9. На всякого полковника чтобъ по мелницЂ было для того же, что росходъ великій имЂютъ, но когда милость будетъ твоего царского величества-и болше того чЂмъ твое царское величество пожаловати изволишь.

9. На кождого полковника по млину щоб було, для того що мають великий розхід, а як буде ласка твого цар. вел., то щоб і більшим їx пожалував-яка твоя воля буде.

10. Также на судей войсковыхъ по 300 золотыхъ и по мельницЂ, а на писаря судейского по 100 золотыхъ.

10. Також судям військовим по 300 золотих і по млину, та на писаря судівського 100 зол.

11. Также ясауломъ войсковымъ и полковымъ, что на услугахъ войсковыхъ всегда обрЂтаютца и хлЂба пахать не могутъ, по мелницЂ бъ имъ было, просить твоего царского величества.

11. Також осавулам військовим і полковим-тому що завсіди знаходяться на послугах військових, на хліб орати не можуть-просимо твого цар. вел., щоб по млину їм було.

12. На подЂлку снаряду войскового и на пушкарей и на всЂхъ людей работныхъ у снаряду просимъ твоего царского величества, изволь имЂти твое царское милостивое призрЂнье, яко о зимЂ, тако и о станахъ; такожде на обозного 400 золотыхъ.

12. На роботу коло армати військової, на пушкарів, і на всіх робочих коло армати людей просимо твоє цар. вел., май ласкаву увагу-на зиму, на становища, також і на обозного 400 зол.

13. Права наданые изъ вЂковъ отъ княжатъ и королей, какъ духовнымъ и мірскимъ людемъ, чтобъ ни въ чемъ не нарушены были.

13. Права з віків надані-від князів і королів, як людям духовним, так і світським, аби в нічім не були порушені.

14. Послы, которые изъ вЂка изъ чюжихъ земель приходят къ войску Запорожскому, чтобъ пану гетману и войску запорожскому, которые къ добру были, волно приняти,-чтобы то его царскому величеству въ кручину не было; а штобы ямЂло противо его царского величества быти, должны мы его царскому величеству извЂщати.

14. Послів, що звіку до війська Запорозького з чужих земель приходять, аби панові гетьманові і війську Запорозькому вільно було приймати-таких що з доброю справою. Нехай то не було б в гнів й. цар. величеству. А коли б щось було против й. цар. величества, то гетьман і військо повинні й. царське величество сповіщати.

15. Какъ по иныхъ земляхъ дань вдругъ отдаетца, волили бы есмя и мы, чтобъ цЂною вЂдомою давать отъ тЂхъ людей, которые твоему царскому величеству належатъ; а если бы инако быти не могло, тогда ни на единого воеводу не позволять и о томъ договариватца. Раз†бы изъ тутошныхъ людей обобравши воеводу, человЂка достойного,-имЂеть тЂ всЂ доходы въ правду его царскому величеству отдавати.

15. Воліли б ми, щоб так як по инших землях данина віддається разом, щоб і нам віддавати певну суму за тих людей, що належать до твого цар. величества. А як би так не могло бути, тоді на ніяких воєвід не годитись, і добиватись того (щоб їх не було); хіба щоб з тутешніх людей вибирати воєводу, чоловіка гідного, і він би мав всі ті доходи віддавати й. цар величеству по правді.

16. А то для того имЂютъ посланники наши договариватца, что наЂхавъ бы воевода права бы ломати имЂлъ и установы какіе чинилъ, и то бъ быти имЂло съ великою досадою, понеже праву иному не могутъ вскорЂ навыкнути и тяготы такіе не могутъ носити; а изъ тутошнихъ людей когда будуть старшіе, тогда противъ правъ и установъ тутошнихъ будутъ исправлятися.

16. А то тому мають наші посланники того добиватись, бо воєвода приїзжий ламав би права, заводив (нові) постанови, і з того була б велика досада. Бо люди не можуть скоро привикнути до иншого права, і не можуть зносити таких (новозаведених) тягарів. А коли старшина буде з тутешніх людей, вона правитиме згідно з тутешніми правами і установами.

17. Прежде сего отъ королей полскихъ никакова гоненія на вЂру и на волности наши не было, всегда мы всякого чину свои волности имЂли, а для того мы вЂрно и служили; а нынЂ, за наступленье на волности наши, понуждени его царскому величеству подъ крЂпкую и высокую руку поддатца: прилежно просити имЂютъ послы наши, чтобъ привилья его царское величество намъ на хартіяхъ писаны, съ печатьми вислыми, единъ на волности козацкіе, а другій на шляхетцкіе далъ, чтобъ на вЂчные времена непоколебимо было. А когда то одержимъ, мы сами смотръ межъ себя имЂти будемъ и кто казакъ, тотъ будетъ волность казацкую имЂть, а кто пашенной крестьянинъ, тотъ будеть должность обыклую его царскому величеству отдавать, какъ и прежде сего. Такоже и на люди всякіе, которые его царскому величеству подданные, на какихъ правахъ и волностяхъ имЂютъ быти.

17. Давніше, як не було ніякого гоненія від королів польських на віру і на вільности наші,-ми мали свої вільности для всякого стану, і тому вірно служили. Тепер же, як стали наступати на вільности наші, ми були змушені піддатися під кріпку і високу руку й. цар. величества, і посли наші мають пильно просити, щоб й. цар. вел. дав нам привилеї, на перґамені писані, з завісними печатками: один на вільности козацькі, а другий на шляхетські-аби на вічні часи було непохитно. А коли їx одержимо, самі будемо між собою пильнувати, і хто козак-той буде вільність козацьку мати, а хто селянин від рілі-той буде звичайне послушенство віддавати його цар. величеству, як і давніше віддавав. Також (привилей) про всяких людей підданих й. цар. величества-на яких правах і вільностях мають бути.

18. О митрополитЂ помянути имЂютъ, какъ будутъ разговаривати, и о томъ посломъ нашимъ изустный наказъ дали есмо.

18. Про митрополита мають згадати, як будуть на переговорах-про се далисьмо послам нашим словесний наказ.

19. Такожде просити прилежно послы наши имЂютъ его царского величества, чтобъ его царское величество рать свою вскорЂ прямо къ Смоленску послалъ, не отсрочивая ничего, чтобъ непріятель не могъ исправитца и съ иными совокупиться, для того что войска нынЂ принужены. Чтобъ никакой ихъ лести не вЂрили, естьли бъ они имЂли въ чомъ дЂлать.

19. Також пильно мають просити наші посли й. цар. величества, щоб негайно післав військо своє просто на Смоленськ, ні трохи не гаючись, аби неприятель не міг приготовитися і з иншими (державами) з'єднатись. Бо тепер військо його стомлене. Нехай ніяким витівкам їx не вірять, якби вони почали робити в чім небудь.

20. И то надобное дЂло припомнити, чтобы наемного люду здЂ по рубежу отъ Ляховъ, для всякого безстрашія, съ 3000 или какъ воля его царского величества будетъ, хотя и болше.

20. І то потреба пригадати, щоб цар (поставив) наємного війська тут по границі від Ляхів для всякої безпечности тисячі зо три, або й більше,-як воля буде й. цар. вел.

21. Обычай тотъ бывалъ, что всегда войску Запорожскому платили: просить и нынЂ его царского величества, чтобъ на полковника по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ.

21. Такий був звичай, що завсіди війську Запорозькому платили. Просити й тепер й. цар. вел., щоб на полковника (давалося) по 100 єфимків, на полкових осавулів по 200 зол., на військових осавулів по 400 зол., на сотників по 100 золотих, на козаків по 30 золотих.