Що Володимирко сидїв тодї в Перемишлї, лїтописи виразно не кажуть, але комбінуючи всї звістки, инакше не можна собі представити роскладу галицьких волостей. Сама по собі також дуже була б неправдоподібною гадка, що Іван дістав Звенигород тільки пізнїйше, а не зараз по смерти свого батька.
5) Про неї зараз низше.
6) Іпат. с. 226.
7) Про Берладників див. низше, в гл. VIII.
8) Див. про се низше і в гл. VIII.
9) Іпат. с. 341, 346, про се ще мова низше.
10) 1 Новг. с. 138.
11) Грамота ся була опублїкована Богданом Петричейку Хиждеу (Hãsdeû), з копії зробленої десь кодо р. 1850 перший раз в 1860 p. в яській часописи Instructiunea publica, і друге в 1869 р. в часописи Trajanû, і потім і ориґінал той, і копія нїби згинули, і навіть не маємо нїяких близших звісток про той ориґінал. В обох виданнях є певні відміни в трансскрипції. В виданню 1869 р. вона читаєть ся так (в скобках доповнені слова, яких бракує): У імЂ отца і сына (і святаго духа аминь). Азъ Іванко Ростіславовічь от стола галічского, кнЂзь берладсьскы свЂдчую купцемъ (меси)бриськьмъ, да не платЂтъ мыть у градЂ нашемь (у Ма)-ломъ у Галічі на ізкладь, раз†у Берладі і у Текучомъ и (у г)радохъ нашіхъ а на ісъвозъ розьнымъ товаромъ тутошнымъ і угръсьскымъ і руськымъ і чес(ькымъ). а то да платЂть ніколіжь, раз†у Маломъ у Галічі. А кажіть воєвода. А на том обЂть. (Въ лЂто) от рожьства Христова тісЂщу і сть і трдсть і четіре лЂтъ мЂсяца маЂ к. днь. Ріжні анахронїзми і підозрілі прояви в мові і в змісті грамоти дала повід ученим новійшими часами уважати її за фальсіфікат, вигадку „якогось румунського патріота''. Див. реферати Соболєвского: Грамота князя Іванка Берладника 1134 г. (Труды VIII археол.-съЂзда т. II) і Богдана Diploma Barladéna din 1134 si principalulû Bãrladulué, Букурешт, 1889 (резюме в тахже Трудах т. IV). Одначе й на самім з'їздї критика скептиків викликала певну опозицю (див. тамже т. IV с. 103). Недавно вийшла статя проф. Дашкевича: Грамота кн. Ивана Ростиславича Берладника 1134 г. (в Сборнику статей посвящ. Влад.-Буданову, 1904), присьвячена оборонї автентичности грамоти, властиво — ослабленню критичних заміток скептиків.
Я уже в першім виданню сеї книги зазначив, що вповнї відкинути грамоту Берладника, як фальсїфікат, не можна — занадто богато є в її змістї, в її подробицях такого, що не легко положити на рахунок вигадки якогось румунського патріота. На сїм становищі зістаю ся й тепер. Дивну ґрафіку й взагалї фільольоґічну сторону можна до певної міри об'яснити пізнїйшим копіованнєм, а також і тим що писар міг бути місцевий чоловік, з Подунавя, з книжною мовою тодїшньої Руси не обізнаний. Грамот галицьких з тих часів і подібного змісту не маємо, тож не можемо сказати нїчого рішучого про форму і зміст самої грамоти; деякі моменти, се правда, дуже неприємно нагадують торговельні привилеї XIV-XV в. (ізкладъ — склад, ісъвозъ — транзітна торговля). Дата 1134 р. дуже мало правдоподібна; супроти сказаного в текстї і титул Івана „от стола галічскаго”, і залежність від нього Берлади дуже мало правдоподібні, перед 1144 p. Може був тут дїйсно 1144 р. мартівський, коли Іван по своїй утечі з Галича, в місяцї лютім міг бути в Берлади?
12) Іпат. с. 234.
13) Іпат. с. 225.
14) Іпат. с. 225-6, Лавр. с. 295-6, Никон. І с. 167-8, Воскр. І с. 34.
15) В своїх давнїйших працях (Історія Київщини с. 161) і навіть іще в першім виданню II тому моєї Історії (с. 105) я тримав ся тої гадки (висловленої зрештою ще давнїйше — нпр. у Соловьова І 388) що й Київська й Суздальська лїтопись під 1146 p. говорять про оден і той сам похід Всеволода на Володимирка, і що значить Володимирко зайняв Прилук ще перед ним. Переробляючи ще раз лїтописні звістки про Володимирка, переконую ся, що ототожнити сї дві звістки неможливо. Похід на Звенигород став ся десь найдальше в лютім: лїтописець нотує, що під час походу снїг пропав через дощ, і прийшло ся йти „на колихъ и на санехъ”, — очевидно похід обчислено було на зимову дорогу. Тимчасом похід згаданий в Суздальській лїтописи був призначений „на Боришь день”, себто на 2 мая, і з слів лїтописи виходить, що він не дійшов кінця: оповівши про плян походу лїтопись каже, що Всеволод „перебы нЂколико и разболЂся велми”, і з тої хороби умер. Що похід Володимирка на Побоже тут як найтїснїйше звязаний з сею нарадою Всеволода над новим походом, треба його ставити після походу на Звенигород. Отже показуєть ся справедливійшим давнїй погляд Карамзїна (І с. 122), що теж прийняв був такий порядок подїй.
