Він пригадує, як через кілька хвилин боцман устав, відчинив металеву шафку, що висіла біля дверей комірчини із сигнальними ракетами, витягнув бурий моток і відрізав ножицями для металу півметра заіржавілого дроту. Потім підійшов до місця, де лежала відрізана нога Яцека, підняв її, перетягнув дріт крізь тканину, ніби скріплював краї пакунка із чимось сипким. Він викручував кров із тканини собі на долоні. А коли закінчив, витер руки об фартух і поніс ногу Яцека до холодильника.
Яцек завжди закохувався у нікчемних жінок.
Саме так. Нікчемних і жорстоких. Але остання, яка «точно покине» його після того, як підйомник відрізав йому ногу, була найгіршою з них. Це знали всі. Навіть практикант. Але не Яцек. Вона ставилася до нього так, ніби він був хронічно хворий на віспу чи краснуху, а він за це приносив їй троянди.
Вони познайомилися в потязі з Ґдині до Свіноуйсьця. Яцек їздив до матері у Мальборк і повертався через Ґдиню, а наступного дня мав завербуватися на траулер і вийти в море.
Яцек страшенно нервувався, коли у нього не було нікого, за ким би він міг сумувати протягом шести місяців у морі. Такий уже мав характер. Після того, як остання з його жінок утекла, не залишивши ні своєї адреси, ані злотого на спільному банківському рахунку, Яцек витримав тільки два рейси без «своєї жінки» на суші. Під час першого з рейсів він одного вечора напився і став дзвонити до матері, вимагаючи, аби вона за всяку ціну відшукала ту дівчину, яка обдерла його як липку, і сказала їй, що він «усе розуміє, і це всього лише гроші, тож можна легко пробачити». Бо на кораблі, після піврічної ізоляції й туги, не менш виснажливих ніж цинга, від якої випадають зуби, можна під час раптового нападу розчулення забути навіть про найбільші зради. На щастя, мати Яцка кохала його не безтямно, а була жінкою розумною, тому сказала, що, попри всі старання, не може знайти тої дівчини, бо вона, мабуть, «давно у якійсь в’язниці».
Під час наступного рейду «без нікого на суші» Яцек просто пив. Пив протягом усього часу, коли не працював.
Тоді, у потязі з Ґдині, вона сиділа навпроти Яцека і потай поглядала на нього раз по раз. Вона була бліда, сумна і мовчазна, зі страдницьким виразом на обличчі. Здавалося, їй необхідна допомога. Це була саме така жінка, яку шукав Яцек.
Він вважав, що жінок, які страждають, значно легше завоювати, а стосунки з ними міцніші і триваліші. Як його мати, яку його п’яний вітчим з усієї сили періщив дротом від праски, аж поки її шкіра вкривалася синцями всіх можливих кольорів, а вона все одно залишалася з ним і постійно шукала його по кнайпах, коли він не повертався додому ночувати.
Поки вони доїхали до Свіноуйсьця, він розповів їй усе про себе і про те, який він самотній. На вокзалі вони сіли в одне таксі. Він пішов із нею нібито тільки для того, щоб допомогти занести валізу. А за мить спустився вниз, щоб відпустити водія. Залишився на ніч. Того вечора його не здивувало, що в лазничці висить чоловічий халат і на поличці над пральною машиною лежить голільне приладдя. Він уперше кохався із жінкою, з якою познайомився у потязі кілька годин тому, і вперше з жінкою, у якої саме було місячне. Тієї ночі після двох рейсів без туги й перед третім Яцек переплутав задоволене жадання зі справжнім коханням. Уранці вона розбудила його поцілунком і кілька хвилин із неймовірною ніжністю гладила його по чуприні. Потім відвела до лазнички в іншому кінці коридору. Голі, з рушниками в руках, вони прокрадалися коридором. Замкнули двері на ключ і зайшли разом під душ, де вона робила з ним таке, що він бачив раніше тільки на відеокасетах, які крутив їм часом на кораблі електрик у своїй каюті. А потім вона дала йому свою світлину і книжку віршів. На прощання цілувала його долоні й шептала, що чекатиме.
