“Що до війська-скільки тисяч міг би гетьман дати в. мил., про се говорив я з полковником браславським, що тепер буде в Рашкові. Також уманський полковник ²)-що разом зо мною був в домі п. Виговського, одержав приказ (іти в поле); він приїхав сьогодня, і зараз же зложив присягу. Третій (що одержав наказ) се Рац Ференц: він має наємного війська коло 2 тис., як мині казали. Принаймні так мині сказав Виговський, що вони готові в кожній хвилі, як тільки в. м. дасть наказ,-15 тисяч, з добрими гарматами і всім воєнним приладом. Крім того гетьман наказав щоб до Камінця не пускали ніякого провіянту. Прохає також в. м. не давати довозити до Польщі й провіянту, ні воєнного припасу: пороху, салітри, олива і всякого иншого такого матеріялу. Чутки такі, що Поляки збираються під Сокалем, в. м. мабуть буде мати про се відомости з Марамарошу.

“Я думаю, що Виговський сам звернеться листом до в. м. і тоді в. м. зможе лекше знайти рішеннє що до пунктів. Груша також писатиме до в. м., щоб оправдатись. Ми пробудемо тут іще 2 дні”, але будемо спішитися по змозі!..

Приписка: “Дипльом підписаний і припечатаний радою (tanacs) і достойниками (семигородськими) не був показуваний. Про даний до моїх рук лист в польських справах вони не згадували. Як буде з Татарами, про се вони дадуть знати в. мил. Коли се буде бажано, гетьман власною особою ставиться до в. м.” ³).

Лист Груші дійсно маємо, він досить інтересний:

“Світлійший княже, пане і пане мій великомилостивий! Инакшу ніж я сподівався нагороду одержала моя праця від яснов. п. гетьмана. Через неправдивий донос мого товариша я не тільки що не одержав ніякої подяки за понесені труди, але й більше того: кілька разів на зборах старшини величали мене зрадником! Бо коли кондиції запропоновані від в. вис. були взяті під розвагу і були признані тяжкими і прикрими, і невідповідними для братської спілки ⁴), він (товариш) не тільки їх вирікся-мовляв не були йому показані в такім змісті,-але й набрехав, ніби то я без його відомости в змові з в. вис. прийняв і ствердив таке що не було користне Військові, але подобалося в. вис. Коротко оповідаю се в. вис., і хоч туга заступає мені очі, але розум наказує з проханнєм простертися до ніг в. вис. і благати, щоб в. вис. своїм авторитетним листом оправдав мене від такого явного наклепу. Коли осягну се, вічно буду служити в. вис. всіми силами і з усею щирістю. Віддаючись високій ласці бажаю довгих і щасливих літ і т. д. В Чигрині, 20 жовтня 656” ⁵).

Хто їздив сим часом від гетьмана до Ракоція, не знаємо; не чути нічого близше і про переговори. Можем одмітити тільки те, що чули шведські посли. У козаків були деякі труднощі щодо заключеної з князем конвенції, і вихід в похід дещо затримався; але порозуміннє осягнено, присягу зложено, і козаки з 15 тис., обидва воєводи-молдавський і волоський з 6 тис. і сам князь з 20 тис. мають стати на польській границі зараз по Різдві-якщо тільки не зайде яка небудь непереможна перешкода ⁶).

З Ракоцієвого листування довідуємось, що відповідь гетьмана на посольство Уйлакі прийшла 19 листопаду: “гетьман повідомив Ракоція, що він визначив трьох полковників в поміч йому, і коли не буде яких небудь перешкод з боку Татар або Москви, він сам готов піти в похід-коли Ракоцій сього бажає ⁷). Ракоцій зараз же вислав свого гінця Гентера, наказавши йому як найспішніше їхати до Чигрина, щоб уставити термін сполучення війська. Заховалася власноручна записка Кеменя того ж дня 19 листопада, де він на запитання князя висловляв свою гадку щодо терміну спільного походу; він рахував, що при швидкій їзді Гентер може обернутись до 16 грудня, і підготовивши до того часу угорське військо, Ракоцій міг би поспіти на мармароські проходи до Галичини на 6 січня, не раніш, і очевидно-відповідно до того мав визначити речінці сполучення гетьманові і обом господарям, волоському і мунтянському ⁸). Вслід за Гентером Ракоцій вислав одного з визначніших своїх достойників Стефана Хорвата, щоб він допильнував висилки козацького війська ⁹). Самого гетьмана Ракоцій не хоче турбувати, щоб він ішов у похід, але обіцяних 15 тис. в поміч він повинен вислати, в напрямі на Львів, з тим, щоб вони помогли Ракоцієві дістатися туди через Мармароські проходи, на випадок коли б Поляки захотіли йому загородити сю дорогу. З другої сторони, Хорват мав умовитися з гетьманом що до того, як забезпечити операції від татарської діверсії. Ракоцій передбачав, що гетьман може домагатися, аби для охорони сеї сторони прислано було також семигородське військо, і Хорват мав обережно викрутитися від таких домагань та зложити се завданнє на гетьмана і господарів. Третій пункт-забезпечити Ракоцієвих прихильників у Польщі від яких небудь неприємностей з козацької сторони; Хорват мусів вияснити гетьманові, що Ракоцієві треба взагалі притягти до себе Поляків-між ними й тепер є богато прихильних йому, і він сподівається, що його пляни опановання Польщі не викличуть там опозиції. Як орієнтаційний речінець для сполучення Хорват мав вказати, що коло 23 грудня Ракоцій буде “на мармароській дорозі”-не знати чи Ракоцій умисно прискорив термін против того як йому вирахував Кемень, чи тут крім того треба рахуватися з ріжницями старого і нового стилю.

