Ще 3 (13) грудня приїхав від гетьмана до Бутурлина до Путивля полковник Богун — або як його зве посольське звідомленнє — “полковник кальницький Іван Федоренко”, відряджений від гетьмана для звязку і супроводу місії. Він сказав, що гетьман призначив їй побаченнє в Переяславі, і доручив йому, Богунові, провести їх туди, а він, гетьман, в такім разі до них туди ж неодмінно приїде — хочби довелось для того навіть учинити тимчасове замиреннє з королем 4). Але Бутурлин мав ще тоді з Москви наказ без клейнотів до гетьмана не їздити, і тому “віддавши чость” Богунові, і давши дарунки йому і його синові відправив їx назад за границю, до того часу поки місія одержить з Москви відповідні інструкції. Богун лишив у них двох своїх козаків для зв'язку, а сам виїхав до Ромна, чекати вістей 5). 17 (27) грудня Бутурлин одержав з Москви ті клейноти, а також і всі потрібні “записи”, і заповів Богунові, через його козаків, що 20 (30) грудня він з товаришами рушить з Путивля до Переяслава — щоб він повідомив про се гетмана, згідно з його наказом:
Дійсно того дня, 30 н. с. місія виїхала 6), але заїхала недалеко, бо другого дня — відїхавши всього лише яких 10 верст від Путивля, одержали уманські вісти, від Стрешнева і Бредихина, про звісне вже нам гетьманське сповіщеннє за жванецьке замиреннє з королем, і устні доповнення козака, що з тим сповіщеннєм приїхав: що гетьман замирився з королем на підставі Зборівського договору, і в Київі буде з'їзд і договір з Поляками про поворот польських урядників до козацьких міст і т. ин. 7).
Ся вість збентежила Бутурлина i товаришів: чи не буде після сього безпотрібна й їх місія; вони стали табором тутже “на степу”, де сі відомості дістали, і післали гінця до Богуна, щоб він приїхав, “для великого царського діла” і вияснив, наскільки сі відомости правдиві: “а вони не побачившися з ним, з табору не рушаться” 8). Але перше ніж Богун одержав сього листа, прийшли инші вісти, ще того самого дня — приїхав піддячий Старков, відряджений від Бутурлина до Чигирина, і привіз листи Виговського і Хмельницького з — під Гусятина 9), що вони участи в жванецькім замиренні не брали. Привіз також відомости, що другого дня по нім, 29 н. с. грудня дружина гетьмана мала виїхати до Переяслава — очевидно, щоб приготовити все на приїзд гетьмана; за нею мала виїхати жінка Виговського, а за кілька день і сам гетьман: він уже переїхав через Білу Церкву і мабуть на 23 грудня с. с. буде в Переяславі. Про замиреннє його з королем нема ніяких відомостей, ніякого потвердження — він сам рішучо заперечує се. Сі листи і відомости вивели Бутурлина з нерішучости: він післав до Москви звідомленннє, що з огляду на них не буде чекати Богуна, а другого дня, 22 грудня поїде до пограничного українського містечка Корибутова, а до Переяслава звідти перед себе посилає одного з своїх людей 10).
Тої ж ночи приїхав Богун, і потвердив, що гетьман приїде до Переяслава на саме Різдво, або скоро після Різдва. Другого дня разом з ним Бутурлин з товаришами поїхав до Корибутова. За десять верст до міста стрів їх син Богуна Тимофій з сотнею. козаків під корогвою; зсівши з коней вони повідомили, що стрічають їх за гетьманським наказом. Разом поїхали до Корибутова і тут другого дня в місцевій церкві московські попи й ченці, що були при місії, відправили передріздвяну службу і разом з місцевим духовенством проголосили многі літа царскій родині. А Бутурлин повідомив гетьмана безпосереднє і крім того осібно через Стрешнева, що вони в'їхали в межі України й їдуть до Переяслава, і від гетьмана та Виговського отримали також листи, що вони довідавшися про їх приїзд, виїхали з обозу й їдуть, просто до Переяслава 11). Того самого дня, 23 с.с. грудня Бутурлин з Вогуном приїхали до Красного, де їх стрічав городовий отаман Филоненко з козаками, а перед брамою міста священики з святощами, і запровадили з процесією, з дзвонами до міської церкви, служили знову службу за царське здоровє, і потім стріляно з гармат, а московську місію приймано всякою стравою і всім потрібним для людей і коней. В місті перебула вона святвечір, тому що не можна було зібрати підводи, і виїхала тільки на Різдво, після ранньої служби. Переїхали через Кропивну і в ночи прийшли до Іванець, — і скрізь їх стрічали з тою самою парадою. Лохвицький сотник Остап Грабаренко привіз листи гетьмана і Виговського, писані в Корсуні на святвечір, я дані йому від миргородського полковника Лесницького: гетьман почувши, що місія ще в дорозі, постановив заїхати для деяких справ до Чигрина і про се сповіщав. До того сотник додав ріжні новинки з театру війни: як Виговський з Лесницьким і писарем Мужилівським їздили до хана підчас його переговорів з королем; чули, що король хотів миритися з гетьманом на зборівських умовах, але гетьман не захотів; і Виговський у короля не бував, а як вертався від хана, так говорив: “Хвалити Бога, що здорові відійшли від них”. Гетьман оповістив полковникам царську ласку: що цар приймає їх під свою царську руку, полковники оповістили про се всіх козаків, і всі раділи з того 12).