Але найбільше його вразило те, що вона студентка. Бо у Яцека було нездійснене бажання, що колись він закінчить університет і буде такий самий розумний, як його стрий, якого студентки і студенти називають «пане професоре». А ще він був переконаний, що коли студентка стає перед ним на коліна і робить таке, яке він бачив тільки у фільмах у каюті електрика, то… то це має бути справжнє кохання. І це так сильно вирізняло його з-поміж інших. Його, звичайного рибалку. Що вона студентка і що саме перед ним вона стала на коліна в душі. Він узяв її світлину в конверті, книжку з віршами і вже у таксі відчув, що туга повернулася до нього і що він може спокійно вирушати в рейс і ловити всю рибу цього світу. У нього нарешті була «своя жінка» на суші. На всі шість місяців туги.
Коли він замовив розмову з нею у радіотелеграфіста, вже минула північ. Кілька годин тому він вийшов у море. Її не було вдома. Першої ж ночі після його від’їзду. Він повернувся до каюти, обгорнув книжку грубим папером, щоб не поплямити, і почав учити вірші напам’ять.
За три тижні знав усі. І тужив. Так, як треба тужити в морі за своєю жінкою. Урочисто відривав листок календаря ввечері, коли закінчувався черговий день, торкався її фото, прикріпленого до стіни каюти над лежаком, і уявляв її у своїх еротичних фантазіях, коли в каюті гасло світло або коли він сам вимикав нічник над головою. Завжди уявляв собі, як вони знову кохаються під душем уранці, і пригадував кров на своєму прутні, коли вони кохалися першого вечора, а в неї було місячне. Він не згадував ані її волосся, ні грудей, ні вуст, ні навіть її лона. А тільки її кров. Йому здавалося, що допустити його до такої події, ще й у такий спосіб, — це означало перейти всі можливі межі. Така цілковита, безкінечна, безмежна інтимність. Він жодного разу не припустив, що то міг бути просто випадок, що про такі речі чоловік і жінка часто домовляються між собою, і це має мало спільного з інтимністю, а значно більше з гігієною. Але Яцек після тієї ночі поїхав у таксі з книжкою, повною віршів, і мріями про «свою жінку» на суші на всі шість місяців самотності. І її кров на його тілі стала для нього символом. Спершу неймовірне задоволення, а відразу потім — кров. Не якась там звичайна кров, як із порізаної руки. Таке співставлення було для Яцека чимось цілковито новим. У ньому було щось від гріховності й святості жертви одночасно. А поза тим воно стало невичерпною темою його фантазій.
Коли він пригадує собі, як Яцек розповідав йому про ту кров, то постійно повертається до думки про те, що якби Фройда чи Юнґа можна було відправити з рибалками у дев’ятимісячний рейс кудись під Ньюфаундленд або Фарерські острови, то після повернення вони розробили б цілком інші теорії.
Його дуже непокоїло те, що розповідав Яцек, бо ж Яцек був його другом і розказав йому все до найінтимніших подробиць, коли однієї ночі вони штормували в затоці під Ньюфаундлендом. Корабель ховався за скелями і чекав, поки затихне вітер, який вигнав сюди їх і всі інші рибальські судна. Вони пили уже три дні, бо не знали, що робити з часом, який без риби й ритму, визначеного закиданням і витяганням сіті, так болісно сповільнив свій біг. На четвертий місяць рейсу від цього найкраще допомагає етанол і сон. Потрібно напитися і йти спати або ж заснути там, де пили.
Яцек уже тоді знав напам’ять усі вірші з подарованої нею книжки. Він уже пережив стільки розчарувань, коли дзвонив до неї, а її не було вдома або була, але не виявляла до нього ніякої ніжності. Одного дня котресь із цих розчарувань стало останньою краплею, яка переповнила чашу його терпіння, і Яцек прийшов до нього з пляшкою горілки і розповів усе від початку до кінця. І про кров також. Він пригадує, як сказав йому тоді:
— Яцку, те, що у жінки місячне, а вона дозволяє тобі увійти в неї, зовсім не означає, що вона створена для тебе і що треба думати про шлюб із нею. Зачекай, поки ми повернемося. Переконайся, що вона справді чекала на тебе.
Через два місяці Яцек переконався, що вона справді чекала. Вона приїхала по нього в порт на таксі. Виявилося, що вона більше не живе у тому помешканні із лазничкою на іншому боці коридору, бо «власник викинув її на вулицю через те, що пізно поверталася з бібліотеки». Яцек повірив і винайняв їй нове помешкання, заплативши наперед за півроку. Під час його перебування на суші, вони жили разом. Майже щовечора кудись ходили.
