— Так, пані Констанція, — хрипко прошепотів він.

Заняття закінчилося, і вони попрямували в обідню залу. Річард плентався за Денною. Темні дубові панелі на стінах відтіняли білизну мармурової підлоги. Люди за столиками неголосно розмовляли один з одним. Денна сіла, клацнула пальцями, і Річард опустився на підлогу біля її стільця. Слуги принесли двом Морд-Сіт чаші з паруючим супом, чорний хліб, сир, свіжі фрукти. На Річарда ніхто не звертав уваги. Дражливі запахи їжі зводили Річарда з розуму. Десь в середині обіду Денна повернулась до нього і сказала, що, оскільки він заслужив дві години, йому нічого не дістанеться. Ще вона пообіцяла, що якщо Річард буде вести себе пристойно, то отримає вечерю.

Опівдні вони знову вирушили на посвяту, а потім Денна на пару з Констанцією продовжили заняття. Річард намагався вести себе якомога краще, за що отримав обіцяну нагороду — чашку рису з овочами. Після вечері знову було посвячення, і знову заняття. Нарешті, Констанція розпрощалася з подругою. Денна відвела Річарда в свої покої. Він був так змучений, що ледве стояв на ногах.

— Мені потрібна ванна, — сказала Денна.

Вона відкрила двері в невеличку кімнату, що прилягали до спальні. Зі стелі звисало на канаті знайоме пристосування, в кутку стояла ванна. Більше там нічого не було. Денна повідомила, що в цій кімнаті вона займається зі своїми вихованцями. Якщо їй раптом захочеться покарати Річарда, вона завжди зможе відвести його сюди, щоб не бруднити кров'ю спальню. А можна просто підвісити його до стелі і залишити тут на всю ніч. Наостанок Денна пообіцяла, що йому належить провести в цій кімнаті чимало часу.

За її наказом Річард перетягнув ванну в спальню. Денна дала йому відро і пояснила, де набрати гарячої води. Він не повинен ні з ким розмовляти, навіть якщо до нього звернуться. Відра треба тягати швидше, найкраще бігом, а то вода в ванні охолоне, і Денна на нього розсердиться. А якщо, залишившись без нагляду, він, Річард, хоч в чомусь не послухається її, його тут же звалить біль магії, і якщо їй доведеться його розшукувати, то він ще пошкодує, що посмів її засмутити. Річард подумки пообіцяв собі в точності виконати все, що вона веліла. Гарячий ключ знаходився не так вже близько. Річард порядком попотів, бігаючи з відром туди і назад.

Денна сіла в ванну. Він потер їй спину, розчесав і вимив волосся. Денна поклала руки на край ванни, відкинула голову, закрила очі і розслабилася. Річард опустився біля неї на коліна, покірно очікуючи нових наказів.

— Тобі не сподобалася Констанція, так?

Річард не знав, що на це відповісти. Сказати правду — Денна образиться за подругу, збрехати — розсердиться, що він її обманює.

— Пані Денна… я… я боюся її.

Денна посміхнулася, не відкриваючи очей.

— Хороша відповідь, любов моя. Ти ж не намагаєшся ухилитися?

— Ні, пані Денна, не намагаюся. Це правда, пані Денна.

— Відмінно. Все правильно. Ти і повинен її боятися. Констанція ненавидить чоловіків. Всякий раз, коли вона вбиває чергового вихованця, вона кричить: «Растін!». Так звали того, хто її зламав. Пам'ятаєш, я розповідала про людину, яка зламала мене, взяла у дружини і якого я потім убила? А до того він займався навчанням Констанції. Це Растін її зламав. Констанція і підказала мені, як його вбити. Заради неї я готова на все. Я вбила людину, яку вона ненавиділа. І вона теж піде на все заради мене.

— Так, пані Денна. Але, пані Денна, будь ласка, не залишай мене з нею наодинці.

— Моя тобі порада — чесно виконуй все, що від тебе вимагається. Чи не заробиш занадто багато годин, я буду з тобою весь час, поки Констанція тебе навчає. Ти зрозумів мене? Бачиш, як тобі пощастило з пані?

— Так, пані Денна. Спасибі, що вчиш мене. Ти талановитий учитель.

Вона відкрила очі і допитливо подивилася на Річарда, але на його обличчі не було й тіні глузування.

— Принеси мені рушник. Піжаму поклади на стілець біля ліжка.

Річард допоміг їй витертися. Денна не стала надягати піжаму. Вона опустилася на ліжко, мокре волосся безладно розметались на подушці.

