— Іііііі!.. — сказав я, тільки щоб послухати, як воно звучало. Я кинув пачку «Мальборо» у стічний жолоб і, сидячи там, на бордюрі, почав затято чавити її ногою. — Ііііііііііі!.. Ііііііііііііі!.. Ііііііііііііі!..

Один із поліцаїв, що стояв за турнікетом, озирнувся у мій бік.

— Гей, старий, чи не перестав би ти надокучати, мов чиряк у гузні? — кинув він звідти. — Ми маємо тут халепу на карку, розумієш?

Звісно, що маєте, думав я. А хто ні? Усі ми її маємо.

Хоча я нічого не відповів, але топтати пачку сигарет перестав — так чи інакше, вона вже була доволі-таки розтрощена — і завивати припинив. Проте виття те дзвеніло у моїх вухах і далі. Чому б і ні? У ньому стільки ж глузду, як і у чому завгодно.

Ііііііііііііі!..

Ііііііііііііі!..

Іііііііііііі!..