У центрі Запорозької Січі чорноморці побудували фортецю і велику чотирикутну церкву святої Покрови, а з боків звели 40 куренів для неодружених козаків. На дзвони для церкви вирішили переплавити гармати, які відбили в турків під час війни 1787-1792 рр. За цю справу взявся запорозький осавул Захарій Сутика. Він разом з козаками Машиной і Кравченком привіз із Березані 16 мідяних гармат і одну мортиру загальною вагою 890 пудів. З них у Херсоні відлили 9 дзвонів (третій — 125 пудів), які перевезли по Дніпру і Чорному морю до Тамані. Потім у січні 1794 р. козаки хорунжого Чуприни дотягли човни із дзвонами до Катеринодара.

Розселення козацьких куренів відбувалося за жеребкуванням. Не всі місця задовольняли козаків, деякі курені мандрували сотні верст, доки остаточно не знаходили свого місцерозташування. Густо зарясніли на Кубані козацькі поселення — курені — Незамаївський, Новодерев'янівський, Брюховецький, Полтавський, Уманський, Кущовський, Переяславський, Старомінський та інші, нагадуючи славні часи Запорозької Січі.

Тяжко було чорноморцям обживати хоч і благодатні, але незнайомі землі. У 1796 р. налетіла на поселенців чума, яка знищила багато людей. Клімат також не завжди був сприятливий. Влітку бувала велика спека, а взимку — лютий холод, — "До святого Духа не кидай кожуха, й по святому Дусі у тому ж кожусі". Північно-східний вітер приносив на Кубань простудні захворювання і ревматизм, південно-західний — пропасницю. Часто хворіли переселенці від вологого повітря, що йшло від боліт і плавнів "корчієм", жовчною лихоманкою та цингою.

Постійно підривала від господарства служба на кордоні з черкесами, та ще й царський уряд використовував козацькі полки у своїх безкінечних війнах.

Особливо "відзначився" Павло І, який утиснув козацькі привілеї, замінив "війський уряд" на "військову канцелярію", знищив звання військового судді та військового писаря.

Павло І змінив військовий поділ чорноморців. Якщо раніше у війську козаки поділялися на курені, то тепер військо було розділене на 20 кінних і 10 піших полків по 500 чоловік у кожному. Старі козаки ще тривалий час поділяли часи за ознакою "до полків" або "після полків". Після цих змін головний важіль козацького самоврядування перейшов на курені.

Після особливиго "Положенія" 1842 р. Миколи І, згідно з його прагненням до загальної уніфікації, назва козацького поселення на Кубані — курінь змінилася на станицю. Але це "Положеніе", окрім того, офіційно закріпило за станицею курінне громадське самоврядування.

На Кубані козаки займалися мисливством, рибальством. Хліб везли зі Ставрополя. Улюбленим заняттям був рибний промисел. У 1857 р. на засолення риби витрачалося 200 тисяч пудів солі. Лов поділявся на "весняний", "межений" — з травня до вересня і "просольний" — з вересня до першої криги і до весни. За рік чорноморці виловлювали 5 млн. штук тарані, 4 млн. сули, 200 тисяч сазанів, 50 тисяч чабанів, 40 тисяч пудів красної риби, тисячі пудів ікри. Риби була величезна кількість, у деяких місцях під час нересту річка заповнювалась рибою до берггів.

На Кубань приїжджали за сіллю чумаки. Козаки добували сіль головним чином для обміну з черкесами на ліс. Вимінювали на сіль і козацьких полонених.

У чорноморців розвивалось бондарство, жорництво, інші ремесла. Гончарство на Кубані було чисто козацьким привілеєм, особливо цінували чорноморці вироби гончарів Пашківського куреня — "Не святі горшки роблять, а пашківці".

Раз на рік в Катеринодарі і деяких великих куренях відбувались великі ярмарки. На ярмарку тільки в Старощербинівському курені товарообмін становив 1 млн. крб. Як і в Україні, на кубанські ярмарки з'їжджалися з усіх козацьких куренів і хуторів, грали музики, бандуристи співали старовинні думи — це було своєрідне свято.

Незабаром переселенці проклали перші поштові шляхи, на яких знаходилося 25 поштових станцій. Піднялися й зазеленіли навкруги козацьких поселень сади й виноградники. В Катеринодарі для військових потреб отаман Рашпиль заснував "общеполезный рассадник", в якому у 1857 р. нараховувалося 25 тисяч виноградних доз і 19 тисяч саджанців фруктових дерев, перевезених із Криму.

Займалися козаки і бджільництвом, завдяки величезній кількості медоносних квітів збирали дуже багато меду. "Погодуй мене до Купала — зроблю з тебе пана". Меду в козацьких станицях було стільки, що козаки цукру майже не вживали, його заміняв мед.

Згодом основою кубанського економічного розвитку, стало землеробство. Про родючість кубанських чорноземів серед козаків ходили дивовижні розповіді. Ще у 90-х роках XVIII століття перші переселенці надіслали отаману Чепізі листа, в якому описували, що сухі жерді, які вони встромили в землю, через деякий час зазеленіли й пустили коріння.

Для переселенців спочатку не існувало земельної проблеми. Тисячі гектарів чорноземів ще чекали своїх господарів. Кожен курінь отримував величезну кількість землі, що ставала громадською власністю. Згідно з положенням від 1842 р., кожен простий козак отримував 30 десятин землі, обер-офіцер — 200, штаб-офіцер — 400, а генерал — 1500. Як тільки у козацькій родині народжувався хлопець, він отримував з громадських земель свій пай.

З часом на Кубані з'явилася особиста власність на землю. У 1862 р. вийшло нове положення про землю, згідно з яким разом з громадськими землями вже з'являлися землі, що передавалися в особисту власність козацькій старшині. Жили козаки здебільшого у саманних, або турлучних (зроблених з очерету обмазаного з обох боків глиною) хатах, покритих очеретом або соломою. Взимку топили хати очеретом, соломою, бур'яном, кураєм, кизяком, або як його називають кубанці кирпичем.

Побут кубанців не дуже відрізнявся від традиційного українського. Їли головним чином хлібні й молочні страви: хліб, пироги із сиром, вареники, галушки, локшину, лапшу, млинці, деруни, коржі, кисляк, варенець, сир, масло, сметану. Варили борщі і каші, дуже любили гарбузяні каші з молоком. Багато впрошували кавунів, динь — з них робили патоку, що заміняла цукор. Вирощували горох і квасолю (для супів), пекли пироги, які їли з маслом. З жирів були розповсюджені олія із соняшників і сурепи.

Особливою повагою користувалося традиційне сало, яке вживали в їжу під час тяжких сільськогосподарських робіт і при далеких подорожах. М'ясо кубанці їли переважно під час свят. Чимало їли козаки домашньої птиці, окороків, ковбас, які на літо заливали смальцем. Борщ заправляли дером (середовим салом), любили борщі з галушками.

Коли кубанці від'їжджали на польові роботи у степ і жили в тимчасових куренях, то їли там кавуни з хлібом, кавуни із солоними огірками. Смачним у полі був куліш, коли молодь збиралася після роботи на вечорниці.

Фрукти і ягоди сушили козаки для узварів. У деяких станицях у мирні часи збирались громади, що займалися збором груш на черкеських землях. Багато споживали риби, яку варили, смажили й сушили. Її у річках водилося так багато, що пуд красної риби коштував лише три карбованці. Найбільш розповсюдженим хмільним напоєм був спотикач — розчинений мед, який настоювали на хмелю. Харчі кубанці мали переважно із власного господарства. Купували тільки рис, цукор, чай і цукерки — все це була святкова їжа.

Яскраву характеристику чорноморцям дали видатні козацькі історики, котрі описали їхній побут і характер.

"Как известно, преобладающим элементом в войске были малоросы. Хоть в войско вошли также великоросы, поляки, литовцы, молдаване, татары, немцы, евреи й другие национальности, но представители их остались в меньшинстве и как бы тонули в общей массе чисто малорусского населення. В зависимости от малорусских елементов, малорусским характером отличался й склад всего внутреннего быта населення. Черноморцы были православными, говорили все на едином малорусском языке, придерживались малорусских обычаев; праздники, увеселения, семейный уклад, свадебные обряды, бытовые отношения й обстановка — все это носило строго малороссийские особенности. Представители других национальностей должны были приспособиться к малорусскому укладу жизни".