21) Грамоти Ягайла й Свитригайла, зовсїм однакові — Codex Vitoldi ч. 1461 і Записки Н. т. Шевченка т. LXXVI c. 130. Реґести Свитригайлової грамоти що до звернення подільських замків і порука бояр за нього в Inventarium вид. Рикачевского c. 380-1: не підлягає сумнїву, що вони належать до сеї самої угоди.
22) Длуґош IV c. 422-5,
23) Cedex. ер. saec. XV т. II c. 259-60. Що се не була властива війна з боку Свитригайла, як приймають дослїдники, а місцева боротьба, на мій погляд видко з дальшого поступовання Свитригайла, що зовсїм не спішить ся з війною.
Свитригайло й змагання українських і білоруських елєментів вел. кн. Литовськаго: Конфлїкт Свитригайла з Ягайлом, початки війни. Становище Свитригайла, похід Ягайла, облога Луцька і дрібна війна, перемирє 1431 р. Переговори, завзятє Свитригайла. Конспірація на Свитригайла, її національний підклад і головні участники, проголошеннє в. князем Жиґимонта Кейстутовича; суспільна полїтика Жиґимонта, Свитригайло як провідник аристократиї.
Свитригайло не спішив ся з війною. Він пильнує наперед зміцнити своє становище, придбати союзників, і в сїм напрямі розпочинає дипльоматичні зносини. Готового союзника мав він в цїсарі Жиґимонтї, що веде дальше полїтику відокремлення в. кн. Литовського від Польщі й переносить на Свитригайла плян коронації й перетворення вел. князївства Литовського на королївство 1). Тяжше йшло з нїмецькими рицарями, що бояли ся рискувати війною з Польщею й відтягали ся від участи в польсько-литовськім конфлїктї. Тільки під сильними наляганнями Свитригайла, що грозивсь помирити ся з Поляками, а також і під намовами цїсаря, рішили ся вони, і в червнї 1431 р. списали з Свитригайлом і з иньшими русько-литовськими князями акт оборонного й зачіпного союзу 2). Крім того Свитригайло мав союзниками Татарську орду й волоського господаря — з ними уложив ся ще перед тим. В дуже живих зносинах стояв він також з чеськими гуситами, хоч з сього нїчого позитивного для нього не вийшло 3).
В Польщі, як оповідає Длуґош, війна з Свитригайлом була рішена вже на запусти, на зїздї в Сендомирі. Пани польські мали бути розгнївані зневагою, якої дізнав Ягайло від Свитригайла, і пограничною війною на Поділю і в Галичинї. Але в дїйсности, заохочені окупацією Поділя, вони хотїли скористати з сеї нагоди для нових здобутків — обмежити автономію в. кн. Литовського й відірвати від нього ще й Волинь. Посольство, вислане до Свитригайла з Сендомирського зїзду, по словам Длуґоша, зажадало, аби Свитригайло відступив Волинь і віддав забрані на Поділю замки; в справі вел. князївства, яке Свитригайло мовляв опанував не правно, без волї польських станів, він має піддати ся рішенню короля і станів польських і литовських. Се був ультиматум; хоч може поставлений в дїйсности не тодї, а дещо пізнїйше, він добре характеризує польську полїтику 4).
Поляки сподївали ся успіху тим певнїйше, що до останньої хвилї не підозрівали нїчого про союз Свитригайла з рицарями й сподївали ся, що ті зістануть ся нейтральними, хоч Свитригайло сам поспішивсь уже похвалити ся сим союзом перед Ягайлом. Свитригайло взагалї не охотив ся до війни й не від того був, аби справу полагодити. Навпаки Поляки рвали ся до неї, покладаючи, очевидно, на сю війну великі надїї.
Переговори між Свитригайлом і Ягайлом, що тягнули ся цїлу першу половину 1431 р., скінчили ся на тім, що Свитригайло, розлючений жаданнями Ягайлового посла, чи його поводженнєм, вдарив його лице й казав вкинути до вязницї. Се був casus belli й він послужив знаком до походу польського війська. Метою походу була Волинь. По словам Длуґоша, похід був туди визначений ще по великоднї. Король рушив 25 червня з Перемишля, а 9 липня був уже над Бугом в Городлї, на волинській границї. Звідси вислав він листи з оповіщеннєм про війну до Свитригайла, пруських рицарів і цїсаря, й без малого два тижнї стояв тут табором, чекаючи полків з Польщі.
