Леся Українка СIМ СТРУН (Посвята Михайловi Драгоманову) DO До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. I буде струна урочисто i тихо лунати, I пiсня вiд серця поллється. По свiтi широкому буде та пiсня лiтати, А з нею надiя кохана Скрiзь буде лiтати, по свiтi мiж людьми питати, Де схована доля незнана? I, може, зустрiнеться пiсня моя самотная У свiтi з пташками-пiснями, То швидко полине тодi тая гучная зграя Далеко шляхами-тернами. Полине за синєє море, полине за гори, Лiтатиме в чистому полю, Здiйметься високо-високо в небеснi простори I, може, спiтка тую долю. I, може, тодi завiтає та доля жадана До нашої рiдної хати, До тебе, моя ти Україно мила, кохана, Моя безталанная мати! RЕ Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся, Хоч на мене пригодонька, Та я нею не журюся. Гей ви, грiзнi, чорнi хмари! Я на вас збираю чари, Чарiвну добуду зброю I пiснi свої узброю. Дощi вашi дрiбненькiї Обернуться в перли дрiбнi, Поломляться ясненькiї Блискавицi вашi срiбнi. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду, Я розвiю свою тугу Вiльним спiвом в темнiм лугу. Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся, Хоч на мене пригодонька, Та я нею не журюся. МI (Колискова. A r p e g g i o) [3] Мiсяць яснесенький Промiнь тихесенький Кинув до нас. Спи ж ти, малесенький, Пiзнiй бо час. Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш, Що то печаль; Хутко прийматимеш Лихо та жаль. Тяжка годинонько! Гiрка хвилинонько! Лихо не спить… Леле, дитинонько! Жить сльози лить. Сором хилитися, Долi коритися! Час твiй прийде З долею битися, - Сон пропаде… Мiсяць яснесенький Промiнь тихесенький Кинув до нас… Спи ж ти, малесенький, Поки є час! FA (Сонет) Фантазiє! ти, сило чарiвна, Що збудувала свiт в порожньому просторi, Вложила почуття в байдужий промiнь зорi, Що будиш мертвих з вiчного їх сна, Життя даєш холоднiй хвилi в морi! Де ти, фантазiє, там радощi й весна. Тебе вiтаючи, фантазiє ясна, Пiдводимо чоло, похиленеє в горi. Фантазiє, богине легкокрила, Ти свiт злотистих мрiй для нас одкрила I землю з ним веселкою з'єднала. Ти свiтове з'єднала з таємним, Якби тебе людська душа не знала, Було б життя, як темна нiч, сумним. SOL Соловейковий спiв навеснi Ллється в гаю, в зеленiм розмаю, Та пiсень тих я чуть не здолаю, I веснянi квiтки запашнi Не для мене розквiтли у гаю, - Я не бачу весняного раю; Тiї спiви та квiти яснi, Наче казку дивну, пригадаю - У снi!.. Вiльнi спiви, гучнi, голоснi В рiднiм краю я чути бажаю, - Чую скрiзь голосiння сумнi! Ох, невже в тобi, рiдний мiй краю, Тiльки й чуються вiльнi пiснi - У снi? LА Лагiднi веснянiї ночi зористi! Куди ви од нас полинули? Пiснi соловейковi дзвiнко-срiблистi! Невже ви замовкли, минули? О нi, ще не час! ще бо ми не дiзнали Всiх див чарiвливої ночi, Та ще бо лунають, як перше лунали, Веснянки чудовi дiвочi. Ще маревом легким над нами витає Блакитна весняная мрiя, А в серцi розкiшно цвiте-процвiтає Злотистая квiтка — надiя. На крилах фантазiї думки лiтають В країну таємної ночi, Там промiнням грають, там любо так сяють Лагiднi веснянiї очi. Там яснiї зорi i тихiї квiти Єднаються в дивнiй розмовi, Там стиха шепочуть зеленiї вiти, Там гiмни лунають любовi. I квiти, i зорi, й зеленiї вiти Провадять розмови коханi Про вiчную силу весни на сiм свiтi, Про чари потужнi веснянi. вернуться (3) - Тут: акорди на арфi (iтал.). |
