Примітки
1) Monumenta XXIII с. 261, приписка Шебеші: “Через колік не міг я сього наказу сповнити, бо лежав хорий”.
2) В друк.: urnani pulkovnik.
3) Monum. Hung. ХXIIІ c. 485-9.
4) inconvenientes fraternitatis.
5) Тамже с. 489; підпись: Ioannes Hrusza de Meckuny, останнє явно попсоване
6) Transsylvania II с. 190. уривок також в Архиві ЮЗР. III. VI с. 182. 7) Transsylvania II с. 127.
8) Тамже с. 126.
9) Інструкція Хорватові 20 листопада, тамже с. 127.
10) Monumenta hist. aevi turco-hungariei ser. I tom. 6 c. 439.
11) Transsylvania II c. 188 д. д.
12) Текст договору тамже с. 193 дд. (пункт 6 про козаків).
13) Реляція шведських послів про настрої в момент підписання договору-Trans. II с. 197.
14) Архив Ю. З. Р. III VI. ч. 191.
15) Transsylvania II с. 259.
16) Тамже с. 260.
17) Transsylvania II с. 129.
18) Тамже с. 260.
СОЮЗ З РАКОЦІЄМ І СПІЛЬНА КАМПАНІЯ ПРОТИВ ПОЛЬЩІ-ЯК ПОЯСНЯЛИ ЇЇ НА УКРАЇНІ, ПІЗНІШІ ОПОВІДАННЯ ЖДАНОВИЧА, МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПОРОЗУМІННЄ ЯК ПРИЧИНА. ПЛЯНИ ПРИЛУЧЕННЯ ЗАХ. УКРАЇНИ. КОЗАЦЬКИЙ ПАТРОНАТ НАД ВОЛИННЮ-ЛИСТУВАННЄ СТ. СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКОГО З ГЕТЬМАНОМ І СТАРШИНОЮ В СІЙ СПРАВІ, КОЗАЦЬКІ “ЗАЛОГИ” НА ВОЛИНІ, ПОДІЛЛЮ І ПОЛІССЮ.
У української сторони немає якоїсь деклярації, яка б мотивувала сей політичний крок. Правда, маємо пізніші пояснення Ждановича, дані ним царському післанцеві Желябужскому в серпні 1657 р. Але читаючи їх треба памятати, що говорилось се після повного провалу кампанії, компромітації Ракоція, смерти Хмельницького, повного засуду всеї сеї політичної афери з боку царського уряду і козацьких мас. Невважаючи на се, всетаки в сих оповіданнях лишається дещо, що мотивує сей політичний крок гетьманського уряду рисами реальними і психольоґічно-важними для момента заключення сеї військової конвенції.
Вислухавши царську заяву, що його похід з Ракоцієм і шведським королем на Польщу і здобуттє Люблина й Берестя (котрі Москва вважала своїми) противились бажанням царя, Жданович говорив Желябужскому:
“Чув я давно, що государ на мене за те гнівається. Але я з шведським королем не входив у спілку (не соединялся) і на війну до Ракоція пішов не своєю волею. Післав мене Б. Хмельницький з військом. Велів мені зійтися з Ракоцієм і наказав мені під смертною карою в усім слухатися Ракоція і ні в чим його волі не противитись. Коли я зійшовся з Ракоцієм, а до Ракоція під Сендомиром прийшов шведський король, мені з огляду на гетьманський наказ таки не можна було відступити від Ракоція. Я посилав про се до гетьмана (чи вести операції з Шведами), і від Шведа з Польщі їздили посли; гетьман мині написав, щоб я був з Ракоцієм не відлучаючись, волі його не протививсь і робив що він скаже, а про Шведа нічого не згадав-я маю сей лист. А Ракоцій пішов разом з Шведом під Берестє, і мені не можна було відступити від Ракоція,-я пішов з ними (під Берестє) і Берестє піддалося Ракоцієві, на третім тижні після Великодня. По сім Ракоцій, лишивши в Берестю свою залогу, на шестім тижні після Великодня пішов з шведським королем на Варшаву-і я з ними ходив. З-під Варшави шведський король пішов до свого краю лишивши з Ракоцієм зо три тисячі війська, а всього мав з собою тис. 12-пішов спішно тому, що його землю став воювати данський король. А Люблина ніхто й не брав: Швед і близько до Люблина не приходив”.
