Сказав Господь: “Я – двері: коли через Мене хто ввійде – спасеться…” (Івана, 10 розділ, 9 вірш). Що означає ввійти через двері, які є Ісус? Що це за “двері”? Знову ж таки, ЦЕ ДВЕРІ СМИРЕННЯ, – єдині Двері, які ведуть до Небесного Царства Благодаті. “…Навчіться від Мене, – указує Господь, – бо Я лагідний і сумирний серцем (Я – смиренний!), – і знайдете спокій душам своїм” (див. Матвія, 11 розділ, 29 вірш). І знайдете “двері”, і знайдете “праведність, мир (спокій) і радість у Дусі Святім”, що і є, власне, Царство Боже (див. Римлянам, 14 розділ, 17 вірш)...
Кожен, хто ступає на дорогу праведності, знаходить спасіння. Кожен, хто збочує з неї, – втрачає його. У чому ж праведність? І хто є праведник? Праведник – це той, хто:
шукає правду;
а відтак і знаходить її в Ісусі Христі;
і, нарешті, йде дорогою правди, що веде в життя вічне.
А правда – в єдиному слові: “Возлюби!” ВОЗЛЮБИ, а для цього ЗМИРИСЬ, а отже ПРИЙМИ БЛИЖНЬОГО СВОГО, І ОБСТАВИНИ СВОГО ЖИТТЯ ТАКИМИ, ЯКІ ВОНИ Є. От і все… Як просто, і як, виявляється важко.
Насправді є лише дві дороги. Перша – це дорога праведності, шлях “із Єрихону в Єрусалим”. А друга – навпаки, дорога “з Єрусалиму в Єрихон”. І поняття праведності або грішності – суть поняття лише напрямку ходи. “Камо грядеши?” – “Куди йдеш?” Чи дорогою смирення, яка веде до любові досконалої, а чи шляхом гордині фарисейської, що веде до загибелі. Допоки я йду в напрямку до Єрусалиму Нового, духовного, – я спасенний. Як тільки ж зупинюсь, або піду у зворотному напрямку, – засуджений. “Пам’ятайте про жінку Лотову!..” Важливо не просто знайти цю дорогу спасіння, не просто зробити декілька кроків, але пройти нею до кінця, за золотою піснею псалмоспівця:
“Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх,
щоб кроки мої не хиталися!..” (Псалом 16, 5 вірш).
Таким чином, проголошувати своє спасіння я можу лише в тому розумінні, що Господь дійсно приготував його для мене, і я, відповідно, прийняв його. Але сказати “Я – спасенний” – все одно, що сказати “я досяг мети”. Ні, іще не досяг! Але знаю ціль, і знаю шлях досягнення її. Я став на цей шлях, я іду цією дорогою, і прошу: поможи мені, Боже, пройти її до кінця, не схибивши з неї ні ліворуч, ані праворуч! Веди мене, Господи, від віри у віру, від слави у славу, від сили у силу. З кожним днем наближаючи моє спасіння…
“І це тому, що знаєте час… Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували” (Рим. 13.11). Але: “А коли праведний відвернеться від своєї справедливості та зробить кривду, то Я покладу спотикання перед ним, – і він помре… Він за гріх свій помре, і не згадаються його праведні вчинки, які він робив” (Єзекіїля, 3 розділ, 20 вірш)...
НА ВСЕ ВОЛЯ БОЖА…
Запитання читача: Слухаючи Вас по ТВ та читаючи Ваші публікації, зацікавився… А тепер запитання: Як Ви відноситеся до інших конфесій, наприклад до ЄХБ (Євангельські християни-баптисти)?…
Відповідь: Вчення Христове є вченням смирення. За словом преподобного Івана Ліствичника смирення – це “духовне учення Христове, що мислено приймається достойними в комору душі”. Тому відповім як і належить правовірному християнинові: якщо коротко – то смиренно. Тобто, приймаю наслідки розколу Церкви як даність, як звершений факт: з болем, але без гніву та роздратування, без страху та тривоги, без гордощів та образи. В Америці кажуть: “У нас виникли проблеми? – давайте повернемося до них обличчям...” На все воля Божа.
