-Це ви мені?

-Вас до телефону. Ви ж Оксана?

-Ну... Я не одна Оксана...

Хлопець уже підійшов упритул. Дівчина машинально взяла мобілу, запитально глянула на нього.

-Оксана Сошенко? Значить, вас до телефону.

Чудасія якась. Притуливши трубку до вуха і промовивши: "Так", здивувалася ще більше, почувши мамин голос.

-Вибачте, Сергій...

-Сергійович, - нагадав відвідувач, для чогось озирнувся на щільно причинені двері Людмилиного робочого кабінету. Обідня перерва вже закінчилася, а по вівторках вона розглядала пропозиції після другої години. Годинник показував другу нуль три. Відвідувач з колючими очима подзвонив ще вчора зранку, дуже просився, аби його прийняли сьогодні першим, бо справа важлива і одночасно непроста. Ранком з кур`єрською повтою принесли звичайний поштовий конверт з візиткою наполегливого прохача, та по-батькові на ній не значилося. Взагалі дивна візитка: "Сергій Жигун, консультатнт". Золоте тиснення, номер мобільного телефона, більше нічого. Ані назви фірми, ані логотипу, ані пояснень, чого саме консультант цей наполегливий Сергій Жигун.

-Слухаю вас, - Людмила зробила стандартну американську посмішку.

-Довго затримувати не буду, та справа надзвичайно важлива і, можна сказати, невідкладна, - з плаского кейса Сергій Сергійович витяг течку, простягнув Людмилі. - Ваш банк мені рекомендували як надійного партнера, а вас, Людмило Петрівно, як кращого експерта.

-Мені зрозумілі ваші лестощі, - Людмила, не вчитуючись у суть, професійним оком по-діагоналі проглянула папери. - Від тих, хто прийшов просити позику, я вислуховую ще й не такі компліменти. Залишайте, документи розглянуть протягом трьох...

-Ви, певне, не зрозуміли, - м`яко перебив її Жигун, проколюючи поглядом, наче метелика - шпилькою. - Саме тому я так напрошувався на окрему розмову, що не можу чекати від вас відповіді загальним порядком. В такому випадку папери прислали б вам окремо, а про результат довідалися б телефоном. У разі відмови документи з аргументацією на стандартному бланку передали б так само назад, у разі позитивного рішення ви б запросили для розмови представника фірми чи організації. Правильно?

-Ви чудово ознайомлені з нашою системою роботи, - Людмила не забирала американської посмішки. - До речі, яку фірму чи організацію ви представляєте?

-У нашому випадку це не так важливо. Важливіше, аби ви просто зараз більш докладно вивчили документи. Бо все інше я скажу вам на словах.

Людмила стерла з обличчя посмішку. Відвідувач починав їй категорично не подобатися. Швидше за все, через манеру поведінки, якої вона від незнайомих людей терпіти не могла. Тим не менше вона зосередилася і заглибилася в папери. Коли до неї дійшов їхній зміст, вона не повірила своїм очам і перечитала ще раз, потім акуратно склала їх у теку, піднесла очі на Жигуна.

-Ви просите у нашого банку позику під стандартний процент на суму, яку ми дуже рідко надаємо навіть давнім партнерам. А вас я бачу вперше, та й вихідні дані зазначеної тут фірми викликають у мене особисто сумнів. Президент цього просто не підпише.

-А гарантійний лист?

-А якщо я перевірю, хто і коли вам його підписав? І на що саме писався лист? Сергію Сергійовичу, або ваші співробітники дуже недбало готували ці документи, або ви не володієте реальною ситуацією на...

-Я володію реальною ситуацією, - якщо Жигун і мав на меті заспокоїти Людмилу, фраза прозвучала наче прихована погроза. - Ви - визнаний експерт. З вашою думкою рахується президент банку, бо інакше ви б не займали цю посаду. Керівництво вам довіряє, тому підписує всі принесені вами документи. Не вчитуючись особливо в глибинний зміст, бо інакше для чого тримати вас у цьому кабінеті на цій посаді? Повірте, ви й тепер нічим не ризикуєте. Сума, зазначена в цих паперах, надійде на вказаний вами рахунок цього банку, а ви, Людмило Петрівно, лише проконтролюєте, аби за пару годин сума пішла на цей, - чоловік торкнувся вказівним пальцем теки, - рахунок. Все. Ваш банк не постраждає. Тільки-но операція успішно пройде, ми з вами забудемо про наші маленькі пустощі. До речі, они передбачають винагороду.

