-Ага, значить усе гаразд?

-Не знаю. З дівчиною, думаю, так. Ух, який мустанг! - комплімент стосувався старенької непрезентабельної "копійки". - Де взяв?

-Украв! - огризнувся Малий. - Від тебе, ментяра, подяки точно ніколи не дочекаєшся.

-А сам хто?

-Хрін у пальто! Сусідова, з третього поверху. Теж його розбудив, так що з тебе пляшка.

-Тицьнеш йому копійку за прокат і турботи, не буркотітиме.

-Придурку, краще пару пузирів, ну звідки в такого мента, як оце я, зайві бабки, та ще й за прокат машини?

-Оперативні розходи. А, роби як знаєш, рахунок виставиш мені. До речі, заїдемо в одне місце, там ще один драндулет забрати треба, - Рибалка озирнувся на Оксану, що скрутилася калачиком на задньому сидінні. - Вітько, останнє прохання: поїхали разом до мене. Посидимо, потриндимо, по соточці кинемо. Привід, слава Богу, є...

-Поговорити справді треба, - Малий вирівняв авто, "жигуль" плавно і впевнено, не приваблюючи нічиєї уваги навіть удень, не те, що о пізній порі, йшов по шосе. - Новини для тебе, Карасику. Тримайся, бо випадеш. Абсолютно випадково дізнався, спеціально не цікавився, інформація взагалі паралельно випливла. Я про Жигуна Сергія Сергійовича.

-Ну? Вітько, не до спецефектів мені тепер, чесне слово. В нього виявилися хвіст і копита?

-Майже. Діловий партнер. Знаєш, хто? Шеф твій, Савицький. Про суть їхніх справ не знаю, просто віднедавна ці два прізвища почали згадуватися поруч.

Отак. Здорово.

Чудово.

Просто прекрасно, мать його!

Олег Рибалка, по всьому виходило, втрутився у сферу особистих інтересів директора базару "Універсум". Більше того - ударив по ним. Розстріляв трасуючими кулями з автомата.

На лобовому склі з`явилися колі тоненькі мокрі смужечки. На ніч почався дощ з мокрим снігом, Малий увімкнув двірники.

-Ти ще пошкодуєш! Ти зарано радієш, блядюго!

Для Людмили, яка не знаходила собі цілий вечір місця і тинялася квартирою, мало не виючи вовком на лампочку через відсутність будь-яких, нехай самих невтішних новин, від Олега, безіменна погроза відразу після опівночі надзвичайно порадувала. Вона таки впізнала голос Жигуна, хоча говорив він дотепер з нею зовсім інакше, а тут - спотворений люттю викрик. Отже, Олегові щось вдалося, раз ворог розізлився. Чому він не дзвонить?

За годину озвався і сам Рибалка. Дзвонив на мобільний, як домовлялися, і, здається, був не зовсім тверезим. Усе гаразд, Оксана в нього, навіть не приймала ванну, завалилася на ліжко і спить. Подробиці пізніше, нехай дівчина поки побуде в нього на квартирі. А самій щасливій матері краще не витикати носа за двері до завтра. Все, добраніч.

Слава Богу! Людмила кілька разів перехрестилася, хоча ікон в квартирі не тримала, зате спиртне лишилося і в неї, тепер, коли Олег бував регулярно, алкоголь не переводився. Майже щовечора, коли Рибалка повертався з "Універсуму", випивав чарку коньяку, як виходив з ванної. Подробиці - тьфу, головне - Оксані вже нічого не загрожує, який же Олежка молодець, як же вона в нього вірить... Як же вона його кохає! За це слід і собі випити.

Коли алкоголь приємним теплом розтікся всередині і Людмила розслаблено бухнулася в крісло, думки запрацювали зовсім у іншому напрямку. Хто сказав, що Оксана і вона сама в безпеці навіть після того, як дівчина врятувалася? Адже цілком ймовірно Жигун захоче помститися, принаймні відігратися. Не зараз, не завтра, коли все вщухне. Сама Людмила однозначно не збиралася доповідати всі цю історію керівництву, тим більше - спілкуватися з міліцією. Але ж проблему Жигун не вирішив, вона всього не знає, навіть так - знає надзвичайно мало, лише Сергія Сергійовича, котрого невідомо як знайти і який намагався відмити через рахунки їхнього банку значну суму грошей. І, головне, цей страшний чоловік не знає намірів Людмили Петрівни Сошенко тримати все в глибокій таємниці. Отже, слід чекати продовження. Господи, Боже ти мій, невже відтепер їм не буде спокою? Олег, Олег повинен щось придумати, неодмінно повинен.

