Том єврейської поезії, упорядкований і перекладений Наумом Гребнєвим, привернув нашу увагу з кількох причин. По-перше, майже всі пісні і співомовки географічно прив’язані до тих же регіонів України, що й анекдотичні оповістки, записані Горацієм Сафріним. Більше того - і у Сафріна, і у Гребнєва ми знайшли спільні тексти.
По-друге, артилерист Наум Рамбах з 1942-го по 1944-й рік пройшов усю Україну - від Луганщини до Галичини. В тилах не відсиджувався, кулям поклони не бив, нагород не шукав. Робив свою важку солдатську справу.
Ми переклали українською мовою кілька пісень і афоризмів із зібрання Наума Гребнєва. Нам можуть дорікнути, що це, мовляв, виходить переклад з перекладу. Але, якщо розібратися, то в даному випадку ми маємо вірші самого Гребнєва, просто написані на задану тему. І зрештою - він усе життя перекладав інших авторів, славетних, популярних і зовсім анонімних. Тож заслужив, щоб нарешті переклали і його самого.
Рекрутська пісня
(фрагмент)
Рік штирнадцятий, ой ти рік проклятий,
Рік штирнадцятий, ой ти рік проклятий,
Вже євреїв по-
забрали в солдати! Ой!
Ми піхота, нас женуть в болото.
Ми піхота, нас женуть в болото.
Все навкруг “ба-бах!”, а жити охота. Ой!
Нас в оте “ба-бах!” сурма підганяє.
Нас в оте “ба-бах!” сурма підганяє.
А коло мене хтось вже помирає. Ой!
А коло мене хтось вже помирає.
А коло мене хтось вже помирає.
І де він помре, поки що не знає. Ой!
Вмре без савану він і без молитви.
Вмре без савану він і без молитви.
І згниє в землі десь на полі битви. Ой!
* * *
Що з нашим ребе стане,
Коли на землі благодать настане?
Для нашого ребе горілка з вином
Із неба проллється ряснющим дощем,
Чи закапає, всяк бува,
Як до такого життя,
Як до такого життя,
Хтось собі дожива!
Йому подарують корову, напевне,
Біблейську корову, худу і страшенну,
І ребе в карету її запряже
Коли благодать з неба зійде уже,
Горілка з вином проллється рікою
Чи закапає, всяк бува,
Як до такого життя,
Як до такого життя,
Хтось собі дожива!
Ще одне суттєве зауваження. Єврейські народні приказки та афоризми існують у двох жанрах. Перший - прозовий, одне, максимум два речення. Другий - поетичний. Два заримованих рядки. Польські фольклористи називають їх фрашками. Відтак - проза з зібрання Сафріна і фрашки Гребнєва.
Одне й те ж сонце білить полотно і робить чорним цигана.
За саму мудрість на базарі нічого не купиш.
Коли стрижуть овець, дрижать ягнята.
Молоді дерева гнуться, старі ламаються.
Біда тому, хто має рацію.
Малі діти не дають спати, дорослі не дають жити.
Під час розмови найголовніше те, що замовчується.
Остерігайся мовчазного пса і мовчазного ворога.
Яйце, мудріше курки, швидше псується.
Чим довше живе сліпий, тим більше бачить.
Віслюка видають довгі вуха, дурня - довгий язик.
Дзвін дзвонить, бо всередині порожній.
Злодій вважає, що як чогось не вкраде, то день надаремне.
Брехун нікому не вірить.
Як Бог захоче, то й віник стрельне.
Волам накладають ярмо, люди самі в нього влазять.
Якщо хочеш позбутися приятеля, то попроси у нього в борг або сам йому позич.
Хто женеться за щастям, тікає від спокою.
Молодість живе снами, старість - спогадами.
Той, хто стверджує, що нічого не знає, знає більше від того, хто вважає, що знає все.
Бійся цапа спереду, коня ззаду, дурня - з усіх боків.
Порозмовлявши з дурнем годину, ризикуєш збараніти на цілий рік.
Багатий надувається, бідняк пухне.
Письменник помирає за життя аби жити після смерті.
Не молись аби закінчилися твої клопоти, бо разом з ними закінчиться і життя.
Лікарям і трунарям не бажають щасливого нового року.
Краще чесно зароблений ляпас, аніж поцілунок Іуди.
Слова треба зважувати, а не рахувати.
Дорога до пекла пряма, дорога до раю звивиста, як вуж.
Дітей лякають Бабаєм, дорослих - людьми.
Шануй короля, але бійся його жандармів.
Зухвальством найчастіше маскують власну ганьбу.
Г. Сафрін
* * *
І кепським дням нема ціни,
Бо не повернуться вони.
Із тих, хто владу прагне взять над нами,
замало гідних зватися панами.
Камінь впав на голову - горе голові.
Впала голова на камінь - горе голові.
Яка різниця індику чи курам,
Що ріжуть їх не в Пейсах, а на Пурим.
Хто по життю прямим шляхом іде,
Той на шляху ніколи не впаде.
Про правду легше пліткувати
Аніж всю правду розказати.
Навіть той, у кого клепок не стає,
Не в своїй, а в чужій хаті вікна б’є.
Скупий не проти стати сватом,
І у кнура, аби лиш був багатим.
Свекруха, що тобі бажає зла,
Сама колись невісткою була.
Хто бідним був, а хто багатим -
В одній землі обом лежати.
Наум Гребнєв
* * *
Ні, недаремно Горацій Сафрін так часто повторював стару, як світ, єврейську приказку: “Кожна людина - коваль свого щастя. Либонь тому вона так часто втрапляє між молотом та ковадлом”. Сучасні історики, поведені на магії цифр, затято сперечаються, скільки мільйонів євреїв загинуло з 1939-го по 1945-й рік. П’ять? Шість? Чи все ж таки чотири? Ловимо себе на думці, що ось-ось хтось зірветься і з азартом заверещить, як на аукціоні: “Шість мільйонів! Хто більше? Шість мільйонів - раз!…”
І вже якось забулося, що насправді загинув цілий світ, світ маленьких, незугарних, але неповторних єврейських містечок Поділля, Полісся, Волині, Прикарпаття, Галичини. Світ, перш за все, простих людей з їх простим, але все одно неповторним життям, коханням і смертю. Термін “культура єврейського містечка” - то не наш винахід. Шкода лише, що ті, хто першим про це сказав, дуже швидко про це забули.
Згаданий вище Наум Гребнєв скрушно бідкався, що невдовзі після закінчення Великої війни з пам’яті вцілілих євреїв чомусь зникли мелодії пісень, під які вони народжувалися, кохали, жили і проводжали своїх рідних у кращий світ. Як сумно співав бард грузинсько-російської музи Булат Окуджава, “Расплескалася в улочках окрестных та мелодия, а поющих нет”. На щастя, констатував Гребнєв, ще вціліли люди, які запам’ятали тексти.
