Ісаєв прислухаючись до ревіння літака, що злітав на Темпельхофі, глянув на годинник.

«Мабуть, Берг, — подумав він і всміхнувся, — хм, хм… раніше це називалося «наближається розв'язка». Тепер я повинен підготувати тут пресу, а я страшенно стомився і хочу додому, і все мені тут остобісіло, а треба усміхатися й грати мої старі ігри в спражню зацікавленість і співприсутність у розмовах, а мені хочеться податися в Удомлю до Мишані, й заснути в копиці сіна під дощем, і побути самому, зовсім самому, хоча б днів зо три…»

Він сидів у «Європейському центрі», в редакції, і, не поспішаючи, сьорбав пиво з високої склянки.

— Це, звичайно, цікаво, а де ж обіцяна сенсація? — спитав Гейнц Кроне. — «Телеграф» цікавиться не загальними питаннями, пов'язаними з концерном Дорнброка, а самим Дорнброком!

Ісаєв знизав плечима:

— Ви вважаєте сенсацією тільки те, що лежить на поверхні. Даремно. Читач порозумнішав.

— Це з галузі теорії.

— Можливо, — погодився Ісаєв, — давайте перейдемо до практики. Тут, — він поклав руку на металевий пенал, який вийняв з редакційного досьє, — ваші матеріали на концерн Дорнброка. Ви добре знайомі з ними?

— В достатній мірі.

Ісаєв заперечливо похитав головою.

— Ні, — сказав він. — Ви не знаєте своїх матеріалів, Кроне. Давайте пройдемося по них разом, і я викладу вам свою версію.

— Згоден.

— Ось… Вирізка з «Ді вельт». Який рік? Дрібний шрифт, у вас очі кращі, подивіться, будь ласка.

— Листопад тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ятого.

— Читаємо: «Подією останнього тижня була поява в художньому салоні доктора Шерера голови ради директорів концерну «Дорнброк К. Г.» пана Бауера з його чарівною дружиною Анабеллою, що тільки-но одержала срібну ракетку в зв'язку з її успішними виступами на тенісних кортах Великобританії.

Пані Бауер покорила гостей художнього салону д-ра Шерера рефератом про нові тенденції в світі живопису.

Пан Бауер сказав — після того, як стихли оплески цінителів і власників картинного бізнесу, — що всі його «успіхи в роботі неможливі без Анабелли, вона — мій добрий геній».

— Ну то й що? — спитав Кроне.

— А нічого, — відповів Ісаєв, — просто замітка, та й годі. Читаємо далі. П'ятдесят дев'ятий рік. Грудень. Чи не так?

— Грудень.

— «Напередодні різдвяних свят у Західний Берлін з поїздки до Китайської Народної Республіки повернувся голова ради директорів доктор Бауер з дружиною. Це був перший візит керівного працівника концерну «Дорнброк К. Г.» у комуністичну країну. На аеродромі Темпельхоф доктор Бауер заявив кореспондентам, що на нього справив враження комуністичний Китай своєю спрямованістю й силою. Пані Бауер, однак, зауважила, що деякі аспекти життя в Пекіні нагадали їй про її власне дитинство, проведене в умовах гітлерівської диктатури».

— Але ж тоді ще не було хунвейбінів, — сказав Кроне, — книжки вони почали палити пізніше.

— До цього треба готуватися, любий Кроне, готуватися заздалегідь, особливо серйозно. Тільки добро несподіване, жорстокість і мерзота завжди плануються.

— Цитувати вас можна?

— Валяйте. Під рубрикою «Народна мудрість»… Так, підемо далі… Липень шістдесят третього. Доктор Бауер відвідав Пекін і Шанхай, де вів переговори про можливість поставки хімікатів для сільського господарства Китайської Народної Республіки. «Переговори проходили досить цікаво, — заявив доктор Бауер, — і можна сподіватися, що в найближчому майбутньому ми почнемо цикл ділових контактів з нашим китайським партнером. Думаю, що наша спостережна рада підтримає ініціативу, здійснену мною і моїми зовнішньополітичними радниками».

— Довго ж він підкрадався до Пекіна, — сказав Кроне.

— Це ще треба проаналізувати — хто до кого, — відповів Ісаєв і попросив — Подайте-но мені ту вирізочку…

— З «Вельт»?

— Ні, в білій папочці, там мюнхенська преса.

