І дїйсно, Свитригайло не дурив сих надїй: „зявдяки прихильности Свитригайла і його підмозї, пише Олєснїцкий в тім же листї, характеризуючи обставини 1432 р., Русини взяли (в вел. князївстві) перевагу над Литвинами: вони мають в своїх руках майже всї важнїйші городи й уряди, чого не бувало за небіжчика Витовта” 9). Свитригайло дїйсно окружав себе Русинами і давав широке місце їх впливам в своїй полїтицї, се можемо ствердити на підставі Свитригайлових грамот — в його прибічній радї фіґурують майже самі Русини 10).
Але хоч Свитригайло був признаним проводирем Руси, він, яко завзятий противник Витовта й унїї з Польщею, знаходив собі прихильників і між Литвою. Так коли в 1419 р. підняло ся на Жмуди повстаннє против Витовта, Жмудини — сї найбільші литовські націоналїсти, хотїли висадити великим князем Свитригайла. Пізнїйше також доносили з Литви, що простий народ, незадоволений на Витовта за великі тягарі, хотїв би Свитригайла 11). Тим пояснюєть ся, що по смерти Витовта не тільки Русь виставила своїм кандидатом на вел. князївство Свитригайла, а й Литва також прилучила ся до нього.
Обставини, серед яких Свитригайло дістав вел. князївство, мають деякі неясні точки, бо не тільки реляції сторонників і противників Свитригайла, але навіть і звістки самих сих остатнїх сильно розходять ся між собою.
Одну крайність сторонничости представляє Длуґош, оповідаючи так, що тим часом як пани в. кн. Литовського зайняли зовсїм пасивне становище по смерти Витовта, чекаючи рішення Ягайла — чи схоче він взяти вел. князївство собі, чи уставить їм нового вел. князя, Ягайло з особливих симпатий до Свитригайла дав йому вел. князївство з власної охоти, против сподївань, і навіть против волї панів вел. князївства. Другу й противну крайність маємо в оповіданню Ягайла, що промовчує зовсїм вибір Свитригайла й свою згоду на се, натомість кладе натиск на те, що Витовт передав перед смертю вел. князївство йому, Ягайлови. У нього отже Свитригайло силоміць опановує вел. князївство, а самого Ягайла арештує й змушує, аби його потвердив. В дїйсности правда лежала по серединї: Свитригайло став вел. князем зовсїм лєґально, за згодою Ягайла, але згода ся не була вповнї добровільна, а дана під натиском обставин.
Як я піднїс уже вище, Ягайло й польські пани, очевидно, носили ся з гадкою не допустити до вибору нового вел. князя — пруські рицарі писали навіть, що Ягайло пробував силоміць забрати собі землї, але скільки не йде мова про Поділє, тут очевидне побільшеннє. Одначе супроти рішучої опозиції станів вел. князївства Ягайло з своїм двором мусїв відступити від своїх плянів. Литовські й руські пани однодушно заявили ся за вибором великим князем Свитригайла, й Ягайло не уважав можливим противити ся їх вибору 12). „Литовські пани”, оповідає сучасна нїмецька записка, „скоро тільки умер їх володар — вел. князь, зібрали ся з руськими панами разом і за згодою, відомістю й участю короля польського, що зіставав ся на Литві, вибрали великим князем Болеслава-Свитригайла, рідною брата короля”.
Що вибір Свитригайла був однодушний, се певно. Що Ягайло дав свою згоду на вибір, Свитригайла, також не підлягає сумнїву. Свитригайло, устами свого відпоручника на базельськім соборі, заявляв, що Ягайло признав його вибір і на знак передання вел. князївства надїв Свитригайлови на руку перстень. Про сю церемонїю інвеститури згадує також і Длуґош. Для уневажнення вибору польські пани підняли потім иньшу обставину — що вибір сей став ся без відомости станів коронних, умовленої в Городельськім актї 13). Неволя Ягайла у Свитригайла, коли в дїйсности мала місце, не стояла в нїякім звязку з самим вибором Свитригайла. Доперва пізнїйше, коли вийшов конфлїкт з Свитригайлом за Поділє, сей епізод з арештом Ягайла розкричали польські пани, аби кинути підозріннє на добровільний і свобідний характер згоди Ягайла на вибір Свитригайла 14).
І так знести автономію в. князївства Литовського з нагоди смерти Витовта польським полїтикам не удалось. Та числячи ся з опозицією на Литві, вони мусїли й наперед припускати можливість такого неуспіху; тому разом з сею, щоб так сказати — максімальною проґрамою, мали й мінїмальну, а було нею відірваннє від в. князївства Поділя, приготовлене уже здавна.