16) Іпат. с. 311.
17) Іпат. с. 311.
18) Див. вище с. 144.
19) Іпат. с. 254.
20) Див. джерела вказані вище с. 153. Згадаю, що проф. Ґрот (Угрія и Славянство с. 136) толкує слово ύπoσπoνδoς в значінню васальної залежности; але такого значіння надавати йому не можна.
21) С. 414.
22) Про союз Володимирка з Юриєм і про полїтичну ситуацію на Руси див. вище с. 151-2. Сватом Володимирка Юрий зветь ся вже на початку 1150 p. (Іпат. с. 273), хоч звістка про шлюб уміщена низше — Іпат. с. 275.
23) Іпат. с. 973-4 (поч. 1150 р.).
24) Іпат. с. 282.
25) Див. вище с. 168, 173.
26) Лавр. 319 — „вороти ся у Корчева”, мабуть треба читати Корчеська; Никон. (І с. 191) з того зробила „Карачева”.
27) Іпат. с. 308-313, Лавр. с. 319-20. Суздальська лїтопись в оповіданню про сей похід значно ріжнить ся від Київської; окрім самостійних звісток, як записка про недокінчений похід Ізяслава на Володимирка під кінець 1151 р., про посольство його до Ляхів і т. и. — воно і в оповіданню про саму кампанїю відріжняєть ся значно від Київської лїтописи. Подробицї насувають деякі трудности. Досить підозріло виглядає в Суздальській лїтописи, що Володимирко двічи тїкає в Перемишль і двічи висилає послів до угорського короля, так що тут можна б припустити подвоєннє факту. Але приглядаючи ся близше, приходить ся прийняти, що оповіданнє Суздальської лїтописи добре, хоч і коротше від Київської, натомість в Київській бачимо нездалу контамінацію: слова „и вшедше в землю Галичкую” до слів „за твердь ста” взяті з оповідання, використаного редактором Суздальської лїтописи, — про першу битву Володимирка з Ґейзою і вставлені не на місцї, так що вони перебивають оповіданнє про битву під Перемишлем. Се справедливо зауважав уже Барсов — Географія начальной лЂт. с. 271.
Поправлю заразом тут лєкцію видання Іпатської лїт. В Іпат. кодексї читаєть ся „вшедше в землю Галичкую и Володимирю сташа”. Видавець приймає лєкцію иньших кодексів: „и Володимиру ставшю”; але се тільки хибна поправка; треба читати: ”в землю Галичкую Володимирю”, себто Володимирову, як в Лавр. в сїм місцї: ”в землю Володимеркову”.
28) В лїтописи і сї слова говорить Петро, але се мусить бути помилка — се іронїзує Володимир.
29) Коней.
30) Пізнїйше поправлено ”церкві''.
31) Сходами в видї ґалєрії на поверсї.
32) Інтересне противставленнє „руського” боярина і вище — „руських” київських) волостей Галичинї.
33) „Полати”.
34) „Горенка” або „горница” — покій на горі.
35) Порівнюють з чеськ. і польск. dna, ревматизм.
36) „влягомо”.
37) „Якоже бысть убо къ куромъ”.
38) „мятлехъ” (пор. нїм. Mantel).
39) Іпат. с. 318-320.
ЯРОСЛАВ — ЙОГО ХАРАКТЕР І СТАНОВИЩЕ, ВІДНОСИНИ ДО ІЗЯСЛАВА Й КАМПАНЇЯ 1154 Р., ПЕРЕМІНИ В ГАЛИЦЬКІЙ ПОЛЇТИЦЇ СУПРОТИ ВОЛИНИ; СПРАВА ІВАНА БЕРЛАДНИКА, ЙОГО ПОХІД НА ПОНИЗЄ Й КІНЕЦЬ; ВІДНОСИНИ ДО УГОРЩИНИ Й ВІЗАНТИЇ; РОДИННІ СПРАВИ ЯРОСЛАВА, ПОВСТАННЄ ГАЛИЦЬКИХ БОЯР, ДАЛЬШІ ВІДНОСИНИ ЯРОСЛАВА ДО СИНА; СМЕРТЬ ЯРОСЛАВА. ГАЛИЦЬКА УСОБИЦЯ, ЗНОСИНИ БОЯРСТВА З РОМАНОМ, УТЕЧА ВОЛОДИМИРА, ПЕРШЕ ЗАПАНОВАННЄ РОМАНА В ГАЛИЧУ, УГОРСЬКА ОКУПАЦІЯ, ПОХІД РОСТИСЛАВА БЕРЛАДНИЧИЧА, ПОВОРОТ ВОЛОДИМИРА; ЙОГО СМЕРТЬ; КІНЕЦЬ ДИНАСТИЇ.