— Вимкни світильник. — Річард негайно підкорився. — А тепер, коханий, принеси ейдж.

Річард здригнувся. Дотик до ейджа завдавав страшний біль. Боячись забаритися хоча б мить, він зціпив зуби і схопив зі столика ейдж, намагаючись тримати його на розкритих долонях. Біль віддавалася навіть в плечах. Він і сам не знав, як протримався до тих пір, поки Денна не взяла ейдж у нього з рук. Вона притулила подушки до спинки ліжка і сидячи спостерігала за Річардом. Позбувшись ейджа, він полегшено зітхнув.

— Пані Денна, а чому, коли його тримаєш ти, він не завдає тобі болю?

— Чому не завдає? Завдає, і так само, як і тобі. Адже цим ейджілом навчали і мене.

Річард ошелешено дивився на неї.

— Отже, весь час, поки ти тримаєш ейдж, він завдає тобі болю? Весь час, поки ти зі мною займаєшся?

Денна мовчки кивнула, перекотила ейдж з долоні на долоню і на мить опустила очі. Вона трохи зрушила брови і посміхнулася Річарду.

— Я майже весь час відчуваю ту чи іншу біль. Це одна з причин, за якою підготовка Морд-Сіт займає роки — треба навчитися справлятися з болем. Напевно, саме тому в Морд-Сіт обирають тільки жінок. Чоловіки слабкіші. Поки ейдж висить у мене на зап'ясті, на ланцюжку, він не завдає болю. Але під час занять, коли я тримаю його в руках, біль не залишає мене ні на секунду.

— Я цього не знав! — У Річарда стислося серце. — Прости мене, пані Денна. Прости, що моє навчання приносить тобі стільки страждань.

— Біль може приносити і радість, любов моя. Цьому-то я тебе і намагаюся навчити. А тепер досить розмов. Пора продовжити навчання.

Річард знав, що означає її застиглий погляд.

— Але, пані Денна, ти щойно викупалася, а я такий спітнілий.

— Я люблю запах твого поту. — Куточок її рота викривився про усмішці. І не зводячи з Річарда очей, вона затиснула зубами ейдж.

Кожен новий день був дивно схожий на попередній. Річард нічого не мав проти посвят — в цей час його хоча б ніхто не мучив. Але от слова посвяти просто приводили Річарда в сказ, і, монотонно повторюючи одні й ті ж фрази, він ні на мить не переставав думати про косу Денни. Година за годиною бубоніти одне і те ж, та ще стоячи на колінах, притулившись лобом до холодного каменю — далеко не краще проведення часу. Прокидаючись ночами, Річард виявляв, що в мозку у нього настирливо звучать слова: «Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі».

Денна більше не одягала червоне. Тепер вона носила одяг з білої шкіри. Вона сказала Річарду, що білий колір — знак того, що він зламаний і обраний її чоловіком. Знак влади, яку вона має над ним. Знак того, що він покірний її волі і вона може обходитися без кровопускання. Констанція цього явно не схвалювала. Що ж до Річарда, то він не помітив особливої різниці. Дотики ейджа, нехай навіть безкровні, завдавали тої ж болі, що й раніше. Велику частину часу Констанція проводила в товаристві Денни, лише зрідка зникаючи, щоб зайнятися черговим новим вихованцем. Вона все наполегливіше просила Денну, щоб та залишила їх з Річардом наодинці, але Денна не погоджувалася. Чим краще Річард взнавав Констанцію, тим більше він її боявся. Всякий раз, просячи Констанцію змінити її, Денна ніби сміялася над ним.

Одного разу, після другої посвяти, коли Констанція пішла, щоб зайнятися черговим вихованцем. Денна відвела його в кімнатку, суміжну зі спальнею, і зібралася приступити до навчання. Вона звично натягнула канат.

— Пані Денна, дозволь попросити тебе. Я хотів би, щоб надалі моїм навчанням займалася тільки пані Констанція.

Його прохання подіяло на Денну найнесподіванішим чином. Морд-Сіт прийшла в сказ. Вона мовчки витріщилася на Річарда, і обличчя її поволі наливалося кров'ю. Отямившись, вона почала люто шмагати його ейджілом. Денна кричала, що він недостойний, безсоромний хам. Повторювала, що шалено втомилася від нього. Вона вирізнялася незвичайною силою, і всю її вона вкладала в удари ейджа. Здавалося, цьому не буде кінця.