початку липня герцог Трансильванії

Джордж (Юрій) І Ракоці оголосив кандидатуру свого молодшого сина Сигізмунда,

розраховуючи на підтримку правителів, Електора Брандебургського та королеви

Швеції. Під час конвокації 16 липня 1648 р. виявилося, що у Чарльза Фердинанда

нараховувалось набагато більше прихильників, ніж у його брата, тоді як фактори,

на чию підтримку розраховував герцог Трансильванії, показали велику стриманість

у ставленні до його сина. Беручи це до уваги, Ракоці звернувся до відступницьких

сфер в Польші та Литві, передусім намагаючись заручитися підтримкою їхнього

сильного лідера князя Януша Радзивіла. Тоді ж він намагався вступити у відносини з

представником грецького православного дворянства Адамом Кисілем та з гетьманом

українських козаків Богданом Хмельницьким, який вже підняв повстання проти

Ладислава IV. Йому вдалося заручитися підтримкою молдавського воєводи Василя

Лупула, пообіцявши одружити сина Сигізмунда із дочкою Лупула Роксандрою. Але

смерть Джорджа (Юрія) Ракоці (11 жовтня) значно послабила цю інтригу».

[61] ВАСИЛЬ ЛУПУЛ

«Козацький гетьман також сподівався переманити суперника Польщі на захід,

Брандебург та навіть у Кромвельську протестантську Англію, щоб допомогти йому

розставити межі Польсько-Литовського королівства як федерації трьох рівносильних

держав – Польщі, Литви та України, якими мав би правити новий король Джордж

Ракоці із Трансильванії.

Спочатку ключем до цієї грандіозної схеми було Данубське князівство Молдавії,

куди Хмельницький із татарами пішов походом для того, щоб примусити молдавського

правителя Василя Лупула віддати дочку в жони синові гетьмана Тимошу. Врешті

весілля відбулося 1652 року, але лише після подальшого військового втручання

козаків, яке сколихнуло сусідню Валахію і Трансильванію та призвело до війни з

цими двома державами, а також до смерті Тимоша 1653 року».

Джерело: Магочі Пол Роберт. Історія України. – Торонто: Юніверсіті Прес,

1996.

241

«ЛЮДИНА ВЕЛИКОГО ДУХУ»

 Кревний обов’язок української науки – дослідити навдивовиж видатну

дипломатичну діяльність Петра Сагайдачного, бо ж підтвердження високого міжнародного

авторитету гетьмана є не тільки в Грушевського чи Костомарова. А ще

талант полководця, блискучого державного організатора, релігійного діяча, мецената

і навіть поета. А раптом вдасться ідентифікувати незнану досі похідну козацьку

пісню його, пісню, що в час найважчих випробувань кріпила душу людську?

[62] http://www.speakeasy.invisionzone.com/lofiversion/index.php/t8047.html

Sorobey, Ronald B. «Cossack Pirates of the Black Sea», Military History. June

2003.

Cossack Pirates of the Black Sea

«The daring exploits of the pirate Cossacks of the Black Sea protected Ukrainians

from the Turks, helped nation-building efforts and set swashbuckling traditions that still

live in the Ukrainian navy.

There were two reasons for the increasing size and boldness of those forays. First,

hundreds of Cossacks were returning from Polish service during the Muscovite dynastic

war commonly called the «Time of Troubles». With the re-establishment of civil authority

under the new Romanov dynasty, those unemployed Cossacks became a large manpower

reserve that could be utilized in major campaigns against the Turks.

The second reason was the election of Petro Konashevych Sahaidachny as hetman in

1613. Sahaidachny was a dynamic nobleman from the Halychyna region of the western

Ukraine. After studying at the Ostrih Academy, he quickly rose in the ranks and helped

lead successful raids against several Turkish strongholds along the western shore of the

Black Sea, including Varna (1606), Ochakiv (1607), Perekop (1607 and 1608), Kilia

(1609), Ismail (1609) and Akkerman (1609).

Unlike his predecessors, Sahaidachny realized that the Zaporozhian host could be more

than just a large band of mercenaries living on the fringes of the Polish Commonwealth.

They could also be the potential nucleus of a Ukrainian nation. By attacking Ottoman

targets, he hoped to obtain recognition and support from the European states opposing the

Turks in the Balkans and Eastern Europe. By 1618, the Zaporozhians were members of the

Anti-Turkish League. Sahaidachny even moved the official leader’s seat of power to the

old Ukrainian capital of Kyiv, and conducted a foreign policy that was nominally under the

Polish Crown’s authority, but for practical purposes was independent.

The two major campaigns of 1613 took the form of assaults on Kaffa and other Turkish

trading centers in the Crimea. After receiving news of the second raid, Sultan Ahmed I

dispatched a large fleet of galleys to block the mouth of the Dnieper near Ochakiv. Aware

that they would be at great disadvantage in a daytime engagement, the Cossacks kept their

chaiky just below the horizon until nightfall. At dusk, the chaiky under Sahaidachny’s

command advanced from the southwest with their masts lowered, riding only 21A.2

feet above the water, which made the flotilla virtually invisible to the Turks. With half

their crews rowing and the other half forming boarding parties, about 80 to 100 chaiky

surrounded the Turkish galleys around midnight. After a bloody but brief hand-to-hand

242242

battle, the Cossacks subdued the Turkish forces, freed the Ukrainian galley slaves and

seized any plunder or weapons they could find before firing the Turkish galleys.

[62] Соробей Рональд Б. Козаки-пірати Чорного моря // Воєнна історія. –

2003. – Липень.

Козаки-пірати Чорного моря

«Козаки-пірати Чорного моря захищали українців від турків, допомагали будувати

націю та встановили традиції, що й досі мають місце в українському флоті.

Було дві причини збільшення розміру та активності тих набігів. По-перше,

сотні козаків поверталися із польської служби протягом Московитської династичної

війни, відомої під назвою «Часи безладів». Із перевстановленням громадської влади

під новою династією Романова, ті ненаймані козаки стали великим запасом людської

сили, яка могла бути застосована у важливих походах проти турків.

Другою причиною було обрання гетьманом Петра Сагайдачного (1613 р.).

Сагайдачний був активним аристократом із Галичини, що на заході України. Після

навчання в Острозькій Академії він швидко зростав у рангах та допомагав вести

успішні напади на кілька турецьких укріплень вздовж західного узбережжя Чорного

моря, зокрема на Варну (1606), Очаків (1607), Перекоп (1607 та 1608), Kiлію (1609),