Заповідей першої скрижалі є чотири:
Я – Господь, Бог твій. Хай не буде тобі інших богів переді Мною.
Не роби собі подоби Бога.
Не призивай ім’я Господа Бога твого надаремне.
Пам’ятай день спокою, щоб святити його. Шість днів працюй, і роби усі діла твої, а сьомий – день спокою (єврейською – “шабат”) для Господа, Бога твого.
Як видно, ці Заповіді ставлять Бога на перше місце у нашому житті. А що ж далі? Яка Заповідь наступна? Хто, згідно з пріоритетами Божими, на другому місці? П’ята Заповідь – Шануй батька й матір своїх – ставить на друге після Бога місце у нашому житті саме сім’ю! Хто ж на третьому? Усі решта, близькі та далекі нам люди, яких ми зазвичай і називаємо оцим словом “ближні”. Шоста Заповідь: Не вбивай; сьома: Не чини перелюбу; восьма: Не кради та дев’ята: Не свідкуй неправдиво на свого ближнього – говорять нам про наші стосунки саме з ближніми нашими.
І, нарешті, остання, десята Заповідь: Не пожадай, або Не заздри, – висвітлює наші стосунки з матеріальним.
Тепер давайте підсумуємо. Як бачимо, на першому місці у нашому житті повинен бути Господь. На другому – сім’я, родина наша. На третьому – ближні. І на останньому – матеріальне.
До речі, сатана перевернув усе з ніг на голову, і сьогодні у світі здебільшого все навпаки: на першому місці – матеріальне. Сказано: “Що лежить на серці – про те говорять і уста”. Проаналізуймо, про що ми з вами розмовляємо вдома, на роботі, у транспорті… Чи про Боже? Чи про духовне? А може таки про матеріальне? Так, нажаль про нього. Дві проблеми нині турбують людство: де знайти поїсти, і як схуднути… І на першому місці тут саме матеріальне. А на другому? Ближні, колеги по бізнесу. Сім’я відходить на третє місце (декілька годин разом, під час спільної вечері біля екрану телевізора…). А про Бога? Про Бога ж – і взагалі забуваємо…
Втім, це тема окремої розмови. Це ж запитання – про любов до ближнього. Думаю, частково я уже відповів на нього. Стосовно ж того, кого конкретно більше любити серед рідних своїх і ближніх: матір чи дружину, сина чи доньку, то тут я поганий порадник. Поставте Христа на своє місце. Кого б більше любив Він? Бог не дивиться на обличчя. Втім, хай серце кожного саме підкаже йому. Як я уже зазначив на початку цієї статті, любов дійсно не піддається регламентації. Залишімо софістам мудрування на кшталт: Якщо у вас на очах будуть тонути ваша матір, дружина й дитина, а ви матимете змогу врятувати лише когось одного, то кого саме буде правильним урятувати?..
ОДНЕ ХРЕЩЕННЯ
З листа читача: Я повірив в Ісуса і прийняв Його у своє серце, тобто покаявся. Христос дарував мені Любов, огорнув Своєю благодаттю, – і я відчуваю в собі нове життя. Я є християнин православної церкви, але зараз мене підводять до водного хрещення члени іншої громади. Серцем я відчуваю, що це – неправильно. Мене ж “б’ють” тим, що “Так написано!”…
Відповідь: Серед таїнств православної церкви на першому місці стоїть святе хрещення. Воно є дверима, які вводять віруючого в лоно Церкви, в Царство Благодаті, і дають доступ до участі в усіх інших таїнствах.
Порівняння хрещення з купіллю водною, гробом та інше з певною мірою вірогідності указують на те, що хрещення (маю на увазі сам обряд) повинне здійснюватися через занурення. Саме слово “баптисо” (“хрещу”), насправді означає “занурюю”. Втім, Євангеліє нічого не каже нам про те, що Христос був охрещений в Йордані Іваном саме через повне занурення: цілком вірогідно, що обряд було здійснено так, як це зображується на давніх іконах: Христос стоїть у воді, а Іван Хреститель ллє воду з долоні на Його голову. Та й у Діях святих апостолів, коли читаємо про хрещення новонаверненого Савла-Павла, то розуміємо: не було ні баптистерію, ні річки там, ані часу хрестити його через занурення. Бо ж сказано:
“І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став… І, вставши, охрестився,
і прийнявши поживу, на силах зміцнів” (Дії, 9 розділ, 18–19 вірші).
