Порівнюючи ці дві революції, ми далеко вище ставимо першу через те, що другу заслонив елемент волоцюг. Тут були особисті причини невдоволення, і трудно відносити наливайківську революцію до справжнього народного діла.
Після цих двох невдалих козацьких рухів ми не бачимо деякий час народних повстань; зате проявляється інший протест. Тепер уже осередком руху стає Запорожжя.
Але треба зробити деякі уваги про обставини, що сприяли появі протесту. Однією з обставин, що зробила великий вплив на народ, була церковна унія (1596 р.). Здавалося б, що це питання чисто богословське, але ж воно стало страшенно осоружним народові. Річ тут у тім, що до унії церква була строго соборна, вільна, не підлягала жодному авторитетові. На собори допускали не тільки депутатів від духовенства, а й світських людей. Всі духовні особи, починаючи від попів, що їх вибирали парафіяни, і до архієреїв і митрополита, що їх вибирали помі-ні собори, залежали від виборів. Таким робом, духовенство було справді представником інтересів громади. Тим часом церковна унія вводила авторитет папи, владу однієї особи замість соборної. Тепер ієрархію призначають уже, а не вибирають. Це йшло насупротив народних звичаїв. Оцю сторону унії дуже добре зрозуміло суспільство і через те так проти неї обурилося: унія зачепила громадський устрій церкви. Після Наливайка виринає уперше причина до релігійної суперечки, а також і причина до переважно економічного перелому, який пережила Україна з кінцем XVI і з початком XVII ст.
Після Люблінської унії на Україні з'явився вільний шлях на вивіз хліба в німецькі землі. Разом із тим хліб страшенно піднявся в ціні і явився найдорожчим із продуктів, якими торгувала Польська держава. Найціннішими землями являються тепер замість лісових чорноземні степи. Через те шляхта кидається випрошувати собі у короля права на українські землі і займає їх.
Наскільки мало знали про ці землі у Варшаві, наведемо такий приклад. У самому кінці XVI і на початку XVII ст. долежено на сеймі, що на Україні є дві багаті землі, що звуться грунтами: уманським і звенигородським. Сейм вирядив комісію на чолі з Калиновським, щоб зробити опис цих земель. Державні власті не знали українських земель і через те робили часто помилки. Шляхта ж хитрощами захоплювала ці землі. Так, той самий Калиновський поїхав на Україну і доложив сеймові, що ці землі на Україні мають усього сім миль навкруги, що вони ні до чого не придатні, і таким робом випросив їх для себе. Потім уже виявилося, що ця земля займала два повіти нинішньої Київської губернії. Оце саме, що шляхтичі забирали собі землі на Україні, є головним робом і причина нового ворогування між козаками і поляками. Незнані люди з'являлися на Україну з пергаментами, підписаними королем, і доказували, що то їх земля, а селянам пропонували ставати їх кріпаками. Це не могло не викликати протесту козаків: козаки зараз же вступаються за селян. Спочатку з'являються малі протести. Та з часами протести становляться більш інтенсивними і доходять нарешті, починаючи з часів Конашевича-Сагайдачного, до величезних розмірів. Це й головний мотив козацьких повстань.
ТРЕТЯ ГЛАВА
Причини невдоволення на Україні. Напади козаків на Туреччину. Військові конфедерації в Польщі. Участь Сагайдачного у московській війні. Турецька війна. Обновлення православної ієрархії на Україні. Хотинська баталія і смерть Конашевича. Жмайло. - Куруківська умова (1625).
Із попередніх викладів ми бачили, що добутком Люблінської унії стала велика відміна внутрішніх відносин і краєвих розпорядків. Польща признавала тільки два стани людей: стан шляхетський, що мав за собою всі права, і стан простого народу, що жодних прав не мав, стан кріпацький. Тим часом на Україні був стан людей зовсім вільних, козацький стан, що виробив собі право свободи землі й оружної служби. Козацький стан був завжди солідарний із селянами, бо так само обстоював волю і вільну працю для кожної людини, право володіти землею, громадський виборний лад для всіх у суспільнім та церковнім житті. Коли заведено на Україні польське право, пани один перед другим займають землю, повертаючи народ у кріпацтво. Люди стали тоді шукати виходу в козаччині. Як паліатив, король Степан Баторій завів реєстровий лад, але Баторієва реформа, обмежуючи число козаків шістьма тисячами, затамувала решті людей шлях до волі і перш за все причинилася до того незадоволення, що викликало потім ряд кривавих протестів.
