do zadan bojarow halickich, Boleslaw Trojdenowicz przyjal wiare prawoslawna, obral
sobie ruskie imie Juryj II (Jerzy) i poslubil Eufemie, corke wielkiego ksiecia litewskiego
Gedymina. Za namowa swego powinowatego, krola polskiego Kazimierza Wielkiego,
zawarl z nim ugode o sukcesji, moca ktorej w wypadku bezpotomnego zgonu ktoregos
z dwu umawiajacych sie monarchow, pozostaly przy zyciu mial otrzymac w spadku jego
posiadlosc. Po uplywie 17 lat panowania, Jerzy II zostal otruty przez bojarow halickich
(1240), ktorzy niezadowoleni byli z prowadzonej przez ksiecia prokatolickiej i propolskiej
polityki. Kazimierz Wielki powolujac sie na postanowienia ugody, wystapil z roszczeniami
o spadek po nim, spotkal sie jednak ze stanowczym sprzeciwem ze strony moznowladcow
ruskich. Nadto z pretensjami do tronu halickiego wystapil ksiaze litewski oraz chan tatarski,
jako zwierzchnik ziem ruskich. W rezultacie doszlo do dlugotrwalych wzajemnych walk,
w ktorych krol polski odnosil chwilowe sukcesy, ale tez i czeste porazki. Kazimierz Wielki
nieustepliwie prze lat dwadziescia dochodzil swych praw sukcesorskich. W tym czasie
pieciokrotnie wyprawial sie zbrojnie na Rus, w latach: 1340, 1344, 1349, 1351, az dopiero
skutkiem ostatniej wyprawy w 1366 roku wspierany przez wojska wegierskie, przejal
ostatecznie swa sukcesje wlaczajac do Polski ksiestwo halicko-wlodzimierskie wraz z
dzielnica chelmsko-belzka».
[44] «У XІІІ столітті й пізніше руські князі, що володіли Галицько-Волинським
князівством, до складу якого входили землі над Бугом, вели часті бої з польськими
правителями, що, проте, не заважало їм вступати в родинні зв’язки. У результаті
цього виникали також різні політичні об’єднання. Коли 1323 року вимерла чоловіча
лінія Романовичів галицько-волинських, княжий трон успадкував Болеслав, син
мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії, дочки Юрія І Галицького. На
вимогу галицьких бояр Болеслав Тройденович прийняв православну віру, обрав собі
ім’я Юрій ІІ (Єжи) і повінчався із Евфемією, дочкою Великого князя литовського
224224
Гедиміна. Підбурений своїм далеким родичем польським королем Казимиром
Великим, уклав з ним угоду про успадкування, згідно з яким у випадку бездітної
смерті одного з цих двох монархів той, що залишиться живим, отримає всі його
володіння. Після 17 років правління Юрій ІІ був отруєний галицькими боярами
(1240), які були незадоволені його прокатолицькою та пропольською політикою.
Казимир Великий, спираючись на укладену угоду, висунув претензії щодо передачі
йому трону, однак наштовхнувся на рішучий спротив з боку руських магнатів.
Окрім цього з претензіями на галицький трон виступив литовський князь, а також
татарський хан, як начальник руських земель. В результаті, дійшло до тривалих
взаємних сварок, у яких польський король мав тимчасові успіхи, але також і часті
поразки. Казимир Великий непоступливо протягом 20 років набирав своїх прав
спадкоємця. Водночас п’ять разів відправлялися війська на Русь, в роках: 1340, 1344,
1349, 1351, допоки внаслідк останнього походу 1366 року за підтримки угорських
військ остаточно отримав свій спадок, приєднавши до Польщі Галицько-волинське
князівство разом з холмсько-белзькою територією».
