20) Іпат. с. 160-1, 1 Новг. с. 118, Лавр. с. 241 Новгор. л. похід на Давида уміщує під 1095 р., але се, правдоподібно, помилка. Насамперед в переговорах з Олегом під Стародубом, є, здаєть ся нинї, натяк, що з Давидом тодї ще не порозумілись, а в оповіданню про суздальську кампанїю просто сказано, що Олег мав іти до Давида „Смоленьску” (Іпат. с. 164), та й Найдавнїйша лїтопись перехід Давида з Новгорода до Смоленська кладе аж на кінець 1095 р. Коли Олег по стародубській кампанїї подав ся до Смоленська, Давида там не чути, але Смольняне тримались Сьвятославичів (се міг бути червень-серпень 1096 р.), у Новгородї ж Давида не було зимою 1096/7 р. (Іпат. с. 165-7). Катадьоґ новгородських князїв зовсїм іґнорує друге се князївство Давида, правдоподібно — се було щось зовсїм ефемерне. З того всього я робив би таку комбінацію, як найбільш правдоподібну: по стародубській кампанїї Давида силоміць вивели з Смоленська в Новгород, нпр. в червнї-липнї 1096 р., але Смольняне стояли до Мономаха в опозиції, і відносини: до Давида були не полагоджені остаточно. Дуже скоро по тому (нпр. серпень-вересень 1096) наступило порозуміннє з Давидом; в своїй автобіоґрафії Мономах згадує про подорож (чи може властиво похід) до Смоленська „с Давыдом смиривше ся”, і вона була десь на початку осени 1096 р. (бо потому Мономах ходив ще на Половцїв на Сулу, а на зиму тогож року він пішов на Поволже). Давида на основі сього остаточного порозуміння виведено з Новгорода, і туди на його місце перейшов знову Мстислав Мономахович. Щож міг дістати Давид? Я думаю, не що иньше як Чернигів — уже тодї.
21) Іпат. с. 164-7.
22) Не знати, чи се стало ся перед убийством ханів в Переяславі, чи по нїм.
23) Іпат. с. 159-60.
24) Я думаю, що до сього Боняковото походу належить звістка Мономаха (Лавр. с. 241), уміщена зараз по облозї Стародуба, і Мономах під Переяслав (на Тугорхана) прийшов десь з Київщини.
25) В лїтописи битва з Тугорханом датована 19 „иуля”, а напад Боняка „въ 20 тогоже мЂсяца, въ день пятокь, въ часъ 1 дне”. Але пятница була 20-го червня, а не липня, і тут треба читати: иуня, а се тим більше, що инакше Тугорхан стояв би під Переяславом сїм тижнїв, трохи за довго.
26) Іпат. с. 161-2.
27) Лавр. с. 245.
28) „Да [є]же начнеши каяти ся Богу, и мнЂ добро серце створиши, пославъ солъ свой или пископа, и грамоту напиши с правдою, — то и волость възмешъ с добромъ, и наю серце обратиши к co6Ђ, и лЂпше будемъ яко преже, нЂсмъ ти ворожбить ни местьникъ”, писав Мономах Олегу по смерти свого сина Ізяслава, Лавр. с. 245.
29) Звичайно розуміють тут звістний Любеч на Днїпрі, вище устя При- пети; але з огляду, що всї тодїшнї княжі з'їзди відбували ся під Київом на пів-невтральній лївобічній території, або на острові, досить правдоподібно, що й сей з'їзд був на лївім боцї Днїпра під Київом, де є озеро Підлюбське (рукоп. матеріали зібр. Бороздіним — див. Барсов с. 143).
30) Іпат. с. 167.
31) Іпат. с. 169-171.
32) Найбільш виразно натякав на союз Мономаха з Васильком той факт, що Давид, діставши звістку, нїби на нього ідуть походом Мономах із Сьвятополком, звернув ся до Василька (що був тодї у нього в арештї), просячи, аби післав до Мономаха, щоб той вернув ся (Іпат. с. 173). Друге — що Мономах не пристав до князїв, коли вони по Ветицькім з'їздї задумували йти на Ростиславичів (Лавр. 232-3).
33) Іпат. с. 171-3.
34) Так виходить з того, що сей похід стоїть в річних записках вже під мартівським 1098 p.
35) Іпат. с. 175.
36) Угорська хронїка з XIV в. (т. зв. Мальована або Маркова Хронїка) представляє неудачу Угрів карою за немилосердність їх короля: коли він вступив в Руську землю, жінка Руського князя nomine Lanca, кинувшись до ніг короля, благала слїзно, аби він не disperderet gentem illam; але король відіпхнув її. Очевидно — се тільки лєґендарна амплїфікація.