Другого дня, 26 с.с., місія була в Прилуках — де її стрічав сам полковник Вороненко, і дав відомости про Стрешнева і його одісею. Потім, 27-го, через Галицю й Биків, їхали на Переяслав; стали ночувати в Бикові, і тут привезли їм піддячі вісти з Переяслава від полковника Тетері: хан мирив гетьмана з королем, але гетьман на тих переговорах не був і з королем не бачився, ані листування між ними не було; гетьман знає тільки, що хан узяв від короля в застав за гроші трьох людей; тепер гетьман пішов з — під Гусятина, а хан ще лишився: розіслав своїх людей по городах по ясир. А переяславський козак Тимофій Цицюренко оповідав, що під Камінцем був такий з'їзд: від хана Сефер-казі аґа, від гетьмана Іван Виговський, від короля канцлєр. Канцлєр намовляв Сефер-казі аґу, щоб хан з Ордою від козаків відступили — то вони потім з ними упораються, але Сефер-казі аґа відрік, що хан того не зробить, від козаків не відступить. Випрошував у Ляхів на тім з'їзді полковника Антона, що вони затримали, і намовляв замиритися на зборівських умовах, але Ляхи просили їм лишити на те час — буде про те сойм. А Виговському сказали: “Ви наші піддані (холопы), ми з вами потім упораємось”. І з тим з-під Камінця роз'їхались, до нічого не договорившися 13).
З Бикова на Басань, Баришівку і Війтівці (де заночували) останнього дня року поспіла місія до Переяслава. Скрізь її стрічали з церковною і воєнною парадою, а в Переяславі особливо. За пять верст перед містом перестрів полковник Тетеря, а з ним сотників, отаманів, козаків чоловіка 600 або й більше — під корогвою з музикою: з сурмами й бубнами. Коли місія наблизилася, зсіли з коней і Тетеря виступивши на зустріч Бутурлинові сказав таку промову (її переказує московське звідомленнє, але не знати наскільки точно, тому й передаю її вітійство тільки приблизно):
“Благовірний боярине благовірного царя й инші панове! Радісно приймаємо ваш щасливий прихід. Від довшого часу горіло в нас серце наше, тішачися поголоскою, що йдете до нас, сповняючи царську обіцянку, що православне і преславне військо Запорозьке буде під великою рукою великодержавного восточного царя. Тому й я, менший серед рабів(!) того ж війська Запорозького, маючи уряд в богоспасаємім городі Переяславі від богоданого нам гетьмана Зиновія Хмельницького, вийшовши на стрічу до вас, радісний привіт віддаю благородіям вашим і низький поклін з усім військом, що в тім городі пробуває. А на відпочинок від труду подорожнього війти до господ міста Переяславського пильно вас прошу” 14).
Перед брамою Переяслава, “не доходячи сажнів за сто”, шпалєрами стояли козаки і стріляли на салют місії. Потім “не доходячи сажнів за 50”, стрів її протопоп Григорий з духовенствами, з святощами і свяченою водою, і наоколо “всенародное множество с женами и дЂтьми; с великою радостью”. Після того як Москвичі поцілували хреста і образи і були покроплені святою водою, протопоп сказав їм таку орацію — котру я навожу в ориґінальнім тексті звідомлення: “Радостію исполняєм ся, благородніи царстіи мужіе, внегда зримъ благополучноє благородія вашего отъ царского пресвЂтлого величества пришествіє. О немъ же слухомъ уха услышавше, мы меншіє и нижайшіє богомолцы ваю, съ радостію благородію вашему въ стрЂтеніє изыдохомъ, чающе, яко нынЂ Господь Богъ пришествіємї вашимъ усердноє желаніє исполнилъ православія нашего, єже совокупити ся во-єдино Малой и Великой Росіи подъ єдиною великодержавного благочестивого царя восточного крЂпкою рукою. Єже мы отверстыми сердцы воспріємше, желаємъ усердно, да не точію сію Господь Богъ намъ соединитъ Малую Росію, но и всего міра царства да покоритъ подъ єго царского пресвЂтлого величества непреборимую руку. Желающие же радостно благородіям вашимъ благопривЂтствуємъ и духовно цЂлуємъ. ЦЂлующе васъ, царстіе мужіе, съ радостію Вамъ глаголемъ:
