Таким чином народні маси, в котрих реліґійні інтереси тим часом не пережились і домагались якогось позацерков- ного задоволення, зістались на сім полі в сам момент обгос- трення очивидного сеї потреби без якого будь проводу з боку української інтелігенції. Вони йшли за тими руками, які звідки небудь до них простягались — як серед української інтелігенції рук українських між ними майже не було. З невеликими виїмками інтерес до релігійного життя народу був такий малий, що навіть і скільки небудь повного перегляду сього народнього релігійного руху, (прецікавого навіть з чисто соціольогічного становища) досі не маємо. Тому й мій огляд неминучо мусить мати характер

156

доривочний — спинятись лише на явищах більш яскравих і видом их.

Отже невдоволеннє з оф і діяльної церкви було мабуть загальне. Але тимчасом як й в инших сторонах воно не виходило за чисто пасивні форми байдужности, занедбування і под., бували місцями й такі обставини, що давали змогу людности виявляти більш активно свої релігійні незадоволення й шукання. Такі обставини збігались особливо на території найновійшого українського заселення: на колишніх «вільностях війська Запорозького» та кримських володіннях. Стараючись як хутчій заселити сі землі й иньші слабо залюднені краї, росийський уряд старався звабити сюди й ріжновірців, своїх і закордонних, як то часто бувало. Завдяки тому вже в середині XVIII в. на Катеринослав- щині знайшлось гніздо духоборів, раціоналістичної секти з сильною соціяльною закраскою: дуже критичними поглядами на владу й церковну єрархію; потім її переведено звідси до Таврії, на р. Молошну. На Катеринославщині ж зявляється й відгалуженнє сеї секти: «духовні христи- яне», або молокани, як їх прозвано,— теж виселені потім на р. Молошну. Хоча сі секти розвивались головно серед вели- коросийських пересельців, але захоплювали й українську людність, і се доволі характеристично — вони дуже з великим поважаннєм ставились до памяти й писань Сковороди.

Ще більше значіннє для пізнійшого релігійного руху у нас мало переселение великої маси Німців кольоністів з заходу. Виданий в сій справі царський маніфест 1763 р. давав західним кольоністам незвичайно великі пільги і мате- ріяльні вигоди, спеціяльно в релігійних справах далеко ідучу толеранцію, тож дійсно звабив до Росії і на Україну велику скількість членів ріжних конфесій і сект. Так в 1780 р. прийшло з Прусії 228 родин менонітів (перехрещен- ців) і оселилось на даних їм урядом найкращих землях забраних від Запорозької Січи (в тім числі одна з кольоній їх осілась на Хортиці — Шевченко в своїм посланії гірко пригадує се як то тепер «на Січи мудрий Німець картопель-

157

ку садить»). В 1790-х рр. прибуло їх ще 118 родин і вони утворили ще дві групи менонітських осель: на р. Молошній і в Маргупольськім пов. Катеринославської губ. Комуна гуттерів оселилась на Чернигівщині, а потім відси дала свої відсадки на Херсонщину. Великі маси Німців ріжних конфесій розселились на Херсонщині, Бесарабії й Таврії також і безпосередно при кінці XVIII і в початках XIX в.

Розуміється, Українці селяне, що селились в їх сусідстві, або бували в їх осадах в наймах чи на заробітках, богато бачили й чули в релігійних справах такого, що мусіло робити на них сильне вражіннє: і критичні замітки про православну церкву, і позитивні приклади, які здавались їм вартими переймання. Природно, що серед української людности по тих сторонах виявлялись не тільки прозеліти тих ріжних сект, але й ініціятори власних анальог'ічних релігійних доктрин. Так напр. в актах росийського міністерства внутріпг- них справ єсть «дЪло» 1847 р. про «государственного крестьянина» Павлоградського повіту (Катеринославської губ.) Цибу на імя, що він відправляє богослужения, читає на зібраннях жития святих, себе представляє божим післан- цем, показує у себе на тілі знак креста. Після довгої молитви він завмирав і в сім стані, мовив, бачив Бога, святих, ангелів, возносивсь на небо, боровся з нечистою силою: так поясняв свої напади, коли в такім непритомнім схоплювався з ліжка, кидавсь, бив кулаками, і т. ин. У нього були вже й ученики, незвичайно йому віддані. Він учив їх православного духовенства не признавати, нікого не кривдити, мяса не їсти, горілки й вина не пити, бороди не голити.