-Ага. Ще - статтю кримінального кодексу, - Людмила покрутила теку в руках. - Сергію Сергійовичу, кілька разів на рік кожен пристойний банк отримує подібні пропозиції. Новий рік почався, тому - з почином. Відмовою починати рік недобре. Ви заберете папери і підете самі чи мені звернутися в службу безпеки? А може, мені заховати теку в ящик стола для святого спокою?

-Для чого? Людмило Петрівно, мені справді рекомендували вас як мудру жінку. Фірма, зазначена тут, з`явиться відразу після підписання документів президентом банку, і зникне, тільки-но на її рахунок прийдуть через ваш банк гроші. Фірма, з рахунку якої сума прийде у ваш банк, зникне негайно після досить простої фінансової операції. Бачите, я відвертий з вами. Тому, що без належних підписів оці папери цінності зовсім не мають, так само не можуть виступати як доказ незаконної оборудки. Хоча, за всіма поняттями, незаконного нічого не станеться.

-Пошукайте інший банк. У нас це не пройде. До побачення.

-Для чого інший? - Жигун не поспішав йти, і Людмила вже серйозно почала думати, чи не покликати охорону. - Сошенко Оксана, шістнадцять років, школа номер сто сорок два з поглибленим вивченням англійської мови. Недавно була в лікарні, потрапила в дорожню пригоду. Сказати, коли вона повертається додому після поглибленого вивчення англійської мови?

Всередині Людмила відчула порожнечу.

-Ви... хто ви?

-Візитку ви отримали, Людмило Петрівно. Там написано - консультант. От я вас і консультую, безкоштовно, до речі. Розумієте, - страшний відвідувач подався трохи вперед, - часу в нас обмаль, легалізовані гроші необхідні для роботи вже зараз, бо чекати чогось, поки державний бардак не змінив наші плани, я особисто не хочу. Тому говорю отак, у лоба, відверто. Ви мусите знати, на що йдете, і так само бути в курсі, на що можемо піти ми, - Людмила дивилася розгублено, Жигун вдоволено кивнув, повів далі: - Карти я всі розкрив, тому якщо ви думаєте дочекатися, поки я піду, і бігти по допомогу, справа марна. Хочете поговорити з донькою? - не питаючи дозволу, відвідувач зняв телефонну трубку, швидко набрав номер, підніс пальця догори, закликаючи Людмилу слухати. - Ало, це я. Гукни мені дівчинку. Гукни, гукни, давай. Ось, поговоріть, - Жигун простягнув трубку ошелешеній жінці. Почувши Оксанин голос, Людмила вигукнула перше, що прийшло в голову:

-Ксеню, все гаразд?

-Мамо, що тут робиться? - голос Оксани звучав трошки глухувато.

-Ти там сама? Йди додому, чуєш! - Людмила тут же усвідомила, яку дурницю щойно ляпнула.

Жигун легко взяв у неї трубку:

-Оксано, передайте телефон молодому чоловікові... Ало, слухай, давай робити, як надумали. Так простіше. Все, відбій, - поклавши слухавку на важіль, Сергій Сергійович промовив зовсім іншим, мало не похоронним тоном: - На мої пропозиції, Людмило Петрівно, слід приставати відразу, тільки-но їх зроблено. Не дивіться так на мене, не треба, не фашист я і не садист. Запропонували хабаря - беріть, і по всьому. А так доведеться потримати в нас у гостях вашу милу доньку. За один день, за завтра, скажімо, ви можете вирішити тепер уже нашу спільну проблему?

Все відбулося настільки стрімко, що Людмила не встигла зрозуміти суті подій. Коли раптом до неї дійшло, обличчя враз набуло кольору крейди, потім позеленіло, нарешті почервоніло. Забракло повітря, слова застрягли в горлі.

-Ну, який ставимо діагноз? Дня вистачить?

Людмила замотала головою, нарешті отримала змогу видихнути, у голові почався легенький подзвін.

-Ви мене чуєте? - Жигун зараз був утіленням вселенської турботи.

-Чую, - нарешті Людмила змогла говорити. - Що ви зробили з Оксаною?

-Ще нічого не встигли. Вона поживе в нас стільки, скільки часу займе вирішення мого простенького питання. Вона зможе дзвонити. Поки ми працюємо разом, ставлення до дівчинки буде на відповідному рівні. Отже, дня вистачить?