Подібно й у Филипах (Дії 16.33), святий Павло хрестив наверненого в’язня:
“І сторож [темниці] забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, – і охрестився негайно він сам та його всі домашні”.
А у в’язницях римських, напевно ж не було сажівок...
Насправді у хрещенні домінує віра в Бога, а не спосіб здійснення обряду: чи поливати водою, а чи занурювати у неї. Тому хрещення через обливання Церквою також визнається, хоча й не схвалюється, як неканонічне. Як виключення, Церква визнає і християнський мученицький подвиг неохрещених як “хрещення кров’ю”.
Занурення у воду буває трикратним, з проголошенням слів: “Охрещується раб (раба) Божий (Божа – ім’я) в Ім’я Отця, амінь. І Сина, амінь. І Святого Духа, амінь”, згідно заповіді, даної Самим Христом: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів…” (Матвія, 28 розділ, 19 вірш).
Підчас таїнства хрещення сам охрещуваний, а чи хрещені батьки з дитиною (коли охрещується мала дитина), відрікаються від сатани (всіх діл його, всіх слуг його і всієї гордині його), з’єднуються з Христом та ісповідують свою віру у Нього, як у Царя і Бога. При цьому обов’язково виголошується православний Символ віри, де є зокрема такі слова: “Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів…” Чому саме “одне”? Справа в тім, що Символ віри складений на основі витягів із Святого Письма, а Слово Боже недвозначно наголошує:
“Один Господь, одна віра, одне хрещення ,
один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх…” (див. Ефесянам, 4 розділ, 5–6 вірші).
Ось насправді як написано: одне хрещення! Не два і не три… Це означає що хрещення, як духовне народження, якщо воно виконано правильно (тобто через трикратне занурення в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа (див. вище)), не може уже повторюватися вдруге. Навіть коли заради страху смертного та через відсутність священика таїнство здійснюється мирянином, то й після цього священик не має права повторювати його, а тільки доповнює миропомазанням. І інославних (протестантів), які вступають у її лоно, Церква приймає без повторення таїнства хрещення, а лише знов-таки через миропомазання, якщо вони хрещені так, як заповідано Євангелією та древньою Церквою.
До речі, про це непогано було б пам’ятати і тим “канонічним” православним братам нашим, які забули 47-й канон Апостольських Правил: “Єпископ, чи пресвітер, якщо перехрестить такого, що вже по-правдивому охрещений... хай буде видалений за те, що познущався з хреста й смерті Господньої, і не розрізняє священиків від псевдосвящеників”, та вимагають перехрещувати дітей, які були охрещені канонічно висвяченими ієреями через те, що ці ієреї здійснили таїнство, перейшовши в “неканонічну” церкву.
Один Господь – одна віра – одне хрещення!
ЧИ МОЖНА ВТРАТИТИ СПАСІННЯ?
Запитання: Чи можна втратити спасіння?
Відповідь: Так, нажаль, можна. Як сказав свого часу отець Церкви святий Іван Ліствичник:
“Немає місця безпечніше, аніж Небо, однак диявол і там не встояв…”
Як часто доводиться чути із уст деяких самовпевнених християн (як правило з числа новонавернених): “Я вже спасся! Я спасенний! Алілуя!..” Дійсно, сказав Господь: “Хто увірує й охреститься, – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде”; та “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий…” (див. Марка, 16 розділ, 16 вірш; Ефесянам, 2 розділ, 8 вірш). Але сказано й інше: “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!”; та “Та й демони вірують, – і тремтять…” (1 Коринфянам, 10 розділ, 12 вірш; Якова, 2 розділ, 19 вірш).
“Хто увірує й охреститься…” Не про буквальне хрещення (або ж не лише про буквальне) говорить тут Господь, але про духовне! Суть таїнства хрещення полягає не в тому, щоб увійти у воду сухим, а вийти мокрим. Ні! Хрещення (грецькою – “повне занурення”) – тут повне занурення у віру смиренну, яка від слова Божого, явленого по духу, та в благодать, яка по вірі. СМИРЕННІЙ вірі!..
