Річард неспокійно засовався.
— Твоя правда, — визнав він. — А тобі траплялося раніше це робити — скидати правителів?
Вона похитала головою.
— До цих пір правителі намагалися уникати моєї уваги. Та ж історія, що з Шукачем Істини. Принаймні так вже було до нашого з тобою народження. — Вона подивилася на нього серйозно. — Шукачі теж, бувало, скидали з престолу королів. Але зараз, з тих пір як про старого Чарівника всі забули, а меч перетворився на почесну нагороду, авторитет Шукачів сильно впав, вони вважаються трохи більшими фігурами, ніж пішаки.
— Я не впевнений, що тепер стало по-іншому, — сказав Річард, звертаючись швидше до самого себе, ніж до неї. — Я частенько відчуваю себе не більше ніж пішаком, яким рухають інші. Наприклад Зедд і…
Він не договорив, і Келен закінчила сама:
— І я.
— Ну, я не хотів цього сказати, просто часом мені хочеться забути про меч Істини. Але при всьому тому я не можу допустити, щоб Рал переміг. Тому я ніяк не можу відмовитися від свого обов'язку. Я розумію, що у мене немає вибору. Це-то мене і бісить.
Келен сумно посміхнулася.
— Річард, якщо ти тепер зрозумів, хто я, то ти, сподіваюся, зрозумієш, що й зі мною — то ж саме. Як і у тебе, у мене немає вибору. Але зі мною справа гірша. Адже ми народжуємося з магічною силою. Ти, принаймні коли все це скінчиться, зможеш, якщо захочеш, повернути свій меч Зедду. Я ж залишуся сповідницею на все життя. — Вона помовчала трохи, потім знову заговорила: — З тих пір як я взнала тебе, я би все віддала, аби відмовитися від цього звання і стати звичайною жінкою.
Річард не знав, куди подіти руки, тому він підібрав палицю і став креслити лінії на землі.
— І все ж я поки ще не зрозумів, чому вас називають «сповідниця»? Що це означає? — Йому було дуже важко дивитися їй в очі.
У погляді Келен відбилася біль, і Річарду стало шкода її.
— Це слово говорить про нашу роботу, — відповіла Келен. — Ми — останні судді у встановленні істини. Ось чому чарівники наділили нас такою владою ще в далекі, забуті тепер часи. Ось шлях нашого служіння людям.
— Останні судді у встановленні істини? — Повторив він, насупившись. — Щось на зразок Шукачів Істини?
Вона кивнула.
— Так, Шукачі Істини і сповідниці об'єднані спільною метою. Ми — ніби два кінці однієї магічної сили. У стародавні часи чарівники самі були чимось на зразок правителів. Але їх і тоді дуже засмучували зловживання, які їх оточували. Вони ненавиділи брехню і обман. І шукали засоби, як перешкодити негідним владикам зловживати владою, гнобити й обманювати людей. Такі нечесні правителі, щоб знищити і зганьбити своїх супротивників, звинувачували їх у злочинах, за які потім страчували їх.
І чарівники вирішили покласти цьому край. Їм потрібен був такий спосіб, який безсумнівно вияляв би Істину. Тому вони створили особливий вид магії і дали їй як би своє особливе життя. Таким чином вони створили касту сповідниць з числа обраних жінок. Жінок вони відбирали ретельно: адже один раз дана, чарівна сила продовжувала існувати вже сама по собі і назавжди переходила до нащадків.
Келен неуважно подивилась, як він малював палицею на землі.
— З тих пір ми використовуємо свою чарівну силу для встановлення Істини у всіх випадках, коли це життєво важливо. Найчастіше для того, щоб визначити, чи дійсно винні засуджені. Ми торкаємося до засуджених до смерті, і після того, як вони підкоряються, сповідуємо їх.
Річард ледь не звалився на землю. Палка, якою він малював, застигла в його руці. Він змусив себе повернутися до свого заняття. Келен продовжувала:
— Якщо ми торкаємося навіть самих мерзенних убивць, вони роблять все, що ми накажемо, і признаються в своїх злочинах. Бувало й так, що в судах не були впевнені у винуватості підсудного і запрошували сповідниць для виявлення Істини. У більшості країн існує закон, що нікого не можна засудити до смертної кари без сповіді, щоб завжди була впевненість, що смертний вирок винесено заслужено і що винні не уникли покарання, а невинні не засуджені з помсти.
