– Для врятування життя гусенят ви повинні по кілька годин тримати під пахвами яєчка, – сказав він.

Ця незвичайна пропозиція спочатку всіх вкрай здивувала. її ладні були сприйняти за жарт.

– Це як? Стати квочками? – запитала одна маленька насмішниця і пирснула.

Всі засміялись.

Але тут схвильовано заговорила Асмік:

– Треба поспішати, треба поспішати! Не можна запізнюватись – адже там умирають маленькі, безпорадні пташенята! Благаю вас… Голос у Асмік затремтів.

Неспокій, що охопив Асмік, передався всім. Школярі, які хвилину тому весело жартували, посерйознішали.

– Ну, чого ж ми чекаємо? – пролунав дзвінкий голос Аракс. – Ходімо, ходімо рятувати гусенят!

Діти кинулися до колгоспного сарая.

– Будьте обережні, не роздавіть яєчка у себе під пахвами, – попереджала всіх Асмік. – Якщо не вилупляться – не втрачайте надії: можуть трохи запізнитися.

– Горе тому, хто розчавить яєчко з пташеням! – грізно супив брови Грикор.

– Ця залізна квочка нас знеславила перед селом… – бубонів дід Асатур.

Але й він, сховавши на грудях кілька яєць, поніс їх своїй старій.

– Бери, Наргіз, бери… Нічого не зробиш: коли помилились, треба виправляти помилку, – сказав дід дружині. – Та ти б пішла до дітей, показала, як треба робити, а то вони всіх гусенят передушать.

…Асмік і сама не спала цілу ніч і матері не давала заснути.

– Мамо, пташеня знову стукнуло… Але чому ж не вилуплюється? – безперестану говорила вона матері.

Щоб не заснути, Асмік почала читати, але незабаром книжка вислизнула з її рук і впала на підлогу. Асмік скочила, охоплена жахом. Першою думкою її було: чи не задушила вона пташенятко?

Ніби у відповідь на запитання дівчинки, під пахвою у неї щось заворушилося.

Асмік засунула руку за пазуху, намацала і витягла уламки шкаралупи, а потім крихітну істоту: жовтеньку, кругленьку, з плоским, ще м’яким дзьобиком, з пушком, що ледь-ледь пробивався. Ця безпорадна істота до сліз схвилювала дівчинку.

– Яке славненьке, яке гарненьке! – повторювала Асмік, розглядаючи новонароджене гусеня, що сиділо у неї на долоні.

– Доню, що… вилупилося? – прокинулася і мати.

– Поглянь, мамо… воно ще мокреньке… може змерзнути!

І Асмік обережно поклала гусеня під теплу ковдру.

РАДІСТЬ

Так було тієї ночі і в багатьох інших будинках села Лчаван. У дітей під пахвами починали ворушитися пташенята, чувся легкий тріск шкаралупи, тоненьке попискування. Легенькі, пухнасті, теплі істоти виглядали на світ із своїх темниць.

Ну і радість була в цей день у селі! Дітям не хотілось розлучатися із своїми вихованцями. Вони пестили гусенят, годували крутим жовтком і дуже неохоче відносили на ферму.

На фермі панувала метушня. Почали вилуплюватися гусенята і в квочок. Квочки сердито квоктали, не знаючи, що їм робити – чи то доглядати новонароджених, чи то сидіти на яєчках, чекаючи появи інших. їх, мабуть, дивував неприродний вигляд курчат: таких незграбних зроду у них не було!

Почали тріскатися яйця і в другому, справному, інкубаторі. Дід Асатур поглядав на маленьких кругленьких пташат, що копошилися в «печі», і тільки хитав головою.

І такі великі були радість і здивування діда Асатура, що він поспішив одразу ж додому поділитися думками з своєю дружиною.

– Кажу тобі, Наргіз, з цієї залізної печі пташата сотнями лупляться, – розповідав дід Асатур, за своєю звичкою все перебільшуючи. – Ти лише подумай, яку розумну штуку вигадали! Подумай лише, скільки курей звільняється від своїх обов’язків: не треба їм цілий місяць на яйцях сидіти, не треба курчат доглядати… Нехай собі залізна квочка курчат висиджує. Бачиш, чого наука досягла!

– Щоб мені осліпнути! Та хіба без матері курчат виводять? Хіба без серця може жива душа народитися? – обурилась стара.

