При цьому спогаді він сумно посміхнувся. Він примусив себе згадати про ті щасливі дні, що у них були. Він згадував про те, як тримав її в обіймах, як цілував, як вона шепотіла йому про те, як багато він для неї значить. Він так і задрімав з думками про Келен.

Річард прокинувся від звуку відкривання дверей. У сні Келен була поруч з ним, і пробудження грубо повернуло його в дійсність. Він ніколи не міг згадати своїх снів, але точно знав, що вона була в його снах, завжди була, постійно. Але варто було прокинутися, і відчуття її присутності тануло. Холодне відчуття втрати заповнювало свідомість, світ реальності ставав сумовитим і тьмяним. Навіть притому, що він не міг згадати своїх снів, вони здавалися солодкими, немов віддалена музика. І цього відчуття було достатньо, щоб він волів світ снів грубій дійсності.

Річард підвівся на кам'яній підлозі, неохоче вибираючись з сну. Судячи з того, наскільки невиразними були його думки, спав він всього пару годин, не більше — з тих пір, як охоронці кинули його на підлогу в тісній комірчині. Річард потягнувся, намагаючись розім'яти затерплі м'язи.

Сікс увірвалася в камеру, немов погибельний вітер. Мертвотно бліда, з темним, жорстким, як дріт, волоссям, у чорних шатах, відьма нагадувала привид. Блакитно-білясті очі втупилися на Річарда, немов у світі не існувало більше нічого, і Річард відчував тяжкість цього погляду, немов він був важчий гори. Присутність відьми і її погляд немов трощили всю його волю.

Це відчуття немов захлеснуло Річарда з головою, він плавав у ньому. Відьма зробила крок ближче, і він напружився, немов намагаючись тримати голову над поверхнею темної води. Він ніби боровся з шаленим потоком, який потужно тягнув його в свої темні глибини.

— Йдемо. Нам потрібно потрапити в печери. У нас мало часу.

Він зібрався з силами, щоб запитати, про що це вона говорить і чому у них мало часу. Але несподівано поставив зовсім інше питання. Те саме, яке найбільше займало його думки.

— Ти знаєш, де Келен?

Сікс призупинилася на півдорозі і озирнулася.

— Звичайно, знаю. Вона у Джегана.

У Джегана… Приголомшений Річард і зовсім перестав міркувати. Сікс не тільки пам'ятає Келен, але знає, де вона зараз. І, здавалося, відьмі доставив задоволення той біль, який вона тільки що заподіяла Річарду.

Сікс повернулася і попрямувала до дверей.

— А тепер ворушись. Нам треба поспішати.

Щось було не так. Вона володіла якимось дивним впливом на нього. Відьма немов тримала його на прив'язі — невидимій магічній прив'язі, яка міцніше залізного ланцюга. І все ж теперішня зустріч дечим відрізнялося від колишньої — в поведінці відьми відчувалося щось подібне до страждання.

Втім, його це не стосується. Головне — Келен, яку захопив Джеган. Він не знав, звідки Сікс знає, хто така Келен, та й не замислювався над цим. Річард був занадто приголомшений словами відьми: Келен — у Джегана.

Якби Сікс не тягнула його до виходу, Річард просто звалився б на підлогу. Гіршого кошмару і уявити собі було неможливо — Келен у Джегана. Сліпа паніка переплутала всі думки Річарда, пока він слідував за відьмою по лабіринту темних кам'яних коридорів. Потрібно щось робити. Він повинен допомогти Келен, адже вона не просто в руках Сестер Тьми — Сестри у змові з лютим ворогом Річарда і Келен.

Нарешті з виру думок на поверхню пробилася одна — він же знає, де знаходиться Джеган. Імператор направляється в Д'хару, в Народний Палац. Значить і Келен буде там.

Глибоко занурившись в роздуми, Річард навіть не зрозумів, що вони вже вибралися назовні. Зате він зауважив, що Сікс чимось сильно схвильована. На всі боки тягнувся один великий військовий табір. Судячи з усього, це були ті самі війська, які він бачив учора в долині, коли вони розташовувалися на ночівлю.

Сікс, пошепки чортихаючись, намагалася знайти спосіб пробратися через внутрішній двір. У ворота вливалися все нові солдати. Щоб пройти по кам'яних сходах до замку, необхідно було пробратися крізь натовп військових, що заповнював замковий двір.

