БОГОЯВЛЕННЯ
19 січня (6 січня за ст. ст.) православна церква відзначає свято Хрещення Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, або, як воно ще називається, – Богоявлення Господнього. Про саму подію свята розповідає нам Євангеліє устами св. апостола і євангеліста Матвія:
“Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» (див. Іс. 40.3. – Авт.).
Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а поживою для нього були акриди (рослини пустелі, що мають дуже довге коріння, щоб дістатися до води. Інша версія – їстівний вид сарани. – Авт.) та мед польовий. Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої...
Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб хреститись від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: «Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді допустив він Його. І охрестившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось Небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із Неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!“ (Мф. 3.1 – 17).
Свято це називається Богоявленням, тому що в цей день Божество явило себе в усій повноті Пресвятої Трійці: Син Божий хрестився в Йордані, Дух Святий злинув на Нього у вигляді голуба, і з Неба чувся голос Бога Отця.
Слово “хрещення” грецькою мовою звучить як “баптисма” і означає “занурюю”, або “повне занурення”. Обряд повного занурення з метою оновлення, переродження, прийшов з глибини віків і був відомий задовго до Івана Хрестителя. За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду, і після цього давав нове ім’я. Даний обряд символізував те, що віднині ця людина – його раб, і минуле життя ніби змивається, повністю стирається. Рабовласник давав рабу нове ім’я на знак повної приналежності собі.
Зміна імені на знак зміни володаря часто практикувалася у старозавітні часи, про що маємо підтвердження і в Біблії. Так в 4 Царів 23.34 згадується історія Ел’якима, сина царя Йосії, якого перейменував фараон Нехо на Єгоякима і поставив царем замість брата його в 609 році до Р. Х.
Але, починаючи від Івана Хрестителя, Предтечі Господнього, традиція хрещення набуває нового змісту. Як читаємо в Євангелії, Іванове хрещення було хрещенням покаяння, хрещенням живою водою Божого Вчення, повним зануренням в Слово Боже, в ту цілющу ріку, що витікає з Престолу Божого. А Престол Його – Престол Правди і Суду. Отже, Іванове хрещення приводило людей до повного розкаяння у своїх гріхах. Ті, хто хрестився у Івана, визнавали гріхи свої, і обряд цей символізував очищення, омивання гріхів.
Безумовно, Господу нашому Ісусу Христу не було потреби в каятті, бо Він був безгрішний. Не було в Нього й потреби духовно хреститися Словом Божим, занурюватись в Слово, – бо Він Сам був носієм цього Слова. Ба, більше! Він приніс на землю оновлене Слово, Новий Заповіт, який підняв старозавітне Відкриття на найвищий щабель – щабель Любові. Він Сам був Предвічним Логосом, Богом Словом, Словом, що стало плоттю. Про це свідчить нам Євангеліє від Івана Богослова, яке починається словами: “Споконвіку було Слово, а Слова в Бога було, і Бог було Слово... І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця” (Ів. 1.1, 14). А початок цієї слави було явлено вже в цей великий день – день, коли відкрилося людям Божество в усій Своїй славній повноті.
Не було потреби Господу в Івановому хрещенні, бо Він Сам ніс людству Новий Заповіт, суть якого – хрещення Любов’ю. Хрещення – повне занурення в Дух Святий та в огонь Слова Божого. Повне занурення, хрещення Духом Любові і всеочищаючим вогнем Волі Творця! “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!” (Ів. 13.34).
А поки що Господь “в подобі грішного тіла” смиренно хреститься в Івана, щоб “виповнилася вся правда”, щоб показати нам правдивий шлях, щоб пам’ятали ми, що “Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже” (Ів. 3.5). І, вийшовши з води, стоїть Христос перед нами, і Дух Святий спочиває на Ньому, і чується голос Отця Небесного: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!”
Тропар (основна пісня ) свята: “Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, – тоді об'явилося поклоніння Тройці. Бо голос Отця про Тебе свідчив, улюбленим Сином Тебе називаючи. І Дух у вигляді голубиному ці слова стверджував. Слава Тобі, Христе Боже, що з'явився і світ просвітив”.
ПОКАЙТЕСЯ, БО НАБЛИЗИЛОСЬ!
В неділю після Богоявлення читаємо в храмах Євангеліє від Матвія:
“Як довідався Ісус, що Івана ув’язнено, перейшов у Галілею. І, покинувши Він Назарета, прийшов й оселився в Капернаумі приморськім, на границі країн Завулонової й Нефталимової, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Завулонова земле, і Нефталимова земле, за Йорданом при морській дорозі, Галілеє поганська! Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло».
Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мф. 4.12-17).
Як бачимо, цей уривок з Святого Письма розповідає нам про початок місійної діяльності Ісуса Христа. І недаремно проповідь Спасителя починається саме в Галілеї. Слово Галілея означає “коло” – символ вічності, висоти духа. Але тут мова йде про духовно занечищену Галілею, “Галілею поганську”. Буквально-історична подія початку проповіді Ісусової мовою символів розкриває нам занепад духовності народу Ізраїля, народу віри. Капернаум (євр. “поселення утішителя”) – місто, в якому оселився Христос, місто, що символізує собою церковне життя (бо ж саме в церкві шукає людина утішання духовного, милосердя та богопізнання), – цей Капернаум являв собою духовну пустелю, а точніше море пристрастей і язичеського збурення. “Капернаумом приморським” називає його євангеліст Матвій.
Івана Хрестителя, совість підзаконного служіння, того, про якого сказав Господь: “Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя!.. Коли ж хочете знати, то Ілля він, що має прийти (Ілля – уособлення духу пророків Божих. – Авт.)”,– ув’язнено. Тобто ув’язнений, зв’язаний, кинутий в темницю – у темряву незнання – Дух Пророків, дух розуміння Істини. І Христос починає проповідь тими ж словами, якими проповідував Іван: “Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!” (див. Мф. 3.1-12). Але це тільки початок Проповіді. Христос приніс вище вчення. Як і пророкував Іван Хреститель – Предтеча Господній: “Я хрещу вас водою (водою вчення, розуміння, відкриття істини, що відживляє паростки віри в юдейській пустелі бездуховності. – Авт.) на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! (Ноги в біблійній мові – хода, бажання; взуття – готовність іти, як сказав ап. Павло “взувши ноги в готовність Євангелії (грецьк. «благовіствування») миру”. Тут Іван говорить мовою символів: Я недостойний вказувати Йому шлях. – Авт.). Він хреститиме вас Святим Духом й огнем (хрестити – грецьк. “баптисма” = “повністю занурювати” в Святий Дух Любові і очищаючий, “поїдаючий” все нечисте Вогонь Волі Божої, Слова Божого. – Авт.)”.
Христос є Світло для світу, як і сказав Він: “Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя” (Ів. 8.12). Він приніс людству Найвище Вчення – Вчення Любові. Він приніс нам Найвищу Віру – Віру, що чинна Любов’ю. І ті, хто прийняв це Світло, – спаслися. “Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів (сидів – тут – ствердився. – Авт.) у країні смертельної тіні (тінь – відокремлення від Бога, “тьма кромешная”, “темрява зовнішня”. – Авт.), засяяло світло”.