Ісаєв сильно потер очі — стомилися від шрифту, знову надів окуляри:

— Жовтень шістдесят третього. Читаємо:

«Нам стало відомо, що на засіданні спостережної ради концерну «Дорнброк К. Г.» голова ради директорів доктор Бауер вніс проект про перебудування структури концерну, запропонував змінити «К. Г.» на «А. Г»; доктор Бауер мотивував свою пропозицію про перебудування концерну з «сімейного» (К. Г.) в «акціонерний» (А. Г.) тим, що за останні роки «Дорнброк К. Г.» став справжнім народним підприємством і попередній жупел «сімейного» концерну лише дає привід недоброзичливцям у суміжних країнах Сходу, в Азії, Латинській Америці й Африці лякати громадську думку, викликаючи, як на спіритичному сеансі, зловісні тіні довоєнних часів і постать Круппа, який міцно асоціюється з «імперіалізмом і нацизмом». Доктор Бауер твердить, що в майбутньому ця формальність, яка не міняє, як він каже, суті справи, заважатиме концернові налагоджувати ділові зв'язки у «третьому світі»…

— Цікаво, — сказав Кроне. — Я це пропустив.

— У системі сімейного концерну Бауер не мав шансів стати керівником спостережної ради. Його вершина — рада директорів, тобто практичне виконання вказівок, а він переріс раду директорів. Він особистість. Він орудує ділами нарівні з Дорнброком, він планує, а не виконує, він теоретик-спостерігач, а не практик-директор…

— Але ж він став заступником голови спостережної ради!..

— Коли це відбулося? Тільки після смерті Ганса…

— Заждіть… Ви думаєте, що він…

— Я поки що нічого не думаю. Я читаю матеріали з вашого досьє… Ось, зокрема, заміточка з «Геральд трибюн». У вас чудове досьє, молодці… Тільки ви потонули в інформації. Слухайте… Це листопад 1965 року. «Вчора стало відомо, що голова ради директорів концерну «Дорнброк К. Г.» доктор Бауер (49 років) розлучився з фрау Анабеллою Бауер, яка поїхала до Іспанії, де її колишній чоловік купив їй особняк у Торремолінос, на Березі Сонця, за дванадцять кілометрів від Малаги. Пояснити причину цього розлучення поки що неможливо, бо родина д-ра Бауера вважалася однією з найщасливіших у Західному Берліні. Анабелла Бауер (36 років) у минулому власниця журналу «Спорт», чемпіонка Федеративної Республіки з тенісу, чарівна жінка, доброзичлива, відзначається тонким розумом — усі ми пам'ятаємо її чудові есе з історії середньовічної німецької музики…» Візьміть мене оглядачем, Кроне, — посміхнувся Ісаєв. — У мене обмежені потреби.

— Візьму, візьму, валяйте далі.

— Гаразд. Пішли далі. Ось заміточка з «Бамса». Серпень 1965 року. «Вчора на яхті Ганса Дорнброка, яка приписана до порту Палермо, на триденну морську прогулянку відправилися Ганс Дорнброк, фрейлейн Гізелла Дорнброк (57 років) і доктор Бауер (49 років). Фрейлейн Дорнброк місяць тому переїхала з Базеля, де вона жила останні двадцять три роки, у Західний Берлін. Вона єдина, крім сина, родичка Дорнброка-старшого». Ну? Вам це про щось говорить? Це було в серпні. А в листопаді Бауер розлучився з дружиною. Тихо, по-доброму. Далі. Лютий 1966 року. «Фрідріх Дорнброк, фрейлейн Гізелла Дорнброк і доктор Бауер провели зимові канікули в Італійських Альпах, у будинку, який купив Дорнброк у 1935 році на ім'я свого старшого сина, що загинув в останні дні війни. Лижники, котрі проживали по сусідству з віллою магната, злословлять: мовляв, найближчим часом Дорнброк оголосить, що доктор Бауер входить до складу сімейного концерну. Звичайно, це буде можливо тільки після одруження Гізелли, яка добре збереглася, з доктором Бауером, що живе нині в самотині». Словом, даю руку на відріз: Бауер робить ставку на стареньку. Вона ж добре збереглася… Знаєте історію про вік жінки? Ні? Дівчинка — дівчина — молода жінка — молода жінка — молода жінка — молода жінка — бабуся померла… Не смійтесь, це стара байка. «З чуток, зустрічі доктора Бауера з фрейлейн Гізеллою Дорнброк припинилися через Дорнброка-молодшого, який поставив умову перед батьком: коли Гізелла одружиться, давши змогу Бауеру таким чином ввійти в керівництво спостережною радою сімейного концерну, він кине діло». Це вже весна нинішнього року, Кроне.