Але особливий вплив на україйську людність німецькі конфесії й секти стали виявляти з середини XIX в. Зложились на те ріжні спеціяльні обставини і української людности і тих німецьких кольоністів. З одної сторони: обросий- щеннє і бюрократизованнє кизшого духівництва офіціяльної церкви, або «царської віри»', як її називали люде, і соціяль- ний рух, що попередив визволеннє селян (напр. в Київщині в 1855 р. замітний рух серед селян, вони ждали, щоб їх

158

писано в козаки, аби звільнитись від паншини). З другого боку в німецьких кольоніях зазначився сильний релігійний рух, який виявляв себе між иньшим і в небувалім перед тим прозелітизмі: шуканню однодумців і прихильників для нових своїх релігійних переконань, і то не тільки серед своїх земляків, але й серед Українців.

Серед Німців-евангеликів сильно поширилися в тім часі т. зв. «штунди»: гуртки особливо побожних вірних, які не вдоволились звичайним богослужением, а збиралися ще в певних годинах (відти і назва штунди) для читання Святого Письма, співання псалмів і побожних пісень та розмов на релігійні теми. Час перенесення сеї практики до тутешних кольоній з Німеччини (де вона поширилася ще в XVIII в.) кладуть на друге десятиліттє XIX в.— прийшла вона сюди з Віртемберга, і в тім часі ще не мала в собі нічого опозіцій- ного против церковних лютеранських порядків. В середині ж століття почала протиставлятись лютеранському богослужению: найбільш горячі прихильники сих «штундів» стали собі легковажити богослужение як річ занадто формальну, мало спасенну, а більше значіннє надавали о'тсим свобідним зборам, не звязаним ніяким уставом, так що всі присутні стають їх активними учасниками а не пасивними слухачами пастора. Пастори почали виступати против такого перецінюваний «штундових» зборів, поборювали сей рух, але дарма: опозиція гострійшала й переходила в секту. «Штунди» доводили, що на своїх зборах вони просвітляються святим Духом, стають причастниками вищого посвящения, а учасники звичайних богослужень, хоч лютеранських, хоч инь- ших, сього посвящения не сподоблюються. Своїх одновірців вони без ріжниці називали братами і сестрами, до всякого офіціяльного учительства: пасторів, пресвітерів і под. ставились негативно. Від своїх «братів» вимагали, щоб вони не вживали хмельних напитків поза домом та видтерегались иньших непобожних річей. В 1860-х рр. сей рух змігся дуже значно, поширюючись не тільки між лютеранами, але й поміж католиками та сектантами.

159

В ріжних німецьких сектах в сім часі проходили також глибокі внутрішні зміни. Серед гуттерів напр. ішла тяжка внутрішня боротьба на г'рунті вагань між комуністичним ладом, заведеним старими фундаторами секти, і змаганнями до і н діві дуального господарства. Серед менонітів зазначились ріжні течії: одні анальог'ічні з баптизмом, иньші навпаки з більш містичним характером. Се виявлялось в «ска- кунстві»: сі «скакуни» підчас своїх богослужебних зібрань «співали, скакали, зітхали, танцювали і цілувались», «називали се побожними ділами в імя св. Духа і доводили, що вони вже доступили повної благодати і живуть, наперед тішачись благодатию безсмертя, бо творять громаду праведних». Таке скаканнє, як засіб релігійного піднесення, здавна практикували так звані «хлисти» або «люде божі», як вони себе називають. Тепер воно поширювалось в ріжних формах між Німцями і Українцями ріжних релігійних напрямів.

З другого боку все се релігійне завірушеннє став в 1870-х рр. опановувати німецький баптизм, завдяки своїй сильній організації, демократичному укладови, високим моральним вимогам, ставленим своїм членам, а перед усім* розуміється — енергії та місіонарському запалови своїх провідників. Розвинувшися в XVII і XVIII вв. в Англії і ще більше в Сполучених Державах Америки, баптизм в середині XIX в. знайшов горячих прихильників серед німецьких євангеликів, особливо в Прусії, і звідти,- завдяки добре організованому місіонарству та видавництву став захоплювати німецькі кольонії України, а через них й їх українських прозелітів. Почавши з кінця 1860-х рр. баптистські місіонери починають приїздити на Україну, навідувати Українців- євангеликів, їздити з ними, організувати громади з суголосних євангелицьких елементів. З ними звязуються далі деякі суголосні, євангелицькі течії, що стали від 1870-х рр. творитись серед росийської інтелігенції. Се все надає в 1890— 900 рр. баптизмови таку силу, що він не тільки абсорбує майже всі чисто євангелицькі елементи, так званих* «штун- дів» (українських), так що вони приймають і імя баптистів