12) Дневник сойму 1548 р. — Scriptores rerum polonicarum I c. 262-3, пор. 171-2, 246, Бєльский с. 1098.

13) Дневник сойму 1548 р. р. 268-9, 271.

14) Відмінно, але взагалї дуже неясно, так що годї й порозуміти його гадки, толкував полїтику посольської палати Довнар-Запольский в своїй розвідцї (c. 12-3).

15) Дневник сойму 1548 р. c. 39, Бєльский с. 1101-3.

16) Стрийковский II c. 404, повторено у Бєльского c. 1107-8. Коялович (Historia Lithuana II c. 416), переказуючи сю звістку, додає, що сї коронні сенатори при тім жадали від литовських станів Підляша, Волини, Київщини й Сїверщини (sic), але се дуже нещаслива видумка компілятора, хоч і повторена в розвідцї Д.-Запольского.

17) Видав її Д.-Запольский при своїй статї Польско-литов. унїя, дод. II; деякі помилки в сїм виданню одначе подекуди зовсїм затемнюють зміст. Пор. Стрийковского і Бєльского 1. c. і дневник сойму 1553 р. (Scriptores rerum polonicarum I c. 15-6) — реляція короля (Шуйский, видаючи дневник сього сойму, думав, що зреферовані королем факти належать до литовського сойму 1552 р. — c. 87, тепер знаємо, з порівняння реляції з виданою відповідю литовських станів 1551 р., що належать вони до сойму 1551 р.).

18) Yako ze wszich ynich stanow riczerskich tho wyrozumieli, tak thesz y w szwey radzie nycz szą ynego ichm. nie nalezli, ieno tho isz w they myerzi tha unia, yako ichm. panowie korunny chczą myecz, bicz nie moze z wielia prziczyn, i dlia osobliwey dostoinosczy y wolnosczi panstwa thego waszei k. mosczy oicziznego.

19) Про сойм 1552 р. р. — Scriptores rerum polon. I c. 48 і далї Бєльский с. 1108-1111.

20) Pamiętniki do dziejów Polski — Listy oryginalne Zygmunta Augusta do Mikołaja Radziwiłła Czarnego, wyd. Lachowicz (1842), c. 48.

21) Proponował to im i. k. m. y przyjęli to oni wdzięcznie.

22) Дневник — властиво збірка головнїйших промов з сойму 1553 р. в. Scriptores rerum polonicarum І, див. c. 3 і 15.

23) Scriptores І c. 20, 30-1. Д.-Запольский (c. 12), не доглянувши, уважав сю промову відповідею королеви, на його відправу Сєнїцкому (при тім і зміст її недокладно переказує). В дїйсности вона не була виголошена в соймі — читай Script. rer. polon. І c. III прим. 24. На гадку Шуйского вона випередила вступну соймову Осолїньского, але сього свого погляду Шуйский не умотивував. В дїйсности, як я сказав, близшим відгомоном сеї промови звучить мова Сенїцкого.

24) A iz snadż niektórzy powiadaia, że jest niepowinna ta unia, chyba żeby to szlo z łaski k. i. m., żeby chciał uczynić, albowiem państwo Litewskie jest ojczyzna k. i. m.

25) Za zwoleniem wszystkiego orszaku litewskiego.

26) В нїй уже не говорить ся про usus унїї аж до Жиґимонта Старого, тільки thrwala tha unia poniekąd za zywotha crolia Iagiella.

27) Промова ся, без початку, знайшла ся при дневнику сойма 1555 р. (Dzienniki sejmów walnych koronnych 1555 i 1558 r. w Piotrkowie złożonych, wydanie braci Lubomirskich, Краків, 1869, с. 95 далї). Здогадують ся, що дневник сей зладив Осолїньский. (Див. замітку Шуйского в Scriptores rerum polon. І c. 111, тільки тут лишаєть ся не ясним, чи Шуйский лише здогадував ся про авторство Осолїньского що до сеї промови, чи мав на се документальну вказівку). Коли Осолїнський справдї був автором дневника, то й автором сеї фраґментарної промови (чи брошюри?) можна б уважати також Осолїньского. Д.-Залольский зве її памфлєтом та прирівнює до звісної промови Мелешка (c. 134). Але на такий погляд нїяк не можна пристати: Мелешкова промова то сатирична карікатура; анонїмна ж промова держана вповнї серіозно, її закиди зачерпнені з історичних джерел (Длуґоша) і в польських устах вони мусїли звучати зовсїм поважно.

28) Posłyszycie, jako się k temu mieć będa.

29) Scriptotes rerum polon. I c. 22, Lachowicz Listy Zygmunta Augusta do Mikołaja Radziwiłła (1842) c. 48-9.

