Зосереджуючи увагу на невеликій області відносно езотеричних проблем, парадигма примушує учених досліджувати певний фрагмент природи так детально і глибоко, як це було б немислимо за інших обставин. І нормальна наука має в своєму розпорядженні власний механізм, що дозволяє ослабити ці обмеження, які дають про себе знати в процесі дослідження щоразу, коли парадигма, з якої вони випливають, перестає служити ефективно. З цієї миті вчені починають міняти свою тактику. Змінюється і природа досліджуваних ними проблем. Проте до цього моменту, поки парадигма успішно функціонує, професійна спільнота вирішуватиме проблеми, які її члени навряд чи могли уявити і, в усякому разі, ніколи не могли б вирішити, якби не мали парадигми. І принаймні частина цих досягнень завжди залишається в силі…

Я думаю, що зазвичай буває тільки три центральні моменти в науковому дослідженні певної області фактів; їх неможливо різко відокремити один від одного, а іноді вони взагалі нерозривні. Перш за все є клас фактів, які, як про це свідчить парадигма, особливо показові для розкриття суті речей. Використовуючи ці факти для вирішення проблем, парадигма породжує тенденцію до їх уточнення і до їх розпізнавання у все ширшому колі ситуацій… Другий, звичайний, але більш обмежений клас фактичних визначень належить до тих фактів, які часто, хоча і не являють великого інтересу самі по собі, можуть безпосередньо зіставлятися з прогнозами парадигмальної теорії… Для вичерпного уявлення про діяльність з накопичення фактів в нормальній науці слід вказати, як я думаю, ще на третій клас експериментів і спостережень. Він представляє емпіричну роботу, яка робиться для розробки парадигмальної теорії з метою розв’язання деяких неясностей, що залишилися, і поліпшення вирішення проблем, яких раніше торкнулися лише поверхнево. Цей клас є найбільш важливим зі всіх інших…

Часто парадигма, розвинена для однієї категорії явищ, ставиться під сумнів при розгляді іншої категорії явищ, тісно пов’язаної з першою. Тоді виникає необхідність в експериментах для того, щоб серед альтернативних способів застосування парадигми вибрати шлях до нової області наукових інтересів…

Звернемося тепер до теоретичних проблем нормальної науки, які виявляються вельми близькими до того кола проблем, які виникають у зв’язку із спостереженням і експериментом. Частина нормальної теоретичної роботи, хоч і досить невелика, полягає лише у використанні існуючої теорії для прогнозу фактів, що мають значення самі по собі. Створення астрономічних ефемерид, розрахунок характеристики лінз, обчислення траєкторії радіохвиль є прикладами проблем подібного роду. Проте учені, взагалі кажучи, дивляться на вирішення цих проблем як на поденну роботу, надаючи займатися нею інженерам і техніці. Солідні наукові журнали вельми рідко поміщають результати подібних досліджень. Зате ті ж журнали приділяють велике місце обговоренню проблем, які звичайний читач винен був би, ймовірно, розцінити як прості тавтології. Такі чисто теоретичні розробки здійснюються не тому, що інформація, яку вони дають, має власну цінність, але тому, що вони безпосередньо стикуються з експериментами. Їх мета полягає у тому, щоб знайти нове застосування парадигми або зробити вже знайдене застосування точнішим…

В процесі вирішення прикладних проблем була здійснена, найімовірніше, найбільш блискуча і важка з наукових робіт XVIII століття. Інші приклади можна черпати з огляду постпарадигмального періоду в розвитку термодинаміки, хвильової теорії світла, електромагнітної теорії чи інших галузей науки, у яких фундаментальні закони отримали завершене кількісне вираження…

Але це не означає, що вся робота мала подібний характер. Навіть у математичних науках існують теоретичні проблеми, пов’язані з глибшою розробкою парадигми. В ті періоди, коли в науці переважає якісний розвиток, подібні проблеми висуваються на передній план. Деякі з цих проблем, як у науках, які ширше використовують кількісні методи, так і у науках, які користуються переважно якісними методами, спрямовані просто на з’ясування суті справи завдяки введенню нових формулювань… Подібні переформулювання парадигм неодноразово здійснювались в усіх науках, але переважно вони призводили до більш істотних змін у парадигмі… Дослідники… працювали і з фактами, і з теоріями, і їхня робота давала не просто нову інформацію, але і точнішу парадигму завдяки усуненню двозначностей, які приховувались у первісній формі парадигми, з якою вони працювали…

