Скільки тут невірного, видко з вищесказаного. І на перевірку може вийти, що таки Бутурлин мав вірніше поняття про договір Хмельницького з ханом, ніж шановний історик.
Примітки
1) iudex castrorum.
2) Архив III. VI с. 97-8. Остання фраза неясна, я переклав її буквально.
3) Білгород. ст. 382 л. 323-7.
4) То uczynimy izesmy gotowi
5) Ріжниця на оден день против відомостей з української сторони.
6) ркп. Краків. Акад. 367 с. 78, дата 29 листопада з Большівця (під Галичем), себто ще в контакті з ханською кватирою. Лист кінчиться проханнєм про бенефіцію за службу.
7) Monumenta Hungariae hist. XXIII ч. 157.
8) Transsylvania І с. 527. До сього в листі додані инші відомости: того самого дня, що сього Стефанового посла (27 листопада), відправив гетьман і посла Яна-Казимира, з такою відповіддю, що нехай лише приїде-все буде готове. Згаданий приятель-товмач оповідав, що в розмові Сефер-казі й Виговського була мова про Ракоція, Стефана і Лупула, і Виговський загалом прихильно відзивався і про Ракоція і про Стефана. Подробиць товмач не переказав, лише натякнув, що Стефанові краще було б післати свого чоловіка до Семигороду: туди лекше було б переслати відомости.
9) Transsylvania І с. 536.
10) У Кубалі помилково вийшло з того 12 днів-“трактати з ханом трівали 12 днів” (с. 324) і мабуть у звязку з тим з'явилася і фальшива дата договору: 28 листопада. Тим часом в дневнику з українського табору і в обох реляціях Бутурлина днем замирення показано 22 листопада; можна вагатися між 22 і 23, показаним у Яскульского, але 28 листопада хан уже був за Дніпром, а гетьман мабуть десь на Гончарисі.
11) ркп. 385 л. 124, заголовок: Punkta między Machmet Giereiem chanem krymskim a między B. Chmielnickim starszym wojska Zaporowskiego anno 1655.
12) Тека 148 с. 847.
13) Се характеристично, що разом з поворотом до 6-тисячного реєстру і титул гетьмана Хмельницькому в сім “документі” відібрано!
14) przeplatane, Кубаля (с. 324) перекладає: złączonych. Тут може бути мова або про те щоб військо козацьке не ходило в походи само, а тільки з польською піхотою, аби не мало своєї території, замкненої для леж польського війська.
15) zadnego wojska nie czynił, Кубаля перекладає: ani woyska przyczyniał.
16) Крім самого Яна-Казимира робив у сім напрямі заходи також і його вірний прихильник, властиво єдиний фактичний представник його влади у сім краю, ґенерал Ґродзіцкий. В цитованім уже листі Ґродзіцкого до короля 18 листопада читаємо: “Писав сьогодні до п. Яскульского, аби намовляв хана, щоб він по змозі замирився з Хмельницьким, (перехиливши його) на сторону в. кор. мил. Бо він (Хм.) сам говорить, що я тої Москви не хочу, і між ними сильна незгода, як я то сам бачив” (gdyz on sam powiada, ze ia tey Moskwy nie chce i iest sroga niezgoda między niemi, czego ia sam napatrzył) Наруш.148 с. 757-8.
17) Жерела XII с. 375.
18) Hist. Pol. с. 203.
19) Volumina legum IV с. 285.
20) III с. 325.
21) Wojna Szwecka c. 325. Під впливом сього хибного представлення написав і Липинський в своїй книзі (Україна на переломі с. 39), що “Хмельницький видав московське військо Татарам, і в наслідок сеї умови Бутурлин був оточений Татарами”, і т. д. Для характеристики ситуації нагадаю ще чолобитню лубенського осавула Левка, що нагадує цареві, як він під Солоним Городком взяв в полон Яна Потоцкого, а того Потоцкого гетьман віддав Татарам в обмін за Івана Бутурлина-Акты Ю.З.Р. IV с. 130.
ЕКСПЕДИЦІЯ В ПРИПЕТСЬКЕ ПОЛІССЄ РЕЛЯЦІЯ ВОЛКОНСКОГО, РОЛЯ МОСКОВ. ВІЙСЬКА, ПОЛЬСЬКІ ЗВІДОМЛЕННЯ.
Одночасно з великим походом на Галиччину зроблена була маленька експедиція в Припетське Поліссє, силами київської московської залоги і мабуть київських таки козаків. Про неї так оповідав кн. Дмитро Волконский, що провадив тим походом 1).