30) Ґурнїцкий в вид. Мостовского (Wybór pisarzów polskich) c. 400 і 405, Бєльский с. 1119.

31) Dzienniki sejmów 1555 і 1558 r. c. 57, пор. 83. В Вильнї наражував ся литовський сойм протягом зими 1554/5 рр. (Любавский ор. c. 592), можливо, що на сей сойм і були вислані запросини.

32) Dzienniki sejmów 1555 і 1558 r. c. 81, 82-8, 84, 87

33) Про се й дальші стадії інфлянтської справи моноґрафійка Карвовского Wcielenie Inflant do Litwy i Polski, 1558-1561 r., Познань, 1873.

34) Так можна здогадуватись зі згадок і натяків дневника сойму 1558 р. — Dzienniki c. 143, а ще виразнїйше сказано се в королївськім листї з 1589 р. — Zrzodłopisma do dziejów unii т. II част. I с. 161.

35) Tho czo sczie tess napissali, zeby odiscz mialo do xiestwa Litewskiego Luczko, Lomazi, Polubicze y yne dzierzawy, acz tego autentice nie dowodzicie, zebi to Coronie bicz mialo, tilko cronikamy, ktore malą wiadomoscz y wiarę dacz mogą, a snadz tess y Litwa croniki szwe na to maią. Dzienniki c. 218, 257.

36) Biblioteka ord. Krasińskich r. 1868 — хронїка з рр. 1559-60, c. 3-4; реляція Заурмана (виїмки з віденського архиву) у Карвовского ор. c. c. 58.

37) Niemcewicz Zbiór pamiętników т. II с. 26.

Справа унїї за Жиґимонта-Авґуста: петиція 1562 р. і постанови шляхецького віча, пьотрковський сойм 1562-3 р., виленський сойм 1563 р., литовська делєґація й її інструкція, варшавський сойм 1564 р. і конференції з литовською делєґацією, переговори з шляхецькими послами, уступки делєґатів і формула унїї, розірваннє переговорів і варшавський рецес 1564 р.

На жаль, нам все ще не звісні близше обставини, серед яких вийшла петиція литовського боярства про унїю. Тим часом важне значіннє сього факта, його вплив на дальший перехід унїонних переговорів надає сим обставинам значний інтерес. Знаємо, що петиція вислана була з під Витебська, де стояло литовське військо, скликане лїтом 1562 р. наслїдком нападу московського війська на околицї Витебська й Орші. Перше нїж зібрало ся литовське військо, московські війська уже вернули ся, й литовська шляхта, попустошивши пограничні землї московські, звернула ся до в. князя через послів з прошеннєм — пустити їх до дому 1). Разом із сим, очевидно, була переслана й петиція в справі унїї. Вона має дату 13 вересня 1562 р. й була зложена „nа seimie” — на вічу литовського боярства, зібраного в війську.

Стилїзация сеї петиції чи властиво постанов того віча, переданих послам до предложення королю 2), показує, що се був формальний „бунт” шляхти против литовських маґнатів, які до тепер в своїх руках держали полїтику в. князївства і в своїм впливі тримали в. князя: шляхта рішучо не хотїла більше йти з ними.

Постанови кажуть, що шляхта, аби добитись сойму спільного з коронними станами, ухвалила не згоджувати ся на осібний сойм литовський, які б привабні річи не заповідано на нїм — хоч би „давано обіцяний статут або иньші річи обіцювано, аби відвести нас від спільного сойму з панами Поляками й від унїї”. Очевидно, сї слова були відповідю на старання автономистів — литовських панів-ради коло того аби відвести шляхту від спільного сойму, а мабуть — і від самої сеї петиції до короля.

Против них же — против противних впливів панів і урядників, звернені дальші постанови віча. Коли шляхтич або земянський син служить у пана, а пан його не хотїв би пристати до прийнятих шляхтою постанов, або приступивши відступив, то ті служебні шляхтичі не можуть вимовляти ся своїм паном. Вони таки мусять стояти при тих постановах, відповідно до свого переконання й добровільно взятого на себе обовязку. Коли ж би хто за участь в сїй конфедерації, або соймовій обструкциї був позваний до суду, то за ним має обстати вся окружна шляхта, з ним їхати до суду й допомагати всяким способом.

Шляхту з земель, не заступлених в сїй нарадї, ухвалено закликати теж до участи в сїй справі. Всякому хто б не згодив ся до приступлення, або згодивши ся відступив, загрожено бойкотом: „всякого такого маємо уважати за ворога держави, за такого, що не хоче добре мислити їй, і такого між собою не хочемо мати”.