Ці три класи проблем – встановлення значимих фактів, співставлення фактів і теорії, розробка теорії – вичерпують, на мою думку, поле нормальної науки, як емпіричної, так і теоретичної. Звісно, вони не вичерпують без залишку усю наукову проблематику. Існують також екстраординарні проблеми і, імовірно, саме їх правильне розв’язання робить наукові дослідження загалом особливо цінними.

Томас Кун Структура наукових революцій

Кун Т. Структура научн ых революций. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2001. – С.24-31, 34-47, 49-62.

Феєрабенд, Пол Карл

(1924 – 1996)

Американський філософ, представник постпозитивізму. Феєрабенд розробив методологічний принцип, за яким вчений має створювати, розмножувати, “проліферувати” теорії, несумісні із загальновизнаними в науці.

Наука, за Феєрабендом, - це – одна з багатьох соціокультурних практик, яка є ірраціональною в тому ж сенсі, що й такі ідеологічні практики, як магія, міфологія, релігія. Обстоював вимогу, щоб демократичне суспільство визволило громадян від “диктату науки” та надало усім соціокультурним практикам рівні права.

Основні твори: “Проти методологічного примусу: Нарис анархістської теорії пізнання”(1975); “Наука у вільному соціумі”(1978); “Діалоги про метод”(1979).

АНАЛІТИЧНИЙ ПОКАЖЧИК.

Наука є по суті анархістським підприємством: теоретичний анархізм гуманніший і прогресивніший, ніж його альтернативи, що спираються на закон і порядок.

1

Це доводиться і аналізом конкретних історичних подій, і абстрактним аналізом відношення між ідеєю та дією. Єдиним принципом, не перешкоджаючим прогресу, є принцип припустимо все(anything goes)*.

2

Наприклад, ми можемо використовувати гіпотези, що суперечать добре підтвердженим теоріям або обґрунтованим експериментальним результатам. Можна розвивати науку, діючи контріндуктивно.

3

Умова сумісності (consistency), згідно якій нові гіпотези логічно повинні бути злагоджені з раніше визнаними теоріями, безрозсудно, оскільки воно зберігаєдавнішу, а не кращу теорію. Гіпотези, що суперечать підтвердженим теоріям, доставляють нам свідоцтва, які не можуть бути одержані ніяким іншим способом. Проліферація теорій благотворна для науки, тоді як їх одноманітність ослабляє її критичну силу. Крім того, одноманітність піддає небезпеці вільний розвиток індивіда.

4

Не існує ідеї, скільки б застаріла і абсурдна вона не була, яка не здатна поліпшити наше пізнання. Вся історія мислення конденсується в науці й

*Вираз «anything goes» може бути переведене у відповідному контексті і як «все згодиться», «все зійде». В авторизованому німецькому виданні книги Фейерабенда цей оборот даний як «mach, was Du willst», тобто «роби, що хочеш». — Заув. ред.

використовується для поліпшення кожної окремої теорії. Не можна відкидати навіть політичного впливу, бо воно може бути використано для того, щоб подолати шовінізм науки, прагнучої зберегти status quo.

5

Жодна теорія ніколи не узгоджується зі всіма відомими в своїй області фактами, проте не завжди слід засуджувати її за це. Факти формуються колишньою ідеологією, і зіткнення теорії з фактами може бути показником прогресу і першою спробою знайти принципи, нагляди, що неявно містяться в звичних поняттях.

6

Як приклад такої спроби я розглядаю аргумент башти, використаний арістотеліками для спростування руху Землі. Цей аргумент включає природні інтерпретації — ідеї, настільки тісно пов'язані з наглядами, що потрібне спеціальне зусилля для того, щоб усвідомити їх існування і визначити їх зміст. Галілей виділяє природні інтерпретації, несумісні з навчанням Коперніка, і замінює їх іншими інтерпретаціями.