“1 вересня (с. ст.) післано нас човнами р. Припеттю воювати литовські городи 2), і дорогою стало нам відомо, що в городі Турові стоять заставою литовські люде. 15 вересня, години за 2 до вечера, прийшли ми військом під Туров, і туровські міщане: війт Богдан з товаришами, чоловіка з 300, вийшли на зустріч з іконами й били чолом вел. государеві, щоб їx пожалували,-не били і городу та острогу не палили. Бо вони против государевих людей не стоять, а хочуть бути під государевою високою рукою. А розповіли таке: “Стояв у нас в Турові заставою урядник: Ян Коптевич і з ним 50 чоловіка Литви, але почувши що йдуть государеві люде з Київа, він з литовськими людьми, і міщан богато з городу втікли за два дні до вашого приходу. А ми з города не тікали, а просимо государевої ласки”. І я тих турівських міщан, війта з товаришами привів до хреста, щоб були під високою рукою цар. вел.
“Того ж дня о годині четвертій в ночи пішли ми пішо на Давид-город, 30 верст від Турова, полишивши човни в Турові-веліли їх гнати під Давид-город. 16 вересня о годині третій дня прийшли ми під Давид-город. Там урядники були пан. Пашковский та Залєский, і з ними шляхти чоловіка 400, на конях, та пішого люду 300, та міщан більше тисячі. Ті урядники вийшли з пішим і кінним людом з города й стрівши нас на верству від міста вчинили бій, але царські люде стали брати гору і литовських людей побивати, загнали їx до города і город запалили, а урядники Пашковский і Залєский з кінними й пішими людьми стали тікати ріжними дорогами. А я для спочинку піших людей під Давид-городом днював-бо потомились.
“При кінці того ж дня 3) пішли ми човнами далі рікою Горинею до ріки Припети-50 верст, а Припеттю вгору пройшли до р. Вятлиці 15 верстов, a від Вятлиці йшли пішо 25 верстов до города Столина-прийшли під Столин 20 вересня о 1-й годині вдень. А в Столині староста Сава Кашкевич-з Давид-города прибіг та урядник тутешній Залєский, з ними литовських людей кінних 300 чоловіка, та піших з полковником Стрілкою 400, та міщан і Жидів чоловіка 500-вийшли й стріли від города версти за 2. Вчинили бій великий, але царські люде їх перемогли, стали литовських людей побивати, а ті стали до города відступати, а царські люде, прийшовши під місто ні трохи не гаючися, суміш з литовською піхотою війшли до міста, а літовські люде і міщане з міста почали наріжно тікати. Я з усіми людьми став у городі, за литовськими людьми не пішов, бо піші люде йшли всю ніч і потомились. Стояли в городі до вечера і при кінці дня, запаливши город пішли до р. Привети, до човнів, 25 верстов.
“Ішли р. Припеттю до р. Пини, 60 верстов, а р. Пиною 30 верстов до города Пинська, прийшли туди 25 вересня в 6-ій годині дня. Були там такі начальні люде: маршалок королівський п. Лукаш Єльський 4) і підчашій Ян Кедровский, а з ними- казали язики-700 кінних, та піших людей, міщан; Жидів зо 3 тисячі. Стріли нас з усім кінним і пішим людом і з арматою за верству від города, і до пристани не допустили. Ми приплили з усім військом нижче тої пристани до иншої пристани, а ті литовські люде і до тої пристани не допустили-відстрілялись, і богато човнів попробивали. Тоді ми пригрібли до берега, на верству нижче під с. Пеньковичами і з човнів поспішили на беріг. Литовські люде від тої пристани відбити нас не поспіли, і наші люде вийшли на беріг з човнів, а маршалок Єльський та підчаший Кедрович з усіх сторін їх обступили і счинили великий бій-билися до 12-ої години вдень, і наші люде в тім бою богато литовських людей побили, а литовські люде, побачивши перемогу царських людей і великі втрати, побігли до міста. Наші били їx до земляного валу і до города, і замішавшися між ними, війшли до валу, до города і відти литовських людей вибили: кінні й піші тікали різно, а наші люде сіли в городі. За литовськими людьми гонити не було кому, бо кінних людей не було. Котрих литовських людей приступаючи до города забрали живих, тих порубали- тому що при малім числі “влипати” в язики не можна було, а живих лишили 9 чоловіка Литви. Та ще взяли у них 2 мідяні гармати-куля в 3 гривенки, 5 корогов, дві литаври, 4 барабани. Стояли в городі два дні й дві ночи, щоб людям дати спочинок, а 27 вересня запалили город і слободи й пішли до човнів. Прийшло до човнів литовської кінноти з 400, наші люде почали до них стріляти з рушниць і з гармат, і вони без великого бою відійшли.