Деякі народи в Серединних Землях, як люди Племені Тіни, не хочуть користуватися послугами сповідниць. Вони не хочуть того, що вважають стороннім втручанням. Але все ж вони бояться нас, бо знають, на що ми здатні. Ми поважаємо побажання цих народів, і не існує законів, які можуть змусити їх користуватися послугами сповідниць. Однак ми можемо виконати там свій обов'язок силою, якщо запідозримо, що нас обманюють. Але все ж у більшості країн вважають, що варто вдаватися до нашої допомоги.
Сповідниці були першими, хто розкрив змови й інтриги, що йшли від Даркена Рала. Саме для встановлення важливих Істин, таких як ця, чарівники і створили свого часу Сповідниць і Шукачів Істини. Даркену Ралу зовсім не до вподоби припало, що ми розкрили його таємні задуми.
Рідко коли ув'язненого засуджують на смерть без сповіді. Такі люди мають право вимагати, щоб до них привели сповідницю, а вони, пройшовши сповідь, могли б довести свою невинність. Це право засуджених у всіх Серединних Землях.
Тут голос її став тихіше й слабкіше.
— Ось це я не люблю найбільше. Ніхто, якщо він дійсно винен, не стане сам кликати сповідницю, адже це лише підтвердить вирок. Я знаю, що такі люди невинні, ще до того, як доторкнуся до них, але все одно я повинна це робити. Якби ти тільки бачив їх очі, коли я торкаюся їх, ти б зрозумів мене. Коли нас закликають, і якщо ці люди невинні, отже вони…
Річард проковтнув клубок у горлі.
— А скільки у тебе було цих… сповідей?
Вона похитала головою.
— Важко порахувати. Занадто багато. Півжиття провела я в різних в'язницях і тюрмах, зі звірами в людській подобі, які при цьому часто виглядали невинно і були чиїмись сусідами, братами, батьками. Після того як я торкалася до них, вони розповідали мені про все, що вчинили. Довгий час після цих зустрічей, коли я ще тільки починала, я навіть не могла спокійно спати, мене мучили кошмари. Картини того, що вони сотворили… Ти навіть уявити собі не можеш…
Річард зрозумів, що вона ось-ось заплаче. Він кинув палицю, взяв її руку і міцно стиснув своєю.
— Келен, не треба, не варто…
— Я пам'ятаю першу людину, яку вбила. — Губи її затремтіли. — Він мені сниться до цих пір. Він покаявся в тому, що зробив з трьома дочками сусіда… старшій було всього п'ять… Він подивився на мене широко відкритими очима, після того як розповів мені про найстрашніше, що тільки можна собі уявити… І запитав: «Чого бажає моя пані?»… Запитав, не роздумуючи. Я відповіла: «Я бажаю, щоб ти помер». — Тремтячою рукою вона змахнула сльози з щоки. — І він упав замертво.
— А що сказали люди?
— А що б вони наважилися сказати сповідниці, яка змусила людину померти на їх очах просто за її наказом? Вони задкували і розступалися, коли ми йшли. Адже на таке здатна далеко не кожна Сповідниця. Навіть мій чарівник перелякався, побачивши це.
Річард нахмурився.
— Твій чарівник?
Вона витерла сльози і кивнула.
— Чарівники вважають своїм обов'язком оберігати нас, бо нас всі ненавидять і бояться. Сповідниці майже завжди подорожували під захистом чарівників. Одного з них зазвичай призначали в супроводжуючі, коли ми відправлялися сповідувати. Але Рал зумів розлучити нас з чарівниками, і тепер вони теж загинули. Залишилися тільки Зедд і Джіллер.
Річард взяв у руки кролика, який вже остиг. Він відрізав шматок і простягнув їй, потім взяв один собі.
— А чому сповідниць всі бояться і ненавидять?
— Рідні і друзі страчених ненавидять нас тому, що часто не хочуть вірити, що ті, кого вони любили, зробили те, у чому вони покаялися. Вони воліють думати, що сповідування пов'язане з обманом. — Вона відривала по маленькому шматочку і повільно жувала. — Я помітила, що люди часто не хочуть приймати Істину. Вона для них мало чого варта. Деякі навіть намагалися вбити мене. Ось чому чарівники і супроводжували нас всюди. Вони захищали нас, доки не відновиться наша сила.
— І все-таки для мене в цьому недостатньо сенсу, — зауважив Річард, прожувавши м'ясо.
