Литовські стани одначе нїяким чином не хотїли вдавати ся в наради над давнїми актами унїї, а жадали від польських панів нового проєкту унїї на письмі. Тож польські сенатори вкінцї постановили дати їм такий проєкт в дусї варшавського рецесу, з деякими уступками 9), і без відкликів до давнїйших актів. В польських кругах здогадували ся, що литовські стани тому не хочуть нїчого чути про Олександрів привилей, бо боять ся звязаної з іменем Олександра екзекуції, але се, здаєть ся, була чисто польська психольоґія.
Одначе посли коронні виступили рішучо против такого заміру сенаторів. Вони бажали стояти при давнїйших актах і варшавськім рецесї як актах обовязкових для Литви і „не вдавати ся в нїякі нові контракти”. А як би литовські стани не хотїли вдавати ся в такі конференції, радили звернути ся до короля. Сей оклик, поданий краківськими послами, прийнятий був всею посольською палатою, а вкінцї й сенатом: сенатори відступили від свого проєкту й запропонували литовським станам, аби засїли разом з коронними й узяли ся до перегляду давнїйших актів унїї, „коли б їм що в них здавало ся противним братській любови” 10).
Литовські стани сього рішучо відмовили, заявивши, що звязані інструкціями своїх „братий”. Для ілюстрації того становища, з якого вони не можуть зійти, прислали вони витяги з привилеїв в. князїв почавши від Казимира і до Жиґимонта-Авґуста, що забезпечали непорушність границь в. князївства, його чести й титулу. Кінець кінцем зажадали від коронних станів проєкта унїї pro finali, инакше давали розуміти, що не будуть довше чекати й відїдуть 11).
Така рішуча відповідь заклопотала коронні стани. Сенатори, щоб не дати Литві зірвати сойм, знову вернули ся до гадки дати їм проєкт унїї в дусї варшавського рецесу, без відкликів до давнїйших актів, але посли спротивили ся знову. Завязала ся полєміка між обома палатами, тим живійша, що й серед посольської палати не було одної гадки. На тім тільки сходились вони, щоб жадати від короля, аби змусив литовські стани до нарад 12). Нарештї сенатори відступили ще раз від свого проєкту й рішено було закликати литовські стани, аби приступили до переговорів про унїю на підставі акту 1501 р. й варшавського рецесу. Ґенеральним речником вибрано краківського біскупа, і той на засїданню 11 лютого виголосив до литовських станів довгу промову, де знову пригадував, як на варшавськім соймі Радивил тряс початками Олександрового привилея, відкликуючи ся до нього. Далї боронив він значіння варшавських умов, здавав ся на давнїйші унїонні трактати — Ягайла й Витовта та пробував довести ріжними натяганнями, що уложена Ягайлом унїя не нарушала ся протягом цїлого XV в. 13). Все се було пересипане солодкими фразами про братерство, любов і обопільну поміч 14).
Гарна промова не рушила литовських панів. Радивил не без іронїї запримітив, що вони люде з холодних країв і до всього мусять бути холоднїйші. Biн зажадав, аби йому дано сю промову на письмі, а також і польський проєкт унїї. Польські сенатори передали литовським свій давнїйший начерк, змінений де в чім, під час конференцій з коронними послами, в більш претензійнім дусї 15). Три дні пізнїйше (15/II) литовські пани дали, також на письмі, свою відповідь і на промову Паднєвского і на проєкт унїї. Тут заявлялось, що литовські стани й їх предки unią nie tak nie sserocze rozumieli, як Поляки. Польський проєкт „зносить у нас володаря, його титул — в. князя литовського, нашу державу (rzecz-pospolitą), честь, всї свободи, уряди, нагороди й надання. А про се ми з вами анї письменно анї устно не хочемо трактувати, тим більше — ставити сї справи в непевність. Бо ми приїхали по братерство, братську любов до вас, а не на те, аби стратити свою державу й свого володаря — в. князя литовського, позбавивши його того велико-княжого титулу, і як би ми на се пристали, то поступили б против присяг і сумлїння свого” 16).