На все воля Божа… Звучить на перший погляд дивно. Хіба воля Божа була на те, щоб єдина колись Апостольська Церква у 1054 році розкололася на два ворогуючих табори (католицизм та православ’я)? Хіба воля Божа на те, щоб у XVI сторіччі розкол цей поглибився завдяки виникненню протестантизму: лютеранства, реформатства (кальвінізму), англіканства? А згодом, у свою чергу, доповнився баптистами, адвентистами, свідками Єгови, п’ятидесятниками?.. І щоби сьогодні у світі було майже 2000 самих лише найменувань (!) християнських конфесій, які ревниво поглядаючи одне на одного проповідують уже не смирення, але кожна проголошує: “Ідіть до нас! Лише ми є правдиві та істинні! Лише у нас заховується вчення Христове неушкоджене! Лише у нас ви знайдете спасіння!…” А в чому воно, спасіння? У тому, щоб неухильно дотримуватись обрядів та традицій? Щоб не їсти сала і шанувати юдейську суботу? Щоб здійснювати водне хрещення саме через повне занурення? Щоб “правильно” звертатися до Бога – “Ієгово” (ніяк не “Господи”!)? А чи в’юнитися у душевній екстазі, в істеричних пошуках глоссолалії?..
На все воля Божа… І для того, щоби відповісти на запитання: чому так? Чому Господь допустив цю хворобу Церкві, і як нам правдиво відноситися до неї, – необхідно перш за все відповісти на запитання: а чому Господь взагалі допускає нам хвороби? Чи є воля Божа на те, щоби ми хворіли, мучилися й страждали? І відповідь на це запитання вміщується ніде інше, як у самому Слові Божому – у Святому Письмі:
“Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того… тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу повстримати душу його, а живая його (“живая” – душа) щоб не впала на ратище.
І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна. І жива його бридиться хлібом, а душа його – стравою влюбленою.
Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості (виступають назовні – образ крайнього виснаження), що перше не видні були. І до гробу душа його зближується…
Якщо ж Ангел-заступник при нім, один з тисячі, щоб представити людині її правоту (тут – якщо через покаяння з плодами смирення вернемо милість Божу), то Він [Господь] буде йому милосердний та й скаже: «Звільни ти його, щоб до гробу не йшов він, – Я викуп знайшов»…” (див. Йова, 33 розділ, 14–33 вірші).
На все воля Божа… Немає інших дверей у Царство Боже, окрім дверей смирення! Хвороба ж – суть засіб, гіркі ліки спасіння, необхідні аби смирити нас, грішних та неслухняних. І це стосується як кожного з нас зокрема, так і людського загалу; як людства взагалі, так і Церкви – духовного авангарду його. Страждання спасуть світ: “Кого люблю – того й караю”, – говорить Господь. “Віддати такого сатані на погибель тіла, щоб дух спасся Господнього дня!”, – читаємо у апостола (1 Коринфянам, 5 розділ, 5 вірш).
На все воля Божа… А що ж тепер? Що, так вічно й хворітимемо? Так і не буде видно кінця розколам та розбрату? Від нас залежить! “Через вибраних дні ті вкоротяться...” І якщо повернемося до чистого першоджерела живої води слова Божого, якщо відродимо в умах та серцях наших забуте вже усіма вчення Його – ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ. Якщо зрозуміємо, що немає Бога католицького чи протестантського, православного чи кришнаїтського, буддистського а чи магометанського, але є ОДИН БОГ, ЩО ЙОМУ НА ІМ’Я – ЛЮБОВ! І що смирення – то єдиний шлях до Нього… От тоді і зупиниться наша хвороба, й припиниться “кровотеча”. Тоді-то й перестанемо навчати один одного, як і сказано: “І кожен не буде навчати [вже] свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: «Пізнай Господа!» Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них!” (Євреям, 8 розділ, 11 вірш). Бо усіх нас навчатиме один єдиний Дух Святий, що противиться гордим, а смиренним дає благодать! Тоді-то й буде, за словом Господнім, “отара одна, й Один Пастир!”
На все воля Божа…
ХРАНІТЬ ВІРУ
Запитання читача: Шановний слуга Божий отець Олег Ведмеденко! Князь Володимир привіз із Візантії православну Христову Церкву не в Москву, а в Київ. Чи можна продавати або передавати її без згоди українського народу чужоземцям?..
Відповідь: Почну з того, що я принципово уникаю як політики взагалі, так і церковної політики зокрема. Григорій Сковорода навчає: “Полишіть ви оті ваші «народні бажання»! Хіба не бачите, що Господь виводить сліпого з села, щоб відкрить йому очі?” Та запитання поставлене, а отже, мушу на нього відповідати. Втім, суть його значно глибша, аніж це видається на перший погляд. Тож мовмо не про причіпки, але про причини міжконфесійного конфлікту, який існує у православній церкві...