Крім того, Баторієвої реформи не ствердив закон, і козаки, таким робом, з'явилися таким станом, що не мав права існування у Польській державі.
Другою причиною незадоволення народних мас була церковна унія (1596 р.).] Для народу вона була ненависна не своїми догмами, бо народ не спиняється над міркуванням про богословські питання, не обрядами; український народ завжди відносився до них індиферентне. Вона була ненависна тим, що переміняла громадський устрій церкви на автократичний. Народ ненавидів, таким робом, унію за її ієрархічний абсолютизм та за те, що її примусово запроваджував у краї ворожий польсько-шляхетський елемент. Народ завжди тримався виборного права у церковнім устрою і в суспільнім житті. До тих часів цю ієрархію на Україні, від найвищої до найнижчої, настановляли після громадського вибору, В уніатській церкві навпаки: всі церковні посади обсаджувала вища церковна влада або папи.
Третя причина незадоволення була економічна. Після Люблінської унії відкрилися нові торговельні шляхи. Разом із ними змінилась і цінність продуктів. Такі продукти, які не залежали від хліборобства (шкури, мед, віск), перестали займати головне місце. Тепер хліб став на першому місці. Через те лісові землі втратили свою давнішу вартість, а більше стали цінуватись землі чорноземні, степові.
Після такої економічної переміни шляхта стала випрошувати собі у короля права на великі обшири степової землі, але ж вони були не пусті: там були вже козацькі селитьби. Спірним стало питання про те, до кого повинні належати ці землі. Козаки не мали документів на володіння землею, а володіли нею на правах давності. Таким робом, між ними і шляхтою мусив виникнути конфлікт із економічної причини. Другий привід до конфлікту виник із нового урядового устрою: разом із тим, як вільні люди стають кріпаками, за польським правом скасовується ціла громадська самоуправа. Пан, що володіє людьми, стає для них безпосередньо вищою урядовою інстанцією. Колишній виборний суд стає тепер становим, тобто шляхетським, хоч і виборним потроху, але все ж таки становим, бо на суддів вибирала шляхта людей свого ж таки стану, що судили на основі звичаїв та привілеїв польського права. Всі оці причини повинні були викликати конфлікт.
Коли в історії дошукуємося причини народного незадоволення, то не треба гадати, що всякі утиски зараз же викликають реакцію в народній масі. Такі реакції надзвичайно трудні, майже неможливі. Революційний рух зростає дуже повагом, бо кожна народна маса із самої своєї природи інертна, а то тим більше, наскільки вона менш зорганізована, менш розвинена та призвичаєна до політичного життя, наскільки природні інстинкти народу перейнялися принципами самосвідомості. Впервах народна маса терпить мовчки, вишукує способів, щоб уникнути біди, сподівається ліпших часів, але не організується до реального змагання. Маса шукає засобів улаштуватись із тим станом речей, що пригнічує її; як же не можна нічого зробити на місці, то й тоді вона не зразу береться до зброї. До повстання треба підготуватись, умовитись, треба, щоб усі порозумілися та погодились, треба ініціаторів, ватажків і т. ін. Тож, як несила удержатись на місці, народна маса волить перейти куди-інде, аби позбутися утисків і гніту. Таким робом, трапляються хвилини, коли народ роздратований, але не повстає. Він шукає нейтрального виходу: як дозволяє топографія, він кидається на еміграцію, шукає легкої путі, щоб таким утіканням запобігти своєму лиху. Еміграція стає дорогою до компромісу, паліативними заходами проти народного лиха.