Чому саме Олег? Бо тепер у неї є чоловік. Мужчина. Мужик. Сильний, розумний та надійний. Донедавна Людмила не могла пояснити собі стану, в якому перебувала з тієї новорічної ночі. Нарешті відповідь знайшлася: втома. Вона раптом відчула, як же втомилася за всі ці роки, будучі одночасно жінкою та чоловіком, приймаючи рішення, які традиційно - так уже склалося! - мусять приймати мужчини, обмежувати себе у всіх можливих, закладених природою жіночих радощах та почуттях. Вона ніби скинула з себе тягар, принаймні відчула - вагому його частину можна, навіть треба перекладати на чоловічі плечі. Та ще й незабаром стане бабусею, маєш... Кожна мати мріє про це і дитина - в жодному разі не тягар, але ж без чоловічої допомоги тепер їй точно не впоратися.

Між іншим, жінко... До теми про новорічну та інші ночі, а іноді ранки та дні, коли бували вихідні і можна повалятися в ліжку довше.

Людмила зосередилася, наморщила чоло. За всіма проблемами, що раптово, ніби лавина, навалилися з вівторка, вона зовсім випустила з уваги одну деталь, про яку жодна жінка, якщо вона доросла, при здоровому розумі та відповідає за свої дії та вчинки, в жодному разі не повинна забувати. Коли будеш повністю дурбецалом і забудеш, популяризовані та розрекламовані критичні дні самі нагадають про себе самі, без рекламних роликів-епопей про прокладки й тампони. Отже, останній раз місячні в неї були перед самим Новим роком, десь... Ну правильно, десь так у двадцятих числах! Людмила прекрасно знала свій цикл, хоча, як кожна жінка, не могла похвалитися тим, що завжди морально готова пережити цей обов`язковий, передбачений природою дискомфорт. І попри все налаштовувала себе від неділі, а тут оці всі жахіття, дні й без того критичні, не вистачало ще й місячних.

А таки не вистачало, подруго!

Людмила підвелася, стала перед дзеркалом, уважно подивилася на себе. Затримка може бути, цикли ж не повторюються день в день, але ж все мусило початися в понеділок, нехай у вівторок, а тепер - четвер, коли бути точним - почалася п`ятниця. Затримка, мадам, підозріла затримка, надто підозріла. Нічого собі, ну ти й даєш дрозда, подружко днів суворих...

Звичайно, вона піде до лікаря, її дивиться персональний гінеколог. Але після першої бурхливої ночі тоді ще сексу, а вже потім, у наступні рази - кохання спливло більше як три тижні, класичний термін. Навіть без результатів тесту Людмила Сошенко була більш ніж переконана: вона завагітніла. Вдруге за свої тридцять три.

За тиждень, що минув після стрілянини на його території, Жигун мало про що дізнався. А коли бути відвертим - практично нічого. І, що особливо прикро, справи довелося призупинити. Звичайно, гарно виглядатиме потерпілий, коли не рве на собі волосся, підраховуючи збитки, замість цього зайнятий різними не вельми зрозумілими з огляду на критичну ситуацію оборудками.

Уникнути прямих контактів з міліцією не вдалося, хоча Жигун значився лише як один з власників "Затишку". Інші двоє перебували за межою досяжності, у тривалому закордонному відрядженні, як раз туристичний сезон, "Затишок" теж заявлений як база відпочинку, нехай невеличка, приватна, зате беззаперечно оздоровча. Партнери обмінюються досвідом, навіть більше його набувають. Насправді ж партнерів, директорів фірм, на які були оформлені всі документи по "Затишку", Жигун в очі не бачив, фірми зареєстровані на приватних квартирах, де на телефоні дзвінки відповідають дівчатка-попугайчики, а переважно - автовідповідачі їхніми голосами. Жигуна напрягала необхідність придумувати різні версії, хто і чому міг отак зухвало напасти на тихий респектабельний "Затишок". Сергій Сергійович навіть відчував - менти потай радіють, адже цей особняк давненько муляв їм очі своєю демонстративною закритістю і пристойністю. За весь час його існування в радіусі кількох кілометрів не виникало жодних кримінальних ситуацій, Жигун особисто стежив за цим. Йому насилу вдалося не допустити міліцію в лабораторію Водолаза та до бомбосховища. Версія, що напасники хотіли нашкодити не власне "Затишкові", а комусь з тих, хто в той час там перебував, видалася Жигунові найбільш їстівною для міліції. Так і вийшло - почалося старанне відпрацювання кожного гостя, це давало значну фору, згодом пристрасті вляжуться.