Свитригайла сей похід, видко, застав неприготованим: він твердив навіть, що Поляки підступом, серед переговорів, напали на його землї. Вісти про похід Поляків на Волинь застали його в Вильнї, й він зараз дав знати до своїх союзників Нїмцїв, закликаючи їх до нападу на Польщу, а сам почвалав на Волинь 5).
Погранична війна тим часом ярила ся з обох боків. Уже 25/VI писав Свитригайло Нїмцям, що Поляки в трох місцях напали на його землї й спалили Городло. Перед зближеннєм польського війська Свитригайлові залоги спалили й покинули Збараж і Володимир, і польські передові полки приступили під Луцьк, а Свитригайло писав Нїмцям, що то вже сам король рушив під Луцьк, — хотїв сею звісткою принаглити їх похід.
В дїйстности Ягайло не спішив ся. Може бути, що він не подїляв воєвничого запалу Поляків, а може по просту протягав час, чекаючи полків. Длуґош каже, що по виповідженню війни Ягайло вислав іще раз послів до Свитригайла, взиваючи до згоди й покори. З повільности Ягайла, яку він у сїй війнї показував, виросли закиди, переказанї Длуґошом, що Ягайло з особливих симпатий до Свитригайла відтягав ся з війною, упустив час, не дбав при облозї Луцька про успіх; а навіть казали, що то він накликав Нїмцїв на Польщу, аби виратувати сею діверсією Свитригайла. Се, розумієть ся, все дурницї, але можна припускати з усякою правдоподібністю, що крівавий конфлїкт між Польщею й Литвою не був милий Ягайлови. А в тім самої повільности польських полків вистане на обясненнє повільности Ягайла, що дїйсно дала можливість Свитригайлови хоч до певної міри приготуватись.
Діждавши ся полків малопольських, Ягайло рушив з Городла на Володимир, полишений Русинами, і надав тут Володимирське князївство його колишньому володареви Федору Любартовичу, або Федюшкови, як його звуть 6). Не довго одначе той потїшив ся своїм давнїм князївством, бо кілька тижнїв пізнїйш умер.
Попаливши околицї Володимира й пограбивши людей, кого змогли віднайти в їх захистках, польське військо рушило поволї далї. Нарештї діждавши ся великопольських полків, Ягайло, ще ведучи переговори з Свитригайлом, рушив під Луцьк. Свитригайло, що перед тим стояв в північній Волини, наспів туди також.
Над Стиром, під Луцьком, прийшло вперше до поважнїйшої битви, 31 липня. Польські полки збили русько-литовсьве військо, що боронило переходу через Стир, і Свитригайло, обсадивши залогою луцький замок, сам відступив, чи утїк, як кажуть польські реляції, представляючи сю битву дуже сильною побідою над Свитригайлом. Навпаки Свитригайло доносив своїм союзникам, що не потерпів нїякої особливої шкоди, противно — задав сильні утрати Полякам, і обсадив луцький замок сильною залогою. Самий напад Поляків представляв він підступним і наглим, підчас коли Свитригайло їхав на зїзд з Ягайлом. Розумієть ся, в сих Свитригайлових оповіданнях богато побільшення й неправди, але так само очевидно, значно побільшені й польські тріумфи в оповіданнях Поляків 7).
Приступивши під Луцьк, Поляки розпочали облогу. Луцьке місто спалено, обсаджено тільки замок. Залогу свою Свитригайло рахував на 4.000. На чолї її стояв Юрша, оден з визначнїйших Свитригайлових вождів. Поляки обложили Луцьк на около, щоб перервати довіз запасів, і обстрілювали замок. 13/VIII пішли приступом до замку, але приступ відбито. Юрша по тім зажадав перемиря й дістав його, але поправивши замок, зараз же вирік ся дальших переговорів. В польськім таборі складали вину на Ягайла, що облога йде так лихо — що він жалує Луцька і т. п. Через те Ягайло нарештї поручив заступати себе Земовиту мазовецькому з комісією польських панів.
Але облога по сїм приступі пішла ще слабше, тим більше що Свитригайло розпочав переговори. Уложено одно перемирє — на кілька день, по тім друге. Сам Свитригайло, як казали, стояв над Горинею, в Степани, й нїчого не робив, щоб увільнити Луцьк від облоги — видко не міг орґанїзувати якогось поряднїйшого війська. Поляки попробували були підчас перемиря захопити Луцьк несподїваним нападом, але се не удало ся. Потім поставили якийсь дуже сильний „порок” (машину до кидання) і покладали на нього велику надїю. Але надїя ся не мала часу справдити ся, бо Юрша попросив зараз перемиря, й Ягайло знов дав, на великий жаль і огірченнє Поляків.