Всі вони були брудними, одягненими в шкіряну броню, зрідка прикрашену металевими пластинами. Але частіше це були прості обладунки з темної шкіри. На важких шкіряних ременях, що перетинали груди, висіли мішки з припасами, на поясах напоготові висіли піхви з вкладеними в них ножами. Крім ножів, солдати були озброєні важкими булавами, ціпами, мечами і сокирами. Це було саме грізне видовище з того, що доводилося бачити Річарду, і намагатися зупинити таких людей було б найбільшою дурістю. І королівська варта в червоних туніках поверх кольчуг напевно гіршою не була. Особливо серед армії такого розміру. В ворота замку нескінченним потоком вливалася армія Імперського Ордена.

— За угодою, — оголосив якийсь м'язистий чоловік, — війська Ордену прибули в Тамаранг, щоб забезпечити його безпеку.

— Ну, звичайно, — промовила Сікс. — Але… ви прийшли трохи раніше, ніж ми очікували.

Людина, не прибираючи руки з руків'я меча, ретельно оглядала все навколо. Річард оцінив якість його зброї та прекрасні обладунки. А впевненість, з якою той розпоряджався всім навколо, явно видавала в ньому офіцера, старшого над всіма цими людьми.

— Вчасно, — відповів він. — Вдало вийшло, що міста по шляху не надали нам ніякого опору, і ми добралися сюди зараз, а не в кінці зими, як збиралися.

— От і добре… Дозвольте вітати вас від імені королеви, — вимовила Сікс. — Я як раз… загалом… я тільки що збиралася розшукати її.

Збруя коммандера, схоже, добре йому служила, як і прикрашений візерунками нагрудник з пресованої шкіри — на ній чітко були видні подряпини, отримані в бою. У задній частині лівого вуха офіцера бовталося кілька кілець, а праву частину обличчя покривало татуювання, від чого він виглядав наполовину людиною, наполовину рептилією.

— Благо Ордена тепер і ваше благо, адже Тамаранг тепер частина Імперського Ордена. Упевнений, ви всі просто щасливі стати підданими Ордена?

Стукіт підборів по камінню двору заглушав спів птахів у ранковому небі. Неможливо було побачити нічого, крім потоку людей, текучого через всі входи внутрішнього двору.

— Зрозуміло, — відповіла командеру Сікс. Здавалося, їй вдалося відновити самовладання. — Ми з королевою вважаємо, що ви теж будете дотримуватися нашої угоди, і в замку не буде нікого з людей Ордена. Замок залишається в розпорядженні королеви, її радників і слуг.

Офіцер на мить заглянув в очі відьми.

— Мені все одно. Замок для нас непотрібний. — Він моргнув, немов його самого здивували власні слова, потім розправив груди і зітхнув. — Але по тій же самій угодою, вся інша частина Тамаранга належить тепер Імперському Ордену.

Сікс схилила голову на знак згоди. Тонка усмішка повернулася на її обличчя.

— Так, все у відповідності з угодою. Річард відзначив для себе, що чув цю розмову. Судячи з усього, Сікс змушена була дещо послабити свій магічний вплив на нього. Скориставшись тим, що відьма відволіклася, Річард різко відштовхнув від себе невидимі пазурі. Виявляється, достатньо було вирватися на свободу його розуму. Тепер він зможе зробити що-небудь для себе і Келен. Нехай він втратив Меч Істини, але уроки, отримані від своєї зброї, залишилися з ним. Можливо, він і не мав таланту, але значення символів він пам'ятав. Він не забув танець зі смертю. Він сам був зброєю. Залишилося лише роздобути клинок.

Сікс і офіцер захоплено обговорювали кордони між володіннями королеви і військами Ордену. Річард огледівся і побачив дерев'яні руків'я солдатських мечів і шкіряне руків'я меча за спиною у офіцера. Прямо перед ним, трохи правіше.

Річард посміхнувся, витягнув з кишені мідну монетку і недбало покатав її між пальців. Потім, підкреслено незграбно дозволив монетці впасти на землю. Присівши навпочіпки, Річард зробив вигляд, що шукає в піску монету, спираючись другою рукою в землю нібито для рівноваги. Відшукавши монету, Річард непомітно набрав в руку жменю піску. Офіцер ліниво спостерігав, як Річард витирає бруд з монети і ховає її в кишеню, розмова з Сікс цікавила його значно більше. Річард зробив вигляд, що очищає руки, і непомітно розмазав пісок по долонях.