“Вище згаданий наш конфідент повідомив нас також, що хан договорився з гетьманом, що вертатиметься він сею стороною (молдавською очевидно), а не тою якою прийшов (через Україну себто). В договорі застережено також, що хан буде зимувати в сім краю, але ми не думаємо, щоб він тут зістався зимувати, але що за користь з того коли він буде йти сюдою”. Наступають міркування про те, що в небезпеці Стефанові прийдеться податись до Кімполунґу, на семигородську границю і т. ин. Що до самого договору він додає такі гадки від себе. Союз гетьмана з ханом трівкий не буде-нема для того підстави, гетьман не мав до сього охоти, був до нього змушений, тому що син московського воєводи Андрія Бутурлина попав в татарські руки, і гетьман мусів піти на договір, щоб його виручити, а по друге-аби забезпечити свобідну путь до дому козакам, обвантаженим масою всякої здобичи. Козаки відзиваються, що аби їм тільки спокійно вернутись-вони вже тоді Татарам себе покажуть. “Зрештою Хмельницъкий не держиться звичайно ніяких договорів, і сим разом мабуть поступить своїм звичайним способом” 8).
Далі лист без дня: Приїхали нарешті посли від хана, котрих воєвода сподівався. Вони дуже пишні й надуті тим, що мають договір з козаками і домагаються від воєводи викупу: 30 тис. талярів і дорогих футер, за те що не будуть пустошити його краю, і таке ж домаганнє післали воєводі Константинові. Про договір з козаками вони оповідають, що він містить такі пункти: козаки відстануть від Москви і повернуть на королівство Казимира, але воєвода повторяє свої скептичні гадки щодо трівкости договору і посилається на останні листи гетьмана і Виговського, а також на нові відомости від камінецького старости (П. Потоцкого): він пише, що під Уманню збирається сила козацтва, щоб заступити дорогу Татарам 9).
Наведені відомости не лишають сумніву в тім, що оповідання Єрлича і Рудавского про тяжкі умови, прийняті Хмельницьким під Озірною, не варті ніякого довіря. Оповіданнє Єрлита ми вже знаємо. Рудавскии оповідає (201), що Хмельницький, відступаючи від Львова-під впливом розмов з Ґродзіцким і посольства королеви, несподівано наскочив під Озірною на хана і ним обложений після дводенних переговорів 10) відновив стару приязнь на таких умовах:
“Від того дня буде вічна згода між ханом і Махмет-ґераєм і його наступниками і народом Татарським, з одної сторони, і Б. Хмельницьким, гетьманом Запорізького війська та його наступниками і військом Запорізьким-з другої.
“На підставі сього вічного замирення Хмельницький признає короля польського і його законних наступників-королів польських уважатиме з усім Запорізьким військом за своїх правих, природних і законних панів і крім сеї присяги зложить нову присягу вірности теперішньому польському королеві.
“Союзу з Москвою виречеться і на будуще не входитиме в ніякі звязки з заграничними (монархами) без відома короля і Річипосполитої Польської.
“Русь уживатиме старих вільностей, і число козаків на будуче буде 6 тисяч.
“Хмельницький підійме спільно з Татарами зброю против шведського короля, скоро тільки буде наказ короля польського.
“Московську старшину, яку під ту хвилю має, Хмельницький видасть ханові”.
Текст сей без яких небудь обмежень чи застережень прийняв як текст договору Хмельницького з ханом Равіта-Ґавроньский (II. 424).
Доволі близький до сього текст заховався в-сучаснім копіярії Яна Лєщиньского 11) і в Теках Нарушевича, як копія з архива короля Станислава-Августа 12),-його прийняв Кубаля з легеньким застереженнєм (“за польськими джерелами умови відновленого союзу були такі”)-
“Аби від того часу Б. Хмельницький, на той час старший війська Запорізького 13), нікого иншого не признавав своїм паном, тільки Яна-Казимира, теперішнього короля польського і його наступників на польськім троні.
“Аби зараз же відступив від московської факції і ліґи і яку має при собі Москву аби видав ханові й. м.
“Аби задоволився давніми звичаями, правами і вільностями, здавна наданими від королів польських.
“Реєстрового війська не має бути більше понад 6 тисяч, і те аби було перемішане 14) з піхотою польською і угорською.