Про результат місії довідуємося дещо з листу Хорвата до воєводи Стефана з Чигрина 31 грудня. Гетьман не знав, коли війська мають зійтися, тепер він дав суворого наказа всім своїм силам, щоб на день 8 січня були під Білою Церквою, відти на 12 або 13 січня їх частина має бути під Камінцем, і на той же час мають ставитися на Дністер сили молдавські і мунтянські для спільних операцій ¹⁰).

Порозуміннє осягнене у козаків з Ракоцієм, оформленнє договору і воєнного пляну на наступний рік пришпорило також заключеннє шведсько-семигородського договору і переговори шведсько-українські. Шведські посли вважали некорисним далі протягати переговори; король з свого боку наказував їм спішитися з договором, зробивши уступки в спірних пунктах, щоб як найскорше повести спільні операції в Польщі ¹¹). Слідом по приїзді Уйлакія з відомостями про останнє оформленнє договору з козаками шведські посли заявили Ракоцієві свою згоду приступити до складання договору, і 6 н. с. грудня текст його був обома сторонами прийнятий і підписаний. Головною метою договору поставлено спільну боротьбу против Яна-Казимира, щоб вигнати його з Польщі і поділити його влодіннє. Питаннє про дальшу долю польської корони в договорі промовчано, очевидно тому що посли не мали в сій справі формального уповаження від свого короля. Справу про побереже Буга і Підляше відложено до дальшого порозуміння, так само про уділ козаків в польській спадщині: “Й. корол. вел. крім згаданих провінцій, застережених для себе і згаданих князів (курфірста і Богусл. Радивила), застерігає також для Козаків Запорьзьких Україну і що понад то можна було б їм відступити. Але й. високість (Ракоцій), не бажаючи чим небудь перешкодити союзові з ними, ані їх володінням, всетаки вважає, що всяка більша уступка понад Україну буде шкодити його будучому становищу в Польщі. Тому й. вис. застерігає собі претензії до цілости (до всеї Польщі крім виділеного для шведського короля і його союзників) і протестує (против більших уступок козакам), доки в сім пункті не прийде до порозуміння між королем і ним, і так само посли й. кор. вел. застерігають й. вел-ву його претензії” ¹²).

Се віщувало мало доброго на пізніше, але Ракоцій легковажив се собі, рішившися здобути зброєю польську корону. Війна була не популярна; ближча родина Ракоція: мати, жінка, теща-Польки з роду, всякі радники і достойники католицької віри відмовляли його як могли, й духовенство голосно, з проповідниць виступало против задуманої війни ¹³). Старий приятель Ракоція і свояк Любомірский прислав свого родича Станіславского намовляючи ратувати Польщу від шведського короля, як своє будуче володіннє. Але Ракоцій затявсь і не хотів відступати. 19 грудня повернув від козаків його післанець (котрийсь товариш Хорвата) з повідомленнєм, що козаки мобілізуються, 30 тисяч їх визначено в поміч Ракоцієві, і гетьман не загається походом. “Скоро почуємо дивні річи”, пише його посол ¹⁴). Велінґ виїхав 22-го до Чигрина, оформлювати союзний договір. В останніх днях грудня мав прибути відти посол-мабуть теж з повідомленнєм про козацький похід ¹⁵); ніби то на 5 січня козаки обіцяли свій прихід ¹⁶)-мабуть старого стилю-як що взагалі був визначений такий термін. Поздоровляючи Карла-Ґустава з новим роком, Ракоцій заповів йому, що на день 22 січня буде в Стрию, на території Польщі, а дня 31 грудня видав маніфест до мешканців Річипосполитої, обіцюючи скорий прихід, щоб за помічю свого війська привести до ладу Польську Корону, котру йому, мовляв, піднесли коронні стани ¹⁷). На день 6 січня він визначив свій виїзд в похід, і дійсно сеї дати дотримав, хоча козацький посол, що вже був у нього тоді, настоював, щоб Ракоцій почекав козаків і без них не вступав на територію Польщі: вони мовляв не були повідомлені, що похід буде такий спішний. Шведський посол Штернбах, що лишався на дворі Ракоція і мав часті зносини з козацьким послом через його брата і писаря, не без приємности добачав тут можливість якоїсь “емуляції” між гетьманом і Ракоцієм і з натиском принотовував козацькі заяви, що вони прагнуть війти в тісніший союз з Швецією ¹⁸).