IX Тілько-тілько що царевич Батюшку відправив, І отець чеснії стопи За море направив - Аж з-за терену густого Німець показався. Іде - пастух поклонився, «Звідки?» - запитався. «Я сем, члечку, вбогий немец, Фон Австрія з родем, Жиє собі тілько штукем, З чужим хлебем-водем. Як сват сватем, нам Австрія Хлеба не родзіла, Тілько з вогнем нас паліла, З водем нас топіла. З такем бідем немец нігди З хлебем не працовал, Тілько ходзіл із олейкем, Штуки показовал». «Що ж то в тебе за олейки?» «Вшельке, мілий члечку: І от тего, жеби члечка Покохал дзівечка, І од глави, і од очу, Од боку болення, От седзення і стоєння, Піця і єдзення». «Як такії ж то олейки, То сховай для себе. Ще цікавий би я знати, Що за штуки в тебе?» «О, я славне умім штуки,- Хитрий німець каже.- Тілько заплаць, мілий члечку, Вшельке ці покаже. Ото, члечку, і даремне Маш ламане штуке...» Перегнувся назад німець, Падає на руки. І руками вперся в землю, Ноги підіймає І стоїть ногами вгору, Ніби чорт тримає. І здихнув пастух-царевич, Просить німця встати. «Що ти робиш з себе, німче? - Став йому казати.- Не пристало чоловіку З себе сміх робити. Чоловіку завше треба Чоловіком жити. Я дам тобі, чоловіче, Всього для початку, Та возьми, піди додому, Збудуй собі хатку. Сій, ори, працюй, трудися, Як всі добрі люди, То із тебе поміж люди І сміху не буде». X Після німця якось господь Того не доводив, Щоби ще хто на долину Жебрати приходив. І пастух поставив хатку, Хліб зібрав завчесне І спокійно жив в долині До самої весни. Стала весна наступати, Піст святий кінчатись, Ще лиш тиждень - і Великдень, Треба сповідатись. Із суботи на неділю Йде пастух із дому І приходить, поклонився Богові святому. Поклонився і громаді, Край попа вклякає, А піп сидить в патрахілі, Йому промовляє: «Доки в церкву не положиш Дудки золотої, Поти тобі не прокажу Сповіді святої». І встав з місця, пішов в олтар І вечерню править, А пастуха коло серця, Мов кліщами, давить. Вийшов з церкви за дзвіницю, Ходить і блукає. Аж приходить попів наймит Да і розважає: «Не журися, пане-брате! До землі бідою! Мало чого піп не каже! Ходи-но зо мною. Ти думаєш, що він справді Так за церкву дбає? О, бодай так! Все то, брате, Собі забирає. А як мучить на соломі Бідну худобину! Ходи хіба, та оглянеш Свою десятину». І пішов пастух, оглянув, Аж жаль йому стало! У голодної худоби И стебла не лежало. «Та де йому,- наймит каже,- За худобу дбати!.. Він за теє тільки дбає, З ким би йому спати. Та ще в хаті із ким-иебудь То й спати не буде. Не пристало, каже, в хаті - Будуть знати люди. А нагорі іще здавна Солом'яник має, От туди він своїх гостей На нічліг приймає», XI «О, спасибі тобі, брате,- Пастух обізвався,- Що ти правду розказати Не полінувався. А не знаєш, чи сьогодня Буде молодиця?» «Як не буде? Та без Гриця Й вода не святиться». «Добре ж, брате. Я тут буду О пізній вечері. Не забудь лиш відімкнути Затильнії двері». Пішов пастух по сопілку, Назад повернувся; Увійшов в затильні двері, В кутку пригорнувся. І поглянув кругом себе. Всюди темно й тихо; На горі лиш по минутах Шелепає лихо: Далі чує тихий голос: «Годі, серце, спати: Збирається сильний турок Москву воювати», «Не боїться Москва турка,- Хтось говорить знова,- Коли турок хоче битись, То Москва готова». А пастух пождав минуту Та як стане грати! Давай усе неживеє, Як живе, скакати. Скачуть відра із водою, Кадка з буряками, Скачуть лавки і полиці, Мисник із ложками. Скаче в сінях стара ступа, Як жива неначе. І нагорі підійнявся Солом'яник, скаче. Верещить піп, репетує, Кричить молодиця, Солом'яник скаче-скаче І згори валиться. І довго піп джмелів слухав, Не міг з місця встати. «Ото було вам, панотче, Дудки не бажати». А пастух пішов в обору, Вигнав десятину І погнав її на пашу На свою долину. Гусака лиш забув взяти У отця святого; Його рано серед хати Спік отець живого. |