Гефсиманія... Час страждань Ісусових уже близько. “І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити... І сказав Він до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!» І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: «Авва-Отче, – Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!.. А проте, не чого хочу Я, але чого Ти...” (Євангеліє від Марка, 14 розділ, 32-42 вірші). Чи тільки людська природа Ісуса, чи лише людська воля Цього Богочоловіка, Сина Божого, Істинного Бога і Істинної Людини страждали тоді? Чи мало знаємо ми прикладів з історії Церкви, коли не Бого-, а просто люди, люди віри, йшли на смерть заради царства Божого, і співали Псалми. Ні! Не за Себе сумував і тужив Ісус. Він бачив шлях новозавітного духовного Ізраїля, новозавітного народу віри, – шлях блудного сина... Він бачив, як іржаві цвяхи користолюбства й насильства приб’ють руки (діла милосердя і богопізнання) та ноги (ходу в Царство Небесне) Його. Як войовничий спис світських засад увійде між ребер Його, в Тіло Його, у Церкву. Як виллються на землю “кров і вода” – змарнується жива вода вчення Його, про яку сказав: “Хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” Бачив, як знекровиться благословенне Його Тіло...

Та бачив Він і інше. Бачив, що “кості Його не сокрушаться”: кістяк, основа, Залишок, вірні – залишаться незламними. Бачив тих блаженних, які вбогі духом, які засмучені, які лагідні, які голодні та спрагнені правди, які милостиві та чисті серцем, які миротворці, гнані за правду. Бачив овечок Своїх у всіх дворах, у всіх громадах, у всіх конфесіях. Бачив тих благословенних, які нагодують, вгамують спрагу, зодягнуть, прийдуть і відвідають. Бачив тих, які знають Його, і яких знає Він. Тих, кого Він передбачив і призначив, щоб стали всі одно, щоб був один Пастир і одна паства.

“Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа – і ви оживете! І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас Духа, – і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!” (Книга пророка Єзекіїля, 37 розділ, 1-14 вірші).

Шлях блудного сина...

3). Напередодні. Неділя про Страшний Суд.

Третя неділя передпостового періоду присвячена Страшному Судові. Вона називається іще м’ясопусною, бо в цю неділю “запускається”, припиняється вживання м’ясних страв. В народі цей тиждень називають масляницею.

Ще з язичеських часів період проводів зими і зустрічі весни був особливо радісним і веселим. Наші предки у ці дні поклонялися сонцю. Символіка сонця була в усьому. Навіть традиційні млинці – не що інше, як символ круглого гарячого світлого сонця. Церква вела безупинну боротьбу з поганськими звичаями. Для того аби викорінити з свідомості людей звичку поклонятися не Творцеві, а творінню, вона у дечому пішла на компроміс. Керуючись словами Христа: “Будьте ж мудрі, як змії” (Євангеліє від Матвія, 10 розділ, 16 вірш), церковнослужителі в боротьбі з язичництвом проявили зміїну гнучкість. Там, де не можна було зовсім викорінити поганські традиції, церква надавала їм християнського забарвлення, замінюючи язичницьку символіку на християнську.

У біблійній мові сонце – символ життєдайного Світла Правди. В книзі пророка Малахії читаємо: “А для вас, хто Ймення Мого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його, – і ви вийдете та поскакаєте мов ті ситі телята!” (Малахії, 4.2). І таким чином церква благословила святкування масляної, як зустріч Сонця Правди – Христа.

В Євангелії від Івана сказано: “Суд же такий, що Світло на світ прибуло...” (Від Івана, 3.19). І недаремно масляна припадає саме на неділю Страшного Суду. В цю неділю у храмах читається Євангеліє від Матвія:

“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить один від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.

І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви. Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене».

Тоді відповідять Йому праведні і скажуть: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці – і до Тебе прийшли?» Цар відповість і промовить до них:«По правді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили».

Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові і його посланцям приготований. Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягнули Мене, слабий і в в’язниці – і Мене не відвідали ви».

Тоді відповідять і вони, промовляючи:«Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці – і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «По правді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!» І ці підуть на вічну муку, а праведники – на вічне життя” ( Від М атвія, 25.31-46).

Як бачимо, немає тут поділу за принципом національності, кольору шкіри, соціального стану, релігійної приналежності, канонічності чи неканонічності. Не каже Господь: “Ану, розділіться-но по партійних списках...”, чи “Станьте, протестанти, сюди, католики – сюди; УПЦ Київського патріархату у той куток, а Московського – в інший...” Ні! У Господа, як бачимо, інший принцип поділу на праведних і неправедних: “овни і козлища”. Ті, хто нагодував, напоїв, проявив милосердя до свого ближнього, і ті, хто вчинив серця свої кам’яними, а вуха – глухими; кому “бог віку цього” – сатана – “засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа” (див. Друге послання апостола Павла до коринфян, 4.3-4).

Як часто нам, людям, хочеться обмежити Бога своїми вузькими рамками, перетворити Його на козирну карту у власних політичних чи релігійних іграх! Як часто ми, немов ті римські вояки, ділимо одіж Христову, тягнучи кожен до себе праведність Його, підганяючи істину під свої шкурні інтереси. Як часто ми розпинаємо Христа іржавими цвяхами лукавства й лицемірства, насильства й користолюбства свого. Пробиваємо тіло Його гострим списом агресивності та ненависті до ближнього, забуваючи про Суд. Забуваючи, що прийде Христос у славі судити живих і мертвих. Що побачать Його всі, і ті, які прокололи...

Бог не вміщується в рамки релігійних догматів та канонів. Він не потребує служіння рук людських. Він вимагає служіння наших сердець. “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання – більше від цілопалень”, – посвідчує Господь в книзі пророка Осії. “Жертва Богові – це дух сокрушенний, серцем смиренним і скорботним Ти не погордуєш”, – підносить молитву свою псалмоспівець Давид.

“Зупиніться на шляхах своїх”, – благає нас Єремія. Чи почуємо? Чи зрозуміємо оті слова Господні: “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!», увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі. Багато хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм Я оголошу тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Від Матвія, 7.21-23).

4). Напередодні. Прощенна неділя

Остання неділя передпостового періоду називається Прощеною. Вона носить також назву неділі сиропусної, бо в цей день припиняється вживання не лише м’ясних, але й молочних продуктів. Понеділок після Прощенної неділі – початок Посту, чотиридесятниці, – 40-денного Великого посту, який потім завершується Страсним тижнем.