Вислухавши сю інструкцію, козацькі делєґати сказали, що візьмуть її до товариства і обіцяють, що за пять тижнїв дасть воно на се відповідь. Ординація була того рода, що аби змусити козаків прийняти її серіозно і щиро, треба було б хиба погромити й розперіщити їх так як погромлено вісімнадцять лїт тому на Солоницї. На волость не виходити, в купи не збиратись, на сусїдні землї не ходити, панам дїдичам у всїм бути послушними — сеж було скасованнєм усїх прав, усього побуту й житя козацького. Але козаки, очевидно, вести до конфлїкту не хотїли і нїякого різкого протесту не заявляли, сподїваючи ся, що з того всього так само нїчого не вийде, як і з попереднїх соймових конституцій, що згадували ся в тім комісарськім рішенню. Комісари розложили коронне військо по правому боцї Днїпра від Київа до Черкас; Януш Острозький теж лишив своє військо разом з коронним, розложивши його в своїх староствах Білоцерківськім і Богуславськім. Зроблено се „для більшого постраху, аби козаки, бачучи, що річ серіозно трактуєть ся, були послушнїйші комісарським постановам, боячи ся якої небезпеки” 21).
По сїм комісія розїхала ся. Козаки ж вислали депутатів до короля з листом, на жаль досї нам незвіснім в повнім текстї, — але зміст його можна в головнім відгадати; козаки правдоподібно вказували на якісь неможливости сповнити комісарські рішення і просили їх не примушувати до них. Король і сойм одначе потвердили комісарську ухвалу й поручили козакам її тримати ся 22). Сойм одначе формальних рішень не міг постановити нїяких, бо був розірваний, так що його голос у сїй справі мав значіннє моральне більше. З тою відповідю козацьких делєґатів відіслано по закінченню сойму, вже в квітнї 1615 р.
Примітки
1) Pisma c. 302.
2) Рукоп. публич. бібліотеки Пол. Р.IV № 202 л, 175.
3) Pisma c. 507.
4) Ibid. с. 508.
5) Pisma с. 508-10, Архивъ Ю. З Р. III. І ч. 55.
6) Pisma c. 510.
7) Ркп. Публ. бібл. Пол. F IV № 99 л. 4, 6, 16, 17 В комісїї потім взяли, очевидно, далеко не всї з тих визначених.
8) Жерела VIII ч. 102,105, Pisma c. 512-3, пор. 225, Ркп. №99 л. 19.
9) Дума про бурю на Чорному морю й Олексїя Поповича — Антонович і Драгоманов I с. 186.
10) Pisma Źółkiewskiego с. 513, Жерела VIII ч. 105 (лист Жолкєвского з 26/IX).
11) Collectanea z dziejopisów tureckich przez Sękowskiego, I c. 126.
12) Pisma c. 513.
13) Даю такий образ козацького повороту з під Синоду на підставі досить богатих джерел, які ми тепер маємо для історії сеї експедиції: Наіма в Collectanea-х Сенковского, як вище, і сучасні листи й реляції: Ахмета-баші до короля в Жерелах т. VIII ч. 101 (час трохи хибно означений: не перша половина 1614 р., а осїнь, кінець вересня або початок жовтня правдоподїбно) і до Жолкєвского ч. 106, реляції Жолкєвского -Pisma c. 302-3 і 513 і Жерела ч. 108 і лист там же ч. 105 (писаний ще перед поворотом козаків до дому). Турок Наіма знає про обхідний марш козаків, иньші джерела (Жолкєвский, Ахмет-баша) говорять тільки про засїдку зроблену під Очаковим. Але тим часом як турецькі джерела (особливо Наіма) говорять так, нїби то козаків погромлено зовсїм, Жолкєвский пише, рік пізнїйше, коли про се можна було зібрати всестороннї відомости (jako teraz odkryto), що з загального числа козаків коло 2000 — було убитих разом з покалїченими коло 200. Пізнїйше каже він, що 18 козацьких човнів прорвало ся через очаківську засїдку, „а иньші вискочивши берегом утїкали” (Pisma c. 303). Значить поворот їх зовсїм не був так плачевний. Той сам Ахмет-баша каже, що „декотрі з кількома кораблями чи човнами утїкли і в границї польські до Черкас, до Корсуня пішли” (ч. 101, пор. 106: сї два листи писані більше меньше в однім часї). Вертали козаки десь при кінцї вересня н. ст.; Жолкєвский, пишучи з України 26 вересня, трівожить ся, що про поворот козаків нїчого не чувати, „а вже їм давно час”.
14) Жерела VIII ч. 100 (лист писаний мабуть під лїто).
15) Жерела ч. 103, в тім же дусї писав канцлєр польський до великого візіра турецького ibid. 104.
16) Ширше про них у Смірнова Крымское ханство с. 472 і далї.
17) Реляція Жолкєвского Pisma c. 223-4.
18) Жерела ч. 101 і 105.
19) Pisma c. 516, 530, Жерела ч. 108.
20) Текст в Жерелах VIII ч. 107.
21) Жерела VIII ч. 108, Ркп. № 99 л. 35-8.
22) Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 58.
КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ НА МОРЕ В РР. 1613-7 І КОМІСІЇ ПОЛЬСЬКІ: КОЗАЦЬКИЙ ПОХІД НА ЦАРГОРОД 1615 Р., НЕВДАЛИЙ ПОХІД АЛЇ-БАШІ НА КОЗАКІВ, ПОГРОМ КАФИ 1616 Р. І ПОХІД НА ТРАПЕЗУНТ. ПЕРЕГОВОРИ ЖОЛКЄВСКОГО З КОЗАКАМИ ПІД ПАВОЛОЧЮ, ПОХІД ІСКАНДЕР-БАШІ НА УКРАЇНУ І ПОЛЬСЬКО-ТУРЕЦЬКА УМОВА ПІД БУШЕЮ-ЯРУГОЮ.
Сї пересилки й переговори були єдиним наслїдком комісії 1614 р. Козаки, в делїкатнїй формі, через своїх післанцїв зазначили неможливість подиктованих їм умов. Правительство не вважало можливим загостряти відносини з козачиною з огляду на перспективу війни з Турками й Татарами. Ще з осени приходили вісти, що хан ладить ся до походу на Україну, так само з Царгороду були трівожні вісти. Війна висїла в повітрі; турецькі говорення про те, що їх військо буде згоняти козаків, вважали тільки покривкою для окупації України, і на козаків в Польщі дивили ся як на головне забороло против сих плянів: як би Туркам козаків удало ся знищити, то тодї б безпечно Україну забрали 1). На випадок війни з Турками — що здавала ся неминучою — козаки були теж майже одинокою воєнною силою, якою правительство польське могло роспоряджати, бо з конфедерацією війска справа була ще й досї не закінчена, а до дна вичерпаний скарб і брак кредитів (сойм на поч. 1615 р. розійшов ся не ухваливши нїчого) не позволяли й думати про орґанїзацію якогось нового війська. В роспорядженню Жолкєвского в 1615 р. було всього 300 жовнїрів! Сподївання козаків, що з комісарських ухвал не вийде нїчого, вповнї оправдали ся, і козаки не вважали на їх зовсїм.
Уже під час сойму, на поч. 1615 р. прийшли звістки, що якісь своєвільні козаки з полковниками Челядкою і Коробкою війшли в границї в. кн. Литовського, збераючи контрібуції й чинячи всякі насильства. Сойм рішив видати до них унїверсал, а коли б вони не послухали ся, гетьман мав іти з військом — котрого не було 2).
На весну зараз козаки вибрали ся великим походом, на 80 човнах, не більше не меньше як на самі околицї Царгорода. Вийшли на берег під Царгородом між Мізевною і Архіокою, царгородськими портами, й спалили їх; султан бувши на ловах сам бачив з свого покою дим від того козацького огню. Страшенно розярений, казав він своїй фльотї прогнати козаків. Козаки, вважаючи себе безпечними, спокійно грабували околицї, свільки хотїли, потім забрали здобич і пішли назад. Турецька фльота догонила їх аж против устя Дунаю. Козаки не побояли ся, кинули ся на турецькі ґалєри, на абордаж, і погромили Турків. Самого адмірала турецького взяли в неволю раненого; давав він за себе 30 тисяч окупу, але умер, не вийшовши на свободу. Иньші Турки кинули ся тїкати. Козаки забрали кілька ґалєр турецьких і привівши їх під Очаків, на глум спалили на очах очаківської залоги 3). Потім великим військом напали на околицї Очакова, зайняли стада, штурмовали замок 4).
В правительственних кругах польських рішено було вирядити нову комісію на козаків, але потім роздумали ся: король в листї до головного з комісарів, Ян. Острозького, поясняє, що козаків під теперішнїй час не треба дражнити, тому з комісією нема що зачинати: він просив Острозького замість комісії обернути своє військо против московських наїздів на сїверській границї. Правдоподібно, тудиж правительство хотїло обернути й козаків. Натомість прийшли вісти про козацький похід на Царгород. На нарадї сенату рішено вислати таки ту комісію на козаків, додавши ще нових комісарів. В трибуналах спинено („лїмітовано”) справи комісарів, щоб дати їм спромогу вибрати ся в комісію 5). Але вони не вибрали ся, бо прийшла нова гроза, яка змусила їх пильнувати свого житя і добра. Розгнїваний козацькою відвагою султан носив ся з плянами пімсти і репресій. Насамперед послав Орду. Під осїнь того року (1615) впала вона на Поділє, звідти на Волинь. Гетьман Жолкєвский не мав з чим рушити против неї. Король росписав унїверсали до шляхти, але нїхто не рушив ся. Орда пройшла Поділє, „по локіть миючи руки в нашій крови, пустошачи все огнем і огнем, а нїде і на очі не побачивши піднесеної против неї зброї”, як не без дотепу описувала се королївська пропозиція на сойм 1616 р. 6). А хан вислав по сїй прогульцї глузливий лист до короля, хвалячи ся, що в сїм походї знищено 200 міст і иньших осад, а кождому Татаринови дістало ся по сїм, по вісїм, по десять невільників, а числа худоби нїхто не знає окрім самого Господа Бога. „Воювати держави — то спадщина, переказана нам батьками, а вам де брати ся до войовання? то не ваше дїло; хто хоче наїзжати і воювати — так треба воювати”, глумив ся кримський розбійник, представляючи свій наїзд відповідю на той козацький напад на Очаків. „Не знаємо, чи то було за вашою відомістю, чи за радою і справою кн. Януша (Острозького), але знайте, що ми доходили до самого Камінця, і на будуще, що зможемо за божою помічю, не занехаємо того вчинити, а ви но вдячно приймайте” 7).