“З ніякими сторонніми володарями аби не входив в ніякі ліґи і ніяких походів не робив 15) без дозволу короля й. м. польського і Річипосполитої.
“Аби з військом Запорізьким зараз же пішов при хані й. м. зносити того котрого Поляки вибрали собі на короля”.
Після сказаного вище ясно, що в тих обставинах не могло бути навіть мови про такі драконівські обмеження Козаччини й її гетьмана, та ні король ні хан і не були в тім заінтересовані. Ханові хотілось замиритися з козаками, розвести їх з Москвою, і віддячитись Янові-Казимирові за його золото. Порта бажала замирення Орди з козаками. Ян-Казимир просив привести козацьке військо під його руку і вплинути на нього, щоб воно йому помогло 16). Хмельницькому було дуже легко надавати в сім напрямі приємних обіцянок, бо він і без того, з мотивів вияснених вище, взяв льояльний тон супроти Яна-Казимира. Сеї льояльности він, розуміється, не мав заміру довести до того, щоб справді воювати за нього з Шведами, і козацький полк післаний з ханом мусів мати докладні інструкції в сій справі,-але лишити козацьке військо в Галичині, хоча б і разом з ханом, се було корисно для козацьких плянів. Розривати з Москвою серйозно старшина не мала так само наміру-але обіцяти не боронити Татарам при нагоді трохи тріпнути воєводів-се справді парламентарі могли до якоїсь міри обіцяти. Про редукцію ж козацького війська, заборону заграничних зносин і т. под.-очевидно й мови не могло бути. Оповіданнє Яскульского найкраще се показує. Та й король пригадуючи в пізнішім посольстві до хана (в квітні 1656) всю зичливість виявлену ханом в сім моменті, також зводить умови хана з гетьманом під Озірною тільки до сих двох пунктів (кондицій): “перша-аби присяг на вірність королеві і Річипосполитій, а друга-аби від Москви відступив, так як сам хан повідомив короля листом 17).
Але не трудно зрозуміти, як з'явилися такі фантастичні оповідання про обмеження козацького війська. Вісти про прихід хана в поміч Янові-Казимирові з несчиленним татарським військом, про замиренє його з козаками і приведеннє їх до підданства і помочи Яну-Казимиру-сильно збільшили його шанси і були використані його прихильниками, щоб перекинути вагу на його бік.
Рудавский наприклад згадує, що сі чутки дуже сильно вплинули на перехід на бік Яна-Казимира ріжних незадоволених і нерішучих елєментів 18), а соймова конституція 1659 р. на користь Яскульского навіть так і констатувала, що прихід хана і його Орди (переломив шведську революцію” 19). Очевидно, в числі инших способів dla pokrzepienia ducha було пущено також і сей фантастичний текст трактатів, котрими хан приводив Козаччину “до давнього стану” перед Хмельниччиною. Дивно тільки, що такий серйозний дослідник як Кубаля дав себе зловити на сю штучку, і навіть пускається в міркування, що пункт про обмеження реєстрового війська мабуть було лишено на рішеннє короля 20).
Не можна згодитись і на його-з таким темпераментом написану характеристику нефортунного становища Бутурлина. “Боярин був напів-мертвий від самої гадки-як то він стане перед царським лицем. Він що в Переяславі приборкав пиху Хмельницького і привів Україну до присяги-великий чоловік, намісник, висланий з 40-тисячною армією, щоб іменем царя керувати цілою кампанією і тримати в руках зухвалих буйних козаків, від початку до кінця кампанії стояв як мотика при плоті на услугах Хмельницькому. Той проклятий хлоп, наймит (?), смердячий гнойковець (!), не боячися ні бога ні царя випровадив його під Львів, не позволив здобувати міста, на очах його вів переговори з царськими ворогами, за його плечима трактував з львівськими міщанами, приймав і відправляв послів польського і шведського короля 21) і хана татарського без його відому і дозволу, а про нього, царського намісника казав, що він “цікавий та босий”. Москалів називав грубим народом, і нарешті віддав його в руки Татарам. Через нього він стратив здобич, славу, будучність і власний добуток. І ще того злодія і зрадника цар буде хвалити, що він вирятував військо з неволі... Голову тратив. Був переконаний в зраді Хмельницького, але доказів не мав. В пізніших докорах ані сліду, аби він знав, який договір зложив Хмельницький з Татарами”.