Битва під Перемишлем датуєть ся в нашій лїтописи 1099 роком; в угорських записках (Hist. Hung. fontes III с. 209) вона стоїть під 1100 р., але тут очевидно певнїйша наша хронольоґія.
37) Ширшу аналїзу звісток і подїй звязаних з Волинею і Галичиною в сих роках дав я в розвідцї: Волынскій вопросъ (1097-1102), друкованій в Київській Старинї 1891, IV і V і осібно (Київ, 1891). Головним джерелом для них служить все таки повість Василя, заведена в лїтопись під 1097 р. і написана, судячи по деяким згадкам, між 1112 і 1124 рр. Написана в часах популярности і першенства Мономаха, вона сьвідомо чи но сьвідомо й на події кінця XI в. дивить ся через сї пізнїйші окуляри, самих же фактів не можна підозрівати, бо писав се чоловік добре обізнаний з ними. Крім того про участь Угрів дають ширші й вповнї автентичні відомости пізнїйші угорські хронїки — Маrсі Chronicon 83-4, Туроу гл. 60. Натомісь польські джерела не дають нїчого цїнного для сього епізода. Іпат. с. 180, Лавр. с. 232-3.
38) Іпат. с. 180-1.
39) Іпат. с. 180, Лавр. с. 232-3.
40) Іпат.с. 179.
41) Іпат. с. 181.
42) Сьвятополк видав 1102 р. доньку Сбиславу за нового в. князя Болеслава Кривоустого; про се Іпат. 182 і Ґерборд — Monum. Pol. hist. II. 74, але останнїй в дальшім оповіданню помішав Ізяслава з Володарем, тому з його оповідань не можна робити виводів про шлюб із Сбиславою, як то робить д. Бальцер с. 121. Крім того здогадують ся, що й син Сьвятополка Ярослав був оженений з сестрою Болеслава, але се тільки здогад: що одна донька Володислава Германа була видана в Русь, каже Ґаль (Monum. hist Pol. І. 429), здогади про Ярослава — у Линниченка Взаимы отношенія 56 і Бальцера Genealogia 124. У всякім разї тїсний союз у Сьвятополка з Болеславом був, як видно з звісток про помічні руські полки в польських війнах і пізнїйшу поміч від Поляків Ярославу — див у Ґаля с. 452-3, 455, 467 (рр. 1107-1109).
43) Іпат. с. 179.
44) Іпат. с. 268. Подїл Чернигівського князївства на Чернигівське і Новгород Сїверське виступає в наших джерелах властиво пізнїйше, за синів Давида і Олега, але свій початок він веде, очевидно, від 1097 p.
45) В перше чуємо про нього тут під 1102 p. (Іпат. с. 185).
46) Слово на перенесеніе мощей Бориса и ГлЂба (Памятн. древней письменности XCVIII) с. 16.
47) Про се див. в гл. VII.
48) Про число його синів (рахують або шість або сїм) див. у Давидовича с. 71.
49) Іпат. с. 181-2 (1102 р.).
АҐРЕСИВНА БОРОТЬБА З ПОЛОВЦЯМИ, ЕНТУЗІАЗМ СУСПІЛЬНОСТИ; ОСЛАБЛЕННЄ ПОЛОВЦЇВ.
Постанови княжих з'їздів в Городку, по ослїпленню Василька, і потім у Ветичах скасували побожні заміри Любецького з'їзду. Постанови про забезпеченнє спокою, про оборону покривджених потоптали слїдом зовсїм безпардонно самі їх автори. Постанову про отчини потоптано теж — князї забрали отчину у Давида, хотїли забрати і у Ростиславичів, та тільки ті не дались. Замість аби „соблюдати” Руську землю від Половцїв, вони знову залїзли з головою у внутрішнї війни. Але половецька справа занадто була пекучою, щоб її можна було заспати. В повісти Василя мотив — уважати на Половцїв виходить все на верх, де йно заходить мова про княжі відносини: він вкладаєть ся в уста князїв на Любецькім з'їздї, як доказ потреби солїдарности князїв; ним мотивує Мономах потребу спільної акції князїв против напастників, що нарушили спокій ослїпленнєм Василька; ним стримують Кияне Мономаха й його союзників від походу на Сьвятополка: „просимо тебе, княже, й братів твоїх — не губіть Руської землї! як почнете війну між собою, погані будуть тїшити ся тим і знищать землю нашу, що її зібрали до купи ваші дїди й батьки, великим трудом і відвагою, борючи ся за землю Руську — а ви хочете Руську землю погубити” 1). І скоро відносини трохи уставились — після Ветицького з'їзду, половецька справа стала на дневнім порядку.