Доповненнєм до сеї відповіди служила промова жмудського старости Ходкевича, виголошена при передаванню тої відповіди литовських станів. Вона містила історичну критику польських поглядів на унїю. Ходкевич вказував на суперечність в поступованню Поляків, що відкликують ся на акти Ягайла, де він відступив своєю властю литовські землї Коронї, а жадають потвердження таких монархічних актів від чинів в. князївства. Одиноким актом унїї, уложеним народом(!) литовським, був акт Городельский; иньші акти, уложені самим Ягайлом, не були правні, бо яко володарь виборний, а не дїдичний, він не мав права відступати Литовських земель Коронї. Тут, як бачимо, литовський речник анахронїстично перенїс на Ягайлові часи сучасні йому конституцийні погляди. Натомість зовсїм справедливо пригадував він Полякам, що против інкорпорації литовських земель до Польщі литовські стани протестували при кождій нагодї, і вона не була переведена через те в житє; що унія 1501 р. не була прийнята литовськими станами, і так само не має для них нїякого значіння варшавський рецес 17).
Против польського проєкту унїї литовські пани подали свій, уложений в дусї виленської інструкції 1563р. 18). Головні точки його: спільна елєкція, але в в. князївстві король може роспоряджати ся тільки по „піднесенню” його в Вильнї на в. князївство. Спільні сойми тільки в справі заграничної полїтики й податків на спільну оборону, поза тим осібні сойми в обох державах, що можуть скликати ся з інїціативи самих станів. Уряди роздають ся тільки прирожденним обивателям в. князївства. Монета однородна, але осібна. Граничні справи нормують ся граничними судами; екзекуція не дотикає в. князївства. Держави й застави не можуть бути знесені анї королем, анї соймом, і всяка екзекуційна постанова значила-б розрив унїї 19).
Сей проєкт, розумієть ся, не міг знайти співчутя серед Поляків. Коронні посли не хотїли нїяких переговорів з литовськими станами й жадали від разу посередництва короля, а як би ті не піддали ся натиску короля — то хотїли розірвати з ними зовсїм. Сенатори не бажали ставити ся так гостро, але нарештї уступили й разом з послами пішли до короля — просити його bywacz przy tych sprawach. Король просив їх попробувати ще наперед полагодити справу з литовськими станами по доброму самим 20). Польські пани тодї ще раз повторили, устами Паднєвского, свої дезідерати литовським станам і по кількох днях ще раз почули від них ту ж відповідь — що вони не признають ся до давнїх актів унїї. Тодї коронні стани удали ся до короля — просити, щоб він з свого боку зажадав від литовських станів, аби тримали ся старих актів. Король мав протягом кількох днїв конференції з литовськими панами, але прихилити їх до уступок йому не удало ся. Тим часом коронні стани далї наставали на нього, і він нарештї, по ріжних протяганнях, на жаданнє польських панів пообіцяв 26 лютого, що накаже литовським станам прибути на конференцію з польскими станами. Під секретом сенатори дали знати послам, що коли литовські стани прибудуть, король зажадає, аби вони засїли з коронними станами — сенатори з сенаторами, посли з послами.
Але литовські пани рішучо заявили, що на конференцію з польськими станами не поїдуть. Так минув день. Другого дня Поляки чекали їх знову, коли король прислав звістку, що в ночи, під 1 марта, литовські стани нагло виїхали!
Литовські пани, очевидно, хотїли тим зірвати сойм, а заразом обминути конфлїкт з королем, що був зарисував ся виразно вже. Але така потайна втїкачка була заразом і сьвідоцтвом моральної слабости литовської опозиції. Обурені литовською опозицією, предвиджуючи, що литовські пани будуть мотивувати свій відїзд страхом пресії на них 21) (і се не була б неправда!), — коронні стани постановили тепер іти проломом, тим більше що мали опору в королю. Дїйсно, розжалений на Литву за її „непристойний і бунтівничий” відїзд 22), король ще тїснїйше пристає до коронних станів. Безпосередно по утечі він висловив свій жаль на Литву і готовість, не вважаючи на її відїзд, czynicz exequucią, unionis, та зажадав ради від сенату. Сенатори запропонували на сїй конференциї (1 марта): постановити рішеннє контумаційне, заочне; всї привилеї литовські, противні унїї скасувати; оголосити прилученнє Волини й Підляша до Корони та візвати їх сенаторів і послів до участи в соймі; взяти ся до приготовань до можливої війни з Литвою, й між иньшим постарати ся притягнути на свій бік Татар; на всїх непослушних оголосити кари, а всїм послушним обіцяти свободу від екзекуції 23). Король заявив свою згоду на се.
