18.11.1900 ТРАГЕДІЯ Посвята товаришці Л. Старицькій-Черняхівській Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях, стиснув панцира міцніше, аби кров затамувати. Бачить з вежі гарна дама, що поблід її коханий, що рукою стиснув груди, – посила до нього джуру. – Пане лицарю, вас просять залишити бій кривавий хоч на ту малу часину, оки рану перев’яжуть. Є у нас м’які завої і бальзам на рану гойний, там на вежі біла постіль вже давно для вас готова. «Любий джуро! щира дяка тій, що шле тебе до мене, але я прийти не можу на запросини лагідні. Якби я хоч на хвилину скинув сей залізний панцир, кров би ринулась потоком і життя моє порвала б. Бо й такі бувають рани, що нема на них бальзаму, що нема на них завоїв, окрім панцира твердого». – Ох, мій пане, ся відповідь зранить серце ніжній дамі! – «Може, має дама панцир, Хай його міцніше стисне». Кімполунг, 6.06.1901 |
