Відгук містера Левчіна на мою статтю нещодавно з’явився у «Семи Днях»

(«Seven Days»), іншій російськомовній газеті в Чикаго. Перелічуючи потенційно

пасквільні образи, які є занадто банальними для того, щоб їх згадувати, він

236236

повторює українофобні звинувачення стосовно Хмельницького («було вбито сотні

тисяч євреїв»), Петлюри («національний соціаліст, нацист») та інших українських

лідерів, як було згадано в його першій статті, знову вимагаючи того, щоб українці

попросили вибачення за злочини. «Єдиною причиною того, що Ізраїль звільнив

містера Дем’янюка, було збереження добрих відносин з Україною», – каже містер

Левчін.

Заява містера Левіна стосовно того, що Ізраїль звільнив містера Дем’янюка

заради збереження добрих відносин з Україною, є абсурдом. У Ізраїлевому баченні

світу Україна малозначуща.

Незаперечним є те, що євреїв масово вбивали протягом повстання Богдана

Хмельницького в 1648–1649 рр. Скільки ж їх було насправді вбито під час бушувань

козаків? Згідно з думкою професора Пола Р. Магочі: «Майже всі без винятку сучасні

спеціалісти з цього періоду відкидають те, що вони називають надто перебільшеними

даними в [єврейських] хроніках. Ізраїльські вчені Шмюель Еттінгер та Бернард

Вайнриб» натомість говорять про «знищення десятків тисяч єврейських життів», а

українсько-американський історик Ярослав Пеленскі зменшує число смертей євреїв

до 6 000–14 000» (Магочі «Історія України», 1996 р.) це є набагато менше, ніж «сотні

тисяч» євреїв, яких, на думку містера Левчіна, було вбито.

Повертаючись до недавніх часів, варто пам’ятати про те, що Міністерство

справ євреїв було засноване в дні першої Української Національної Республіки, тим

самим роблячи Україну єдиною країною, що мала таке міністерство. (Див. Соломон

І. Голдеман «Єврейська Національна Автономія в Україні 1917–1920 рр.», 1968 р.;

Мозес Зільберфарб «Єврейське Міністерство та Єврейська Національна Автономія в

Україні 1918–1919 рр., перекладене Ребі Девід Х. Лінкольном 1993 р.») Антисеміти

не відкривають таких міністерств.

Стосовно Симона Петлюри, то є суттєвий доказ того, що насправді він був

другом євреїв, а не ворогом. Коли він керував в Україні Міністерством єврейських

справ, було перевстановленим (чит. Голдемана) та 26 серпня 1919 року Петлюра

видав наказ військам Української Національної Республіки «притягти порушників

[що брали участь в погромі] до суду як ворогів батьківщини», щоб їх «найсуворіше

покарали за законом». Згідно з твердженням професора Тараса Гунчака, «часто

повторювані звинувачення в тому, що Петлюра був антисемітом, є абсурдом.

Володимир Жаботинський, можливо, один із найвеличніших євреїв 20 століття –

людина добре обізнана в проблемах Східно-Європейського єврейства, категорично

відкидав ідею ворожості Петлюри до євреїв…» (Магочі, с. 505–506)

А як щодо участі євреїв у радянському пригнобленні? За Леонардо Шапіро:

«П’ять із 21 постійних членів [Радянського] Центрального Комітету були євреями

– серед них були Троцький, Свердлов, справжній майстер маленького, але дуже

важливого секретарського апарату партії… Євреї, яких було багато на нижчих

рівнях машини партії, особливо в Чека та його наступниках, ГПУ, ОГПУ та НКВД»

(Шапіро «Роль євреїв в Російському Революційному Русі», Слов’янський та СхідноЄвропейський

огляд, грудень 1961 р.)

Чи брали українці участь у військових злочинах проти невинних євреїв під час ІІ

світової війни? Трагічно, але так. Згідно з Ізраїльської Комісією військових злочинів,

близько 11 000 українців, із населення в 36 млн, брало участь в антиєврейських

заходах. (Стефан Т. Поссони «Українсько-єврейська проблема: історичне сприйняття»,

Численні суспільства, Зима 1974 р.) Як може участь 0.0003 % українського населення

237

у злочинах проти євреїв давати право робити висновки про те, що українці є

природженим антисемітами?

Я вірю в те, що набагато більше українців у ІІ світовій війні допомагало євреям,

ніж вбивало їх. Багато з них було визнано та вшановано урядом Ізраїлю. На жаль,

дуже багато з тих, хто допомагав, було вбито нацистами заразом із євреями, яким ті

допомагали. Їхні історії ніколи не стануть відомими. Мабуть, найбільша допомога

йшла від Української Католицької Церкви під керівництвом Митрополита Андрія

Шептицького. Це було зазначено в єврейських джерелах.

Кажуть, що тоді, коли українсько-єврейські відносини в Україні є кращими, ніж

будь-коли, сини Старого Світу й далі забруднюють атмосферу в Америці».

Авторське право © «Український Щотижневик» («Ukrainian Weekly»), 20 липня

1997 р., № 29, том LXV

[59] http://www.jewwatch.com/jew-crime-mob.html

Friedman interviewed a well-known Jewish gangster in Miami, known to his

associates as «Tarzan». His real name is Ludwig Fainberg. He came to the United States

from Ukraine, a country whose natives have traditionally hated the Jews, for very good

reasons. Fainberg is not a religious Jew, but he certainly is very Jewish, the kind of Jew

the real Ukrainians instinctively despise. But was Fainberg persecuted in Ukraine? Hardly.

Friedman reports:

«To … [Fainberg] being Jewish simply meant having certain privileges. ‘Jews were

the richest people in town,’ he told me. ‘Jews had cars, Jews had money, Jews lived in nice

apartments. We were comfortable. My mother had nice clothes and jewelry. We took a

vacation once a year to Odessa, a stunning city with a boardwalk and gorgeous beaches. It

was filled with mobsters and entertainers. It was a city with a Jewish flavor.

Fainberg is describing his life as a Jew in Ukraine in the 1960s and 1970s at the height

of the supposed persecution of Jews by the communist regime. There was persecution,

all right, but it was the Ukrainians who were persecuted by the Jews, not the other way

around.

The same story is told by other Jewish gangsters. Marat Balagula, the Jewish

godfather of organized crime who succeeded Evsei Agron in New York after the latter was

assassinated, also came from Ukraine. He told Friedman:

Jews had some of the best positions in the country, They were the big artists, musicians

– they had big money.

The Soviet government did crack down on dissidents of all races, of course, and

this included those Jews who tried to undermine the government’s policy in the Middle

East because they considered it pro-Arab, just as it included Ukrainian nationalists and

other ethnic separatist groups. But it did not include members of the Jewish organized

crime gangs, who were not dissidents. The Jewish criminals – and the Jews generally

– were happy with the situation in the Soviet Union, because it allowed them to exploit the

Russians and the Ukrainians. They already were living high on the hog in the Soviet Union

when their Jewish kinsmen in the United States opened the border to the Promised Land

for them, and they seized the opportunity to live even higher on the hog.