[45] http://www.kki.pl/pioinf/przemysl/dzieje/rus/rus2.html
STRONA GLOWNA
Problem Rusi we wczesnym okresie dziejow Polski
W innym zas miejscu ten sam autor (Feliks Koneczny) podkresla dobitnie:
«Tzw. Rus Czerwona jest ziemia osadnicza dla Rusinow, ktorzy osiedlac sie w niej
poczeli dopiero w drugiej polowie XIII wieku (po pierwszym najezdzie mongolskim); dla
Polakow jest zas krajem rodzinnym. Swiadczy kronika Nestora. A zatem wojewodztwo
lwowskie jest ziemia «staropiastowska». Ziemia ta byla na przemian pod Piastami
i Rurykowiczami. Nieprawda jest, zeby na stale wrocila byla pod Piastow ostatecznie
w r. 1340. Poprzednik Kazimierza Wielkiego na grodach Halicza i Lwowa, od 1324 r.,
Boleslaw Trojdenowicz byl takze Piastem (z ksiazat mazowieckich, na Sochaczewie).»
ГОЛОВНА СТОРІНКА
Проблема Русі в ранньому періоді історії Польщі
[45] В іншому ж місці той самий автор (Фелікс Конечни) підкреслює наступне:
«Т. зв. Русь Червона є поселенською землею для Русинів, які почали осідати на
ній лише в другій половині XІІІ століття (після першого монгольського нашестя);
для поляків же ця земля є рідним краєм. Свідчать записи Нестора. А отже львівське
воєводство є землею «старопястівською». Земля ця була поперемінно під Пястами
і Рюриковичами. Неправда, що вона була остаточно передана князівству 1340 року.
Попередник Казимира Великого в містах Галич і Львів, з 1324 року Болеслав
Тройденовіч, був також Пястом (з мазовецьких князів, на Сохачеві)».
[46] ЮРІЙ ІІ, ЮРІЙ І
Розпад Галицько-Волинського королівства
Але в момент свого, здавалося б, апогею, Галицько-Волинське королівство
увійшло в період занепаду, який призвів до повного його розпаду. Останні з
Романовичів – Юрій І (правив з 1301 по 1315 рр.) та Лев ІІ (правив з 1315 по 1323 рр.)
225
– вели антимонгольську політику, яка спровокувала збільшення числа нападів військ
хана. Врешті, не маючи наступника чоловічого роду, романо-католицький князь
(Болеслав, із жіночої лінії Романовичів) посів трон. Роблячи спроби заспокоїти
своїх підданих, він перейшов у християнство та взяв ім’я Юрій ІІ (правив з 1323
по 1340 рр.). Він також намагався відновити міць королівства, запрошуючи до себе
іноземних радників, особливо з Німецького Тевтонського Ордену біля Балтійського
моря, та вводячи німецьку модель управління в містах. Ця модель була втілена в
так званому Магдебурзькому праві, згідно з яким містам дозволялося мати власне
законодавство та самоуправління, що захищало їх від втручання князя чи бояр.
Встановлення Магдебурського Права у двох галицьких містах (Санок у 1339 році;
Львів у 1356 році) протягом XІV століття мало позитивний вплив на їхню економіку.
Однак, за галицькою традицією, досі впливові бояри, які мали землю, обурювалися
щодо зовнішньої політики Юрія ІІ та його залежності від іноземних радників. Мало
того, вони почали підозрювати його в симпатії до римо-католицтва. 1340 року кілька
бояр сформували конспірацію та отруїли свого правителя».
Магочі Пол Роберт. Історія України. – Торонто: Юніверсіті Прес, 1996.
226226
«…НЕ РАЗ НАМАГАЛИСЯ ВІДНЯТИ ВІД НАС…»
Важче влучніше й точніше сказати про драматизм становлення першопочатків
українського книгодрукування, аніж сказав про це Іван Огієнко…
[47] http://www.ifla.org/IV/ifla69/papers/193g-Migon.pdf.
«Noch in der Inkunabelzeit setzte in Krakau der kyrillische Buchdruck ein. Der
aus Franken in Deutschland stammende Buchdrucker Schweipolt Fiol hat um 1490
(vermutlich 1490 bis 1492) vier liturgische Bucher in (alt)kirchenslawischer Sprache
(paleoslovenice) gedruckt. Die Geburt des (ost)slawischen Druckwesens geschah in
der Hauptstadt Polens! Der Vorrang Krakaus vor den politischen und geistigen Zentren
der orthodoxen Kirche und des Ostslawentums ist nur auf Grund der fur eine solche