Ягайло вернув західнє Поділє Витовту в 1411 р. тільки під натиском обставин, і польські полїтики постарали ся заздалегідь забезпечити поворот сеї землї до Польщі. Вони опирали ся при тім на польських елєментах, що встигли поосїдати в сїй землї за часи приналежности до Польщі, а може й перед тим іще, а тягнули, зовсїм природно, до прилучення Поділя до Корони. Хоч Посільґе й каже, що Свитригайла тримали ся підчас його подільського повстання не тільки Русини, а й „богато Поляків”, але за показчик загального настрою подільської польської шляхти сього в нїякім разї не можна брати.
На жаль одинокі слїди польських заходів в подільській справі можемо шукати по документах. З них можемо здогадуватись, що подільська (польська) шляхта відмовила присяги Витовту, коли Поділє йому віддане було; в 1414 р. Ягайло вислав грамоту до неї, взиваючи, аби зложила присягу Витовту, одначе не уневажняючи тих обовязань, які зложила вона польському королеви. Сю грамоту маємо тільки в реґестї. З датою р. 1418 маємо зовсїм подібну грамоту в цїлости, але вона також коротка і мало що дає понад ту реґесту 15). Можливо, що реґеста з р. 1414 іде від сеї ж самої грамоти, тільки з помилкою в датї; але як нї — то виходило б, що по першій королївській грамотї подільська шляхта таки короля не послухала, й присяги не зложила. У всякім разї чи не зложила її до 1414 чи до 1418 р., і Витовт мусїв до Ягайла в сїй справі звертати ся раз чи два, — се однаково дуже характеристично для тутешнїх обставин. Польське правительство про чуже око взиваючи шляхту до послушности Витовту, могло само по тиху підогрівати таку її опозицію против вел. князївства. В обох грамотах воно не залишає пригадати подільській шляхтї її обовязки супроти Польщі, а в грамотї 1418 р. підчеркує, що приналежність Поділя до вел. князївства тільки тимчасова — має трівати до живота Витовта. Видаючи весною 1430 р., за житя Витовта, привилей для руської шляхти Польської корони, Ягайло розтягає його й на подільську шляхту: для неї був виданий осібний привилей, такого ж змісту 16). Се могло мати двояку цїль: наданими в нїм свободами привязати подільську шляхту тїснїйше до Польщі, і заразом — пригадати їй, що Подільська земля то провінція коронна.
Що до тих обовязків супроти Польщі, які пригадують подільській шляхтї королївські грамоти, то їх поясняв Длуґош, переказуючи промову Олєснїцкого на парчовськім соймі 1451 р. Він каже, що передаючи Поділє Витовтови, польське правительство обовязало присягою всїх подільських старост, урядників і шляхтичів, аби передали подільські замки по смерти Витовта королю й коронї Польській 17). Се вповнї правдоподібно, і щось в тім родї маємо ми в однім документї 1427 р., виданім в Кракові. В нїм четверо шляхтичів обовязують ся, відобравши камінецький замок від якогось Мартина, передати його до шести тижнїв королеви або його відпоручнику 18). Нарештї сама історія окупації західнього Поділя по смерти Витовта виразно показує, що ми дїйсно маємо до дїла з орґанїзованою конспірацією.
Скоро тільки Витовт умер, польські пани, що були з Ягайлом, вислали вістника до Камінця, з вістею про його смерть. Тодї подільські шляхтичі, на чолї котрих, по словам Длуґоша, стояв камінецький біскуп Павел, колишнїй камінецький староста Грицько Кердеєвич і звісні в пізнїйшій історії Поділя шляхтичі Бучацкі, викликали до себе камінецького намістника Довґірда, що ще нїчого про смерть Витовта не знав, увязнили його й захопили камінецький замок. Захопили також і иньші замки західнього Поділя (Смотрич, Скалу, Червоногород) 19).
Коли про се дійшла вість до Свитригайла, він зробив сцену Ягайлови й польським панам, що ще зіставали ся на Литві, а нарештї заявив Ягайлу, що не пустить його, доки йому не вернуть Поділя. Про сю неволю Поляки оповідали рідні страхи, счинивши великий крик з поводу її й розіславши візвання до заграничних дворів, аби жадали від Свитригайла увільнення Ягайла. Але скільки правди в їх оповіданнях про Свитригайлові знущання над Ягайлом, се трудно зміркувати. Досить, що Ягайло, аби увільнити ся з Свитригайлових рук, дав згоду вернути йому Поділє 20). В Троках 7 падолиста уложено таку угоду, що Поляки вернуть Поділє Свитригайлови зараз, але в сїй і в иньших спірних справах відбудеть ся литовсько-польський зїзд на Пречисту (15/VIII), і як би в справі Поділя не прийшло до згоди на сїм зїздї, то Свитригайло має вернути назад Польщі ті подільські замки (Камінець, Смотрич, Скалу й Червоногород), задержуючи за собою право далї доходити їх. В тім поручили ся за Свитригайла литовські бояре. Так кажуть про се старі реґести сих документів 21).