На запитаннє Желябужского, який договір був в Ракоцієм, і як ділилися здобутими городами й добичею, “которые городы на Запорожское войско достались и кои РакоцЂ” і які відносини шведського короля до царя, Жданович відповідав: “Мені гетьман не велів приймати (принимать) городи і залогами осаджувати, та й Ракоцій тільки в Берестю лишив залогу, а більше ніде не лишав, скрізь брав тільки окуп з міст і городів (замків), а мені (з того) на військо не давав. А піддались були йому такі городи: Самбір, Перемишль, Галич, Тарнів, Ланцут 1)-з усіх він брав гроші, а скільки з котрого, того я не знаю. З шведським королем разом доводилось мені бувати у Ракоція часто, і я чував від нього, що він хотів би замиритися з нашим государем, говорив так: “Гетьман Б. Хм. взявся мене помирити з государем, і я чекаю, що він мені напише, а коли не помирить він, я поведу зносини иншою стороною”, а через кого доведе зносини, того не сказав”.
Желябужский спитав: коли гетьман не велів переймати городів і брати добичу, то яка ж була мета сього походу-“чого гетьман шукав, посилаючи тебе до Ракоція, і що велів тобі добувати в Польщі?” Жданович на се відповів: “Я думав, що государеві відомо, пощо мене післано і що я мав добувати Ракоцієві, а коли государеві се досі невідоме, то я тепер все відкрию, бо тоді ми поневолі мусіли переступити 2) присягу і боячися гетьмана не відкривали його гадок государеві. Послав мене гетьман воювати Польщу і добувати Ракоцієві королівство. Бо гетьман і Ракоцій сприсяглися між собою, що Ракоцій доступить королівство і буде в союзі з гетьманом, з Волохами і Мунтянами, а від государя він (гетьман) хотів відступити. Сі його замисли знали ми, полковники, а військо не знало. А як те військо, що було зо мною, довідалось, що ми добуваємо для Ракоція королівство, так військо хотіло мене вбити 3), а потім пішло від мене, так казали: “Ми під Ракоцієм не будемо 4), і короля нам непотрібно, єсть у нас государ!”.
На запитання, що привело гетьмана до такого пляну, і як се ніхто з полковників не відкрив цареві гетьманських замислів, Жданович сказав: “Ніхто не міг суперечити гетьманові, а хто б посмів, не був би жив! 5) Ми з Павлом Яненком і Павлом Тетерею говорили, щоб потайки повідомити государя, але не посміли. А гетьман видумував 6) нам таке: “Приїхали з Вильни наші післанці, що були при великих послах цар. вел-ва, і сказали, що Польща й Литва піддалися государеві-щоб бути під його рукою, з тим щоб король до смерти володів усім як досі володів, і права їм і вільности їx були по давньому. А нас віддано назад під владу лядську 7), і нам добра нема що чекати! Давніше, коли ми ще не наприкрилися так Ляхам 8), і тоді нам була (від них) наруга і гоненнє, а тепер нас до кінця винищать!” А видумавши такі річи, почав (гетьман) зносини з Ракоцієм, з Волохами і з Мунтянами, щоб їм зложитися разом. Тепер всі полковники на мене нарікають і всю вину складають, аби на мені се окошилось-начебто я своєю волею ходив. А у мене є гетьманські листи. Та й хто б мене з війська послухав, якби я своєю волею пішов?” 9).
Тут найбільше цінне-се підчеркненнє причинового звязку нової ліґи з московсько-польським порозуміннєм у Вильні-гетьман, мовляв, рішив розірвати з Москвою, спираючися на нових союзників, коли цар згодився віддати Україну Польщі. Що при тім Ждановичу не було дано ніяких вказівок щодо поділу польських провінцій і обсади певних територій козацькими залогами, сього ніяк не можна брати буквально, судячи з того як шведські посли у Ракоція докладно були поінформовані щодо козацьких жадань земель по Вислу 10), як потім підчеркував сей пункт Виговський в розмовах з Велінґом в січні і з Шебеші в червні 1657 р.
Гетьман, як ми бачили вище, в момент коли Жданович виходив в свій похід (“иж мы посылаючы войска наши Запорозские жебы ся злучыли з войсками князя є. м. семигородского”), широко оповіщав всякого стану людей тих територій, куди Жданович виряжався, щоб вони “горнулись до війська Запорозького”, і “зоставали при нім”. Давав їм знати, що на сі території висилаються спеціяльні намістники” для охорони безпечности й порядку на сих територіях, а з пізнішого листування, знаємо, що з тим звязано було і розложеннє козацьких залог, що мали забезпечувати той порядок і боронити людність від насильств війська-чи польського, чи венгерського, чи козацького. Уже з перших місяців 1657 р. ми маємо вказівки, як поволі крок за кроком воєводства Волинське, Подільське, Берестейське (Припетське Поліссє) обсаджувалися такими залогами і гетьманськими намісниками, не без участи і самого Ждановича, так що наведену вище його заяву треба вважати або за просту неправду, виреченнє всупереч фактам, або за формалістичну витівку, побудовану на тім, що козацькі залоги посилалися мовляв на власне бажаннє місцевих дідичів, шляхти, а самому Ждановичу гетьман не велів здобувать міст на власну руку й обсаджувать залогами на імя Запорозького війська 11).
