Двоє супроводжуючих обережно постукали в залізні дверцята в високій кам'яній стіні. Відкрилося вузьке віконце; з'явилися очі. Побачивши бліду тінь, очі злегка розширилися, і Річард почув по той бік дверей чоловічий голос, який наказував негайно відсунути важкий засув.

Двері відчинилися, і Сікс прослизнула всередину, тягнучи за собою Річарда. Кам'яна стіна була міцною, але це було неважливо — його більше цікавила ковзаюча попереду нього крізь ніч чорна фігура. Ледве вони минули перші двері, охоронці помчали попереду, відкриваючи двері і голосно наказуючи принести ще смолоскипів.

— Сюди, — вказав якийсь чоловік, проводжаючи їх кам'яними сходами.

Вони довго йшли вниз по крутих гвинтових сходах. У Річарда виникло відчуття, що їх все глибше заковтує величезне кам'яне чудовисько. Але оскільки поруч була Сікс, Річард був щасливий бути проковтнутим. Чим глибше вони спускалися, тим все більш сирими і похмурими робилися коридори. Ослизла підлога тут була застелена соломою, а десь вдалині лунали звуки падаючих крапель, віддлунюючи від всіх кутів.

— Ось місце, про яке ви говорили, — показав охоронець.

Важкі іржаві двері заперечливо завищали, коли їх спробували відкрити. Усередині на маленькому столі стояла запалена свічка.

— Ось тобі кімната на ніч, — сказала Річарду Сікс. — Це ненадовго. Я скоро повернуся.

— Так, пані, — відповів він.

Відьма схилилася до нього; легка посмішка розрізала навпіл її безкровне лице.

— Наскільки я знаю королеву, вона захоче негайно приступити до справи. Вона дуже нетерпляча, якщо не сказати, імпульсивна. Безсумнівно, вона запросить міцних чоловіків з батогами. Думаю, ще до ранку на твоїй спині жодного живого місця не залишиться. Річарду залишалося тільки дивитися. Його розум ніяк не міг повністю усвідомити все це.

— Пані?

— Наша королева не просто порочна, вона ще й дуже мстива. І тобі належить відчути все це на собі. Але не варто хвилюватися: ти потрібен мені живим. Тебе чекають страшні муки, але ти не помреш.

Відьма з тріумфальним виглядом розвернулася і зникла за дверима — тінь, проковтнута темрявою. Охоронці слідом за нею покинули камеру. Двері зі стуком зачинилися, і Річард почув, як клацнув, замикаючись, замок. Раптово виявилося, що він стоїть абсолютно один в порожній кам'яної комірчині.

У тиші на нього накотив жах, проникаючи до самих кісток. Чому королева хоче, щоб він страждав? І для чого Сікс потрібно, щоб він залишався живим?

Річард зажмурився. Час йшов, і він відчув, що його розум починає працювати ясніше. Немов, чим далі відходила Сікс, тим легше йому ставало думати.

Після того, як забрали факели, його очі поступово стали пристосовуватися до світла єдиної свічки. Він уже міг озирнутися в своїй кам'яній обителі. Тут були тільки стіл і стілець. Кам'яна підлога. Кам'яні стіни. Важкі балки стелі.

Його немов громом вразило. Денна.

Та сама кімната, в якій його тримала Денна. Він упізнав стіл. Він пам'ятав, як Денна сиділа на цьому самому стільці. Праворуч він знайшов те, що шукав — залізний гак.

За нього Денна чіпляла кінець ланцюга, інший кінець якого кріпився до Наручників у нього на зап'ястках. Тут він і висів, поки Денна мучила його своїм ейджем. Жахливі сцени нічних забав Денни спливли в його пам'яті. В ту ніч вона думала, що зламала Річарда, і йому теж так здавалося. Він чудово пам'ятав, що вона робила з ним тієї ночі.

І пам'ятав причину такої жорстокості. Він висів на ланцюзі, коли в камеру увійшла принцеса Віолетта. Вона бажала взяти участь в тортурах. Денна дала маленькому чудовиську ейдж і показала, як ним користуватися.

Річард пам'ятав, як Віолетта розписувала те, що збирається зробити з Келен, перш ніж уб'є її. У той день Річард з такою силою штовхнув Віолетту, що роздробив їй щелепу і відірвав мову. Ось тут. У цій самій кімнаті.

Річард сперся об кам'яну стіну і опустився на підлогу. Потрібно було подумати, щоб зрозуміти, що відбувається.

