Шарлей потужно кашлянув, прочищаючи горло.

— Offer nostras preces in conspectu Altissimi [212], — промовив він голосно, викликаючи ще сильніше відлуння, — ut cito anticipent nos misericordiae Domini, et apprehendas draconem, serpentem antiquum, qui est diabolus et satanas, ac ligatum mittas in abyssum, ut non seducat amplius gentes. Hinc tuo confisi praesidio ac tutela, sacri ministerii nostri auctoritate, ad infestationes diabolicae fraudis repellendas in nomine Iesu Christi Dei et Domini nostri fidentes et securi aggredimur.[213]

— Domine, — включився на поданий знак Рейневан, — exaudi orationem meam.[214]

— Et clamor meus ad te veniat.[215]

— Amen.

— Princeps gloriosissime caelestis militiae, sancte Michael Archangele, defende nos in praelio et colluctatione. Satanas! Ecce Crucem Domini, fugite partes adversae! Apage! Apage! Apage![216]

— Amen!

Брат Деодат на катафалку не подавав ознак життя. Шарлей крадькома витер чоло кінцем єпитрахилі.

— Отже, — не опустив він очей під запитальними поглядами бенедиктинців, — вступ ми вже пройшли. І знаємо одне: що маємо справу не з якимось хиренним дияволом, бо такий уже був би втік. Доведеться викотити важчі бомбарди.

Абат заморгав і неспокійно поворушився. Самсон-богатир, що сидів на підлозі, пошкрябався в промежині, шмаркнув, харкнув, перднув, насилу відліпив від живота глечик із медом і зазирнув у нього, перевіряючи, чи там ще щось залишилося.

Шарлей обвів ченців поглядом, який, на його думку, був водночас мудрим і натхненним.

— Як учить нас Святе Письмо, — промовив він, — Сатана відзначається пихою. Ніщо інше, а тільки гординя безконечна привела Люцифера до бунту проти Господа, за пиху він був покараний зверженням у пекельну безодню. Але диявол і далі пихатий! Тому найперша заповідь екзорциста — уразити диявольську пиху, гордість і самозакоханість. Коротше кажучи: добряче образити його, обсипати прокльонами, принизити, облаяти і пообзивати. Зневажити, і тоді він втече як обпльований.

Ченці чекали, переконані, що це ще не кінець. І мали рацію.

— Тому зараз, — тягнув далі Шарлей, — почнемо чорта ображати. Якщо хтось із братів вразливий на грубі висловлювання, нехай негайно звідси йде. Підійди, магістре Рейнмаре, промов словами Євангелія від Матвія. А ви, братіє, моліться.

— Потому Ісус погрозив йому; і демон вийшов із нього. І одужав хлопець тієї години! Тоді підійшли учні насамоті до Ісуса й сказали: «Чому ми не могли його вигнати?» А Він їм відповів: «Через ваше невірство».[217]

Гудіння молитви, яку читали бенедиктинці, змішувалося з речитативом. Шарлей же поправивши на шиї єпитрахиль, став над нерухомим і скам'янілим братом Деодатом і розпростер руки.

— Мерзенний дияволе! — гаркнув він так, що Рейневан затнувся, а абат аж підскочив. — Наказую тобі: негайно вийди з цього тіла, нечиста сило! Геть від цього християнина, ти, брудна, жирна й розпусна свиня, бестія найбестійніша з усіх бестій, ганьба Тартару, безчестя Шеолу! Виганяю тебе, щетиниста жидівська свиня, у пекельний хлів, щоб ти втопився там у гівні!

