Але економічна незалежність Кубані дратувала лідерів білого руху. 19 вересня 1919 р. Кубані оголосили економічну блокаду, яка значно підірвала... економічну базу білого запілля.

Відносини між Кубанським урядом і Денікіним вкрай загострилися. Кубанські козаки не бажали воювати з військами УНР, і при першій нагоді встановлювали перемир'я з українськими військовими, або переходили на їхній бік. Відраза до шовіністичної політики білогвардійських лідерів настільки зросла, що навіть отаман Филимонов, який прихильно ставився до ідеї монархії, заявив Денікіну: "Ви... високо цінуєте козаків. Вважаєте молодцями. Ми давно знаємо собі ціну. Нам огидно бути молодцями, ми хочемо бути громадянами".

13 червня у Ростові відкрилася конференція урядів Дону, Кубані і Тереку, на якій повинен був визначитися головний напрям політики козацьких керівників.

Щодо цього питання відразу виникло дві концепції. Згідно з першою повинен був утворитися тісний союз козацьких військ з білою армією; другу концепцію оголосив у своєму виступі депутат від Кубані, голова Законодавчої Ради Микола Рябовол. Він зазначив, що "єдіной нєдєлімой" вже не існує і для збереження демократії та захисту новоутворених незалежних держав слід об'єднатися на федеративній основі у спілку демократичних народів. У своєму виступі М.Рябовол різко критикував політику Денікіна, вважаючи, що диктатура і намагання відтворити монархію призведуть до загальнонародного заворушення: "Коли прийшли добровольці в Чорноморську губернію і завели там губернаторський режим, вони так упоралися, що геть чисто все обернулося в большевиків".

Промова Рябовола справила на присутніх велике враження, присутні бурхливо підтримали його пропозиції. Але одночасно цим виступом голова Законодавчої Ради підписав собі смертний вирок. Ввечері того ж дня Миколу Степановича Рябовола вбили денікінські агенти.

Поховання Рябовола стало справжньою демонстрацією кубанців на підтримку своєї незалежності. Делегати постановили навічно залишити Рябовола головою Законодавчої Ради. Козаки щиро сумували за хоробрим захисником їхніх прав. Кубанський козак поет Дмитро Петренко написав пісню про смерть Миколи Рябовола:

Вбивством Рябовола почалася розправа денікінців з непокірною Законодавчою Радою. Формальним приводом для цього стала участь делегації Кубані у травні 1919 р. у Версальській конференції. Депутати під керівництвом Л.Бича подали меморандум про входження Кубанської республіки у Лігу Націй. У той же час делегати розробили проект про мирний договір з черкеською Горською республікою, яка воювала з Денікіним. Дізнавшись про це, Денікін наказав заарештувати кубанську делегацію — Рада обурено відмовилася це зробити.

5 листопада 1919 р. будинок, де засідала Кубанська Законодавча Рада, оточили білогвардійці. Дванадцять членів Ради були заарештовані, а член паризької делегації священик Калабухов був повішений біля могили Рябовола. По станицях прокотилася хвиля розстрілів депутатів Ради, в станиці Слов'янській членів Ради — місцевих жителів — повісили на станичному майдані.

Ці жорстокі розправи із законним урядом Кубані викликали хвилю обурення серед кубанських козаків, які становили 20 відсотків армії Денікіна. Козаки вже розуміли, що воюють не за інтереси своєї Батьківщини. Вони не бажали воювати з Україною і не хотіли втручатися у внутрішні справи Москви. "Нехай москалі здобувають собі Москву, а нам треба поспішати рятувати Кубань від московських вождів", — говорили кубанці. І сотнями, тисячами залишали Добрармію, фатально підриваючи її боєздатність. Загони донських козаків, які вирушили на Кубань виловлювати дезертирів, зустріли шалений опір. Таким чином Денікін добився протилежних наслідків — Кубань була назавжди втрачена для білого руху.

Кубанський уряд розірвав усілякі стосунки з Денікіним, але відбудувати Кубанську республіку було вже неможливо. Незабаром через Кубань до Новоросійська величезним здеморалізованим потоком покотилися частини розгромленої Добрармії. Перед насуваючою армією Троцького, який люто ненавидів козаків, Кубань опинилася без власного війська. І знову як у лютому 1918 р. почалася евакуація Кубанської Ради. На цей раз з урядом відступало близько 50 тисяч козаків з родинами, котрі добре розуміли, що їх чекає. Частина козаків — близько 15 тисяч — змушена була переправитися до Криму, решта кубанців 19 травня 1920 р. здалася частинам Червоної Армії.

Так закінчилася жорстока і кривава громадянська війна, що принесла Кубані стільки жертв і страждань. Десятки тисяч емігрантів були пригноблені. Після поразки Врангеля 20 тисяч кубанців опинилися на острові Лемнос. Там козаків колишні союзники — англійці і французи тримали як полонених у таборах. І співали козаки про своє життя на Лемносі: