Литмир - Электронная Библиотека
A
A

– Дякую вам, – кажу я, а мати витирає мої заплакані очі. – Я обіцяю, що прийде час, коли ви з гордістю зможете сказати односельцям, нашим сусідам, родичам та знайомим: «Наша старша донька працює вчителькою!»

– Дай-то, Боже! – каже мати і кладе хрест на груди.

…травня 1955 р

Зізнаюсь чесно: мені було трішки заздрісно, що я не отримую стипендію, а Валя, яка не так серйозно ставилася до навчання, її отримує. Але це не чорна, а біла заздрість. Ночами уявляю ті сто вісімдесят карбованців стипендії, які мала б отримати, і душу давить камінь образи на саму себе. Але вже нічого не можна змінити. Я з нетерпінням і деяким острахом чекаю наступної сесії. Тепер я вже не маю ніякого права схибити. А зараз їжджу кожної неділі до села. Батьки кладуть мені до валізи буханець домашнього хліба, шматочок сала, два літри молока, картоплю та цибулю. Я привожу трішки гречки для супу, а Валя – макарони. Разом з Валею варимо суп, засмажуємо його салом, а потім їмо тричі на день. У складчину набагато легше харчуватися. Наша господарка працює завгоспом у дитбудинку для сиріт. Вона готує собі страви на тій плиті, що і ми. З її каструлі смачно пахне, але я ніколи не дозволяю собі заглянути під кришку. Сьогодні Валя запитала мене:

– Як ти гадаєш, що у неї в каструлі?

– Не знаю, – відповіла я.

– То давай подивимося, – запропонувала подруга.

– Не можна!

– Чому?! Ми ж не будемо красти, а лише подивимося, що так смачно пахне.

– Що лежить там, – я вказала пальцем на каструлю, з якої йшов такий привабливий запах, – не наша справа. А підглядати чи то в спальню чужої людини, чи в її особистий щоденник, чи в каструлю – однаково нечемно і негарно. Хочеш, сама заглядай, а я – зась!

– Дуже потрібно! – відказала Валя й пішла до кімнати.

А вже за кілька хвилин Валя сказала:

– Я не знаю, що на мене найшло.

– Ти про що?

– Та про ті кляті каструлі господарки! Не можна так! Я ж дітей буду навчати чесно жити, а сама… Я – свиня! Чи мені не все одно, що там вариться?!

– А все одно воно дуже смачно пахне! – сказала я й облизнулася. Валя залилася сміхом, а за нею і я.

– Чи не з мене ви так смієтеся? – Лідія Максимівна заглянула до нашої кімнати. – Залилися, як циган сироваткою.

– Ні! Ні! – в один голос закричали ми з Валею.

– То ми вже їсти похотіли, – крізь сміх сказала Валя. – Так супу хочемо, а він ще вариться, то ми вдвох смішинку проковтнули…

Петрусь завжди поруч з нами. Він мій найліпший друг. З ним можна поділитися сокровенним, він завжди підтримає морально. Після першого поцілунку я деякий час намагалася його уникати. Зустрічалися на перервах між парами – ховала від нього погляд, червоніла і ладна була провалитися крізь землю. Потім трохи заспокоїлася. Врешті-решт, нічого кримінального не сталося.

На Восьме березня у нас було урочисте засідання. Після нього оголосили танці. Звичайно ж, Петрусь приплівся і запросив мене на вальс. Відмовляти не хотілося, бо танцювати – аж п’яти горять. Щоки у мене палають, а я кружляю у танку і не відчуваю землі під ногами. Ще б пак! Хлопців в інституті навчається набагато менше, аніж дівчат. Кожна із студенток мріє про танок із хлопцем, але юнаки всі зайняті, тож дівчата танцюють парами одна з одною. А я кружляю у танку з хлопцем! Петрусь високий, стрункий, гарний. За ним багато дівчат упадає, а він приклеївся до мене, як банний листок до заднього місця. І що він у мені знайшов? Сама дивуюся. Іноді я думаю над тим, чи потрібен він мені? Ми росли разом, добре знаємо один одного. Але все частіше і частіше ловлю себе на думці, що ставлюся до нього як до гарного та надійного друга. А він… Він все намагається мене поцілувати. Якщо чесно зізнатися, то мені було цікаво відчути, який то поцілунок у губи. Одного разу, коли він проводжав мене додому після занять у бібліотеці, я йому дозволила себе поцілувати зовсім по-справжньому. Виявилося, що у нього теплі та м’які губи. А ще вони гарячі. Від його поцілунку розійшлося тепло по всьому тілу, хоча надворі був мороз. Я злякалася нового почуття і знову втекла додому. Ну чи не дурна я?

…вересня 1955 р

Я вже на другому курсі! Так непомітно пролетів перший рік навчання! Я ще на один крок стала ближче до заповітної мрії. Влітку ходила в гості до Надії Іванівни. Вчителька була мені дуже рада. Вона все така ж струнка, красива, гарна, привітна. Я з не меншим, аніж у дитинстві, захопленням дивилася на її товсту косу, яка обвивала голову вінком. Напевне, так само гордо носять корони на голові, як вона косу. Без неї я не могла уявити свою колишню вчительку. Мені здавалося, що вона і спить з акуратно заплетеною косою.

– Ну що, Марічко, – питає вона, посміхаючись, – не перехотілося бути вчителькою?

– Ну що ви?! Навіть ще більше хочеться!

– Пошлють працювати кудись у забуте Богом і людьми село. Що тоді заспіваєш?

– Хтось із нас повинен і там працювати. Діти всюди однакові: що в селі, що в місті.

– Можливо, буде нелегко.

– Я готова до будь-яких труднощів! – бадьоро кажу їй.

– Це добре, дуже добре, – каже вчителька та погладжує моє волосся. А мені так приємно, ніби знову опинилася в далекому дитинстві.

Надія Іванівна приносить мені кухлик молока.

– Пий, дитинко, – каже, як колись.

– Дякую, – відповідаю я, хоча вже не відчуваю себе дитиною.

Я п’ю молоко і ніяк не наважусь сказати, що мрію мати таку косу, як у неї.

– Марічко, у тебе гарне волосся, – каже вчителька. – Будеш відпускати косу?

– Як у вас! – випалюю на одному подиху і чомусь червонію.

… Ми з Валею живемо, як і на першому курсі, у Лідії Максимівни. До речі, вона так зраділа, коли перед навчанням ми завітали до неї.

– Як добре, що ви знову будете у мене жити! – сказала старенька. – А то я швидко до людей звикаю, а відвикаю тяжко.

Ледь вийшла господиня за двері, Валя одразу ж привіталася з блощицями:

– Ну що, мої дорогенькі, наскучило стару кров пити? Ми вже привезли вам молодої, новенької та свіженької. Тож гайда всі на нас!

Я розсміялася, а Лідія Максимівна заглянула до кімнати та сказала:

– Як все-таки приємно чути ваш сміх! А то, коли я вдома сама, від тиші аж у вухах дзвенить!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

14
{"b":"225775","o":1}