— Sancta Virgo virginem, — шепотів абат, — ora pro nobis…[218]

— Ab insidiis diaboli, — вторили йому ченці, — libera nos…[219]

— Ти, старий крокодил! — ревів Шарлей, наливаючись кров'ю. — Здихаючий василіск, обісрана мавпа! Ти, надута жаба, ти, кульгавий осел із набитим задом, ти, тарантул, який заплутався у власному павутинні! Ти, обпльований верблюд! Ти, жалюгідний хробак, що повзає у смердючому падлі на самому дні Геєни, ти, бридкий гнойовик, що сидить у лайні. Слухай, як я називаю тебе твоїм справжнім іменем: scrofa stercorata et pedicosa, свиня нечиста і вошива, о ти, наймерзенніший з мерзенних, о найдурніший з дурнів, stultus stultorum rex! Ти, вугляр тупий! Ти, швець пропитий! Ти, цап з розпухлими яйцями!

Брат Деодат, що лежав на марах, навіть не здригнувся. Хоч Рейневан кропив його свяченою водою, скільки влізло, краплі мляво стікали по застиглому обличчю старця. На обличчі Шарлея заграли жовна. «Наближається кульмінація», — подумав Рейневан. І не помилився.

— Вийди з тіла цього! — заволав Шарлей. — Ти, в сраку йобаний катаміт[220]!

Один із молодших бенедиктинців утік, затуляючи вуха й закликаючи ім'я Господнє надаремно. Усі інші були або дуже бліді, або дуже червоні.

Стрижений велетень постогнував і пойойкував, намагаючись засунути в глечик з медом цілу долоню. Це було неможливо, бо долоня була вдвічі більша за глечик. Велетень високо підняв посудину, задер голову і роззявив рота, але мед не витікав, його просто-напросто було замало.

— То як там, — насмілився видушити з себе абат, — із братом Деодатом, майстре? Що зі злим духом? Чи він уже вийшов?

Шарлей нахилився над екзорцизмованим, мало не притуляючи вухо до його блідих губів.

— Уже коло самого верху, — оцінив він. — Зараз ми його виженемо. Треба лише вразити його смородом. Чорт чутливий до смороду. Ану ж бо, братіє, принесіть горщик з гівном, сковороду і жаровню. Будемо смажити під носом в одержимого свіже гівно. Зрештою, придасться все, що добре смердить. Сірка, вапно, асафетида[221]… А найкраще — тухла риба. Сказано-бо у книзі Товита: incenso іесоге piscis fugabitur daemonium[222].

Кілька братів побігли виконувати замовлення. Силач, що сидів під стіною, подлубався пальцем у носі, роздивився палець, витер його об холошу. Після чого знов узявся вибирати рештки меду з глечика. Тим самим пальцем. Рейневан відчув, як з'їдений бобровий плюск підступає йому до горла, здіймаючись на хвилі хрінового соусу.

— Магістре Рейнмаре, — різкий голос Шарлея повернув його до світу. — Не треба припиняти зусиль. Євангеліє від Марка, будь ласка, відповідний абзац. Моліться, братіє.

— А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: «Духу німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього і більше у нього не входь!»[223]

— Surde et mute spiritus ego tibi praecipio, — повторив грізно і наказовим тоном Шарлей, схиляючись над братом Деодатом, — ехі ab ео! Imperet tibi Dominus per angelum et leonem! Per deum vivum! Justitia eius in saecula saeculorum![224] Нехай сила Його вижене тебе і змусить вийти разом із усією твоєю зграєю!

— Ego te exorciso [225] per caracterum et verborum sanctum! Impero tibi per clavem Salomonis et nomen magnum Tetragrammaton![226]

Велетень, який жер мед, раптом закашлявся, обплювався й обшмаркався. Шарлей витер із чола піт.

— Важкий і складний цей казус, — пояснив він, уникаючи дедалі більш підозріливого погляду абата. — Доведеться застосувати ще потужніші аргументи.

Якийсь час було так тихо, що чутно було навіть відчайдушне дзижчання мухи, впійманої павуком у розтягнуте у віконній ніші павутиння.

— Іменем Апокаліпсиса, — пролунав у тиші вже трохи прихриплий баритон Шарлея, — словами якого Господь відкрив речі, що настати мають, і підтвердив ці речі вустами присланого Ним ангела, проклинаю тебе, сатано! Exorciso te, flumen immundissimum, draco maleficus, spiritum mendacii![227]