– Що тут серцю робити? Курчата лупляться, Анаїд годує, доглядає їх – якої тобі ще треба матері, якого серця? – розсердився дід.

– Як же можна без матері? Хіба без матері обійдешся? – не заспокоювалася Наргіз, що, як і всі матері, провела немало безсонних ночей біля колиски своїх дітей. І дивно було їй чути, що якась жива істота може народитися і жити без материнської ласки і піклування.

Дід заквапився назад, у сарай.

***

Якось ферму відвідав голова колгоспу Баграт. Побачив гусенят, і очі його заіскрилися веселими вогниками. Але він і взнаки не дав, що радий. Навпаки, він почав суворо вичитувати комсомольцям:

– Ану, хазяї, відповідайте! Ферму ви влаштовували, а про корм для птиці на зиму подбали?

– Ми корм з дому принесемо, – відповів Камо.

– З дому? Ну й хвалько! Плов із слів не зробиш. Там, у долині, я наказав зорати півгектара землі. Візьміть її. Підіть до комірника, вам дадуть насіннєвого ячменю. Посійте. Ось вам і корм. Ну, чого розгубилися? Кажу, підіть до завскладом, ордер уже виписаний.

Баграт обернувся, зробив кілька кроків, але знову зупинився.

– Землю обробите самі. Агроном допоможе вам це зробити за всіма правилами агрономічної науки, – суворо додав він. – Інакше – заберу!

Голова колгоспу пішов. Діти поглянули одне на одного і мало не почали танцювати.

– Ну, Армене, – весело сказав Камо, – тобі доручається організувати «посівну кампанію» і зібрати такий урожай, щоб на кожне пташеня по п’ять кілограмів ячменю було!

– Армен не залишить голодними моїх пташенят, – втрутилась Асмік. Вона сказала це так ласкаво, що Армен почервонів.

– Звичайно, – погодився той одразу, – голодними не будуть.

Надвечір дід Асатур зайшов на ферму. Там нікого не було. Раптом він помітив Сето, що ховався за огорожею:

– Ану, забирайся подалі від ферми, бо, клянусь бородою, я з тебе шкуру зніму! – закричав мисливець.

– Яка там ферма! – засміявся Сето. – Он ваша ферма у річці плаває!

Дід кинувся до річки.

І справді, крихітні гусенята, каченята, лиски, опинившись у своїй стихії, плавали, пірнали, пищали…

Стурбовані квочки метушились на березі і, голосно сокочучи, кликали на допомогу. Таких дивних курчат вони ще ніколи не бачили.

Весело сміялися діти, що збіглися на берег. Жартівник Грикор на візку з гуркотом провіз повз них інкубатор.

– Дорогу, дорогу! – кричав він. – Залізна квочка поспішає на допомогу своїм пташенятам!

ЧАСТИНА ДРУГА

СЕВАН СЬОГОДНІ І ЗАВТРА

Читачу, проїжджаючи в червні через Семенівський перевал, ти не зможеш стримати свого захоплення, побачивши озеро Севан. Як би ти не квапився – зупинишся, щоб помилуватися незрівнянною красою водної лазурі, що лежить у спокійних обіймах гір.

Прекрасний Севан о цій порі року! Завжди оголені і похмурі гори навколо озера в червні одягаються в пишне зелене вбрання, прикрашаються безліччю квітів. І, коли дивишся на Севан, два різко відмінні у своєму забарвленні відтінки тішать око: безкраїй блакитний простір водяної гладіні і смарагдова зелень гір, що починається від озера і тягнеться вгору, до самого неба.

Одного такого червневого ранку на схилі гори, яка нависла над селом Лчаван, сиділи наші герої і милувалися чудовою мирною картиною, що розкинулася перед ними.

Колгоспний сторож Асатур, постійний їхній супутник, сидів поруч і, стискаючи колінами рушницю, пильним оком оглядав зелені колгоспні поля пшениці і плантації тютюну, чи не забрела часом куди-небудь худоба? Недалеко паслися телята, а з-за густої живої огорожі долинав різноголосий хор пістрявих вихованців нової птахівницької ферми.

Повітря було напоєне ароматом квітів. Мелодійно дзижчали бджоли, невтомно перелітаючи з квітки на квітку.

Над водяною гладінню Севану здіймалися легкі, ледве помітні випари, покриваючи її тонким, прозорим серпанком. Здавалося, мати-природа одягала ніжне покривало на свою улюблену дочку – казкову сплячу красуню.