Він нахилився, підняв мішок і прилаштував його у себе на колінах. Витягнув і відклав убік одежу бойового мага і золотий плащ. Потім дістав книгу, залишену йому Барахом, і перегорнув її. Сторінки далі були порожніми. Якби він не втратив дар, він міг би прочитати цю книгу. Якби він знав, як користуватися своїми здібностями, він міг би врятуватися. Якби…

Раптова думка була, як удар. Він не може дозволити їм знайти цю книгу, адже Сікс володіє даром. Не таким, який був у нього, але все ж даром. Він не повинен дозволити Сікс побачити її. Барах приховував це знання три тисячі років! Книга призначена тільки для його очей, і більше нічиїх. Він не може зрадити таку довіру — ніхто не повинен знати про цю книгу.

Він піднявся, і почав нишпорити по кімнаті в пошуках місця, де можна було б заховати книгу. І не знаходив. Це була порожня кам'яна кімната — ніяких секретних закутків, ніяких ніш, ніяких вийнятих каменів. Тут ніхто не міг би нічого заховати.

Річард встав посеред кімнати і роздумував, дивлячись на залізний гак. Потім пройшовся, розглядаючи балки — одна з них проходила паралельно стіні і досить близько від неї. З часом дерево висохло і пішло тріщинами. Глибокими тріщинами. Ось і ідея.

Він швидко встав на стілець — занадто низько. Підтягнув стіл, поставив стілець на нього і, нарешті, дотягнувся до гака. Річард спробував розхитати гак, але той сидів міцно. А якщо він хоче надійно заховати книгу, йому потрібна ця залізяка. Вхопившись обома руками, він прийнявся розгойдувати гак вгору-вниз, поки той не почав злегка рухатися в своєму гнізді. Зібравши всі сили, Річард наліг знову і знову рухав і рухав його, поки не витягнув гак зі стіни.

Потім Річард підтягнув стіл до самого темного кутка кімнати і знову заліз повище. Він оглянув поздовжню тріщину в одній з балок і втиснув туди своє знаряддя, поки воно щільно не застрягло в дереві. Він склав мішок, засунув у щілину між стіною і балкою трохи вище залізного гака і заштовхав його, як можна щільніше. Потім спробував витягнути мішок, але він тримався досить надійно — не повинен з'їхати.

Зістрибнувши на підлогу, Річард поставив стіл і стілець на колишнє місце. Мішок був приблизно того ж кольору, що й старе дубове дерево, та й розташовувався він у темному кутку. Якщо не знаєш, що потрібно шукати, помітити його було неможливо. У будь-якому випадку, це було найкраще, що він міг зробити.

Впевнений, що ні чарівна книга, ні вбрання бойового мага не потраплять в чужі руки, він улігся на холодну підлогу навпроти дверей, збираючись хоч трохи поспати.

Незабаром він виявив, що обіцянки Сікс не дають йому заснути. Його терзав страх, примушуючи думки мчати наввипередки. Він знав, що трохи відпочити необхідно, але все ніяк не міг заспокоїтися.

Тепер, коли Сікс була далеко, він і справді відчував полегшення. Він зовсім втратив лік часу ще коли був серед Мерехтливих в ночі. А коли він покинув стародавні дерева, Сікс вже була там. Поруч з відьмою він не міг думати, не міг нічого робити — вона підпорядкувала собі його свідомість. Його свідомість…

Він не забув, що вже бував у цій кімнаті раніше. З Денною. Морд-Сіт часто повторювала, що тепер, коли вона зламала Річарда, він — її домашня тварина. Він пам'ятав, що дозволяв їй робити все, що вона захоче. Але частину себе він заховав, не допускаючи туди нікого, навіть самого себе. До тих пір, поки він не опинився в безпеці і не отримав можливість знову стати самим собою.

Тепер він повинен виконати це знову. Він не дозволить Сікс підпорядкувати його свідомість повністю. Вплив відьми на його розум все ще відчувався, але тепер, далеко від неї, він було значно менше, і Річард міг думати. Міг міркувати, приймати рішення, розуміти, чого він хоче. А хотів він звільнитися від відьми.

І тепер, як колись, він створив у своїй свідомості потайний куточок, в якому заховав частину самого себе, як заховав свій мішок у темному кутку, де його ніхто не знайде. Тепер, коли він знову отримав можливість думати і розробити план дій, Річарду здавалося, що він отримав допомогу. Нехай отруйні зуби відьми все ще встромлюються в нього, вона вже не контролює його в тій мірі, як вважає. Тепер він може трохи розслабитися. І подумати про Келен.