— У нас гості.

— Хто саме?

— Мені це ім'я нічого не сказало. Сер Хтозна-хто. ослухай, Мері, я тут уже не працюю, ти ж розумієш це?

— Так, тобі запропонували роботу.

— І я мушу прийняти цю пропозицію — розумієш?

— Що ж, тоді нашому проекту кінець.

Доктор Пейн безпорадно розвів руками та відповів:

— Відверто кажучи… Я не вбачаю сенсу в тому, що ти мені кажеш. Діти з іншого світу та допотопні Тіні? Усе це надто схоже на божевілля, і я не бажаю брати в цьому участі. Мені слід дбати про свою кар'єру, Мері.

— А як же черепи, котрі ти перевіряв? Як же Тіні навколо кістяної статуетки?

Олівер похитав головою та відвернувся. Відповісти він не встиг: у двері постукали, і він із відчуттям полегшення відчинив їх.

До помешкання увійшов сер Чарльз.

— Доброго дня, — привітався він. — Доктор Пейн? Доктор Мелоун? Мене звати Чарльз Летром. Дуже люб'язно з вашого боку, що ви погодилися прийняти мене без попередження.

— Заходьте, — сказала доктор Мелоун, попри всю свою втому дещо здивована. — Здається, Олівер вимовив слово «сер»? Чим можемо вам допомогти?

— Либонь, це я можу вам допомогти, — була від повідь. — Я знаю, що ви чекаєте на результати вашої заявки на продовження фінансування.

— Звідки ж це вам відомо? — поцікавився доктор Пейн.

— Колись я був державним службовцем та бран участь у розробці напрямів наукових досліджень. У мене й досі залишилися певні зв'язки в цій галузі, і я чув… Чи можу я присісти?

— О, будь ласка, — сказала доктор Мелоун. Вона підсунула Летрому стілець, і той сів — з таким виглядом, ніби головував на зборах.

— Дякую. Я чув від одного свого знайомого — дозвольте не згадувати його ім'я, адже це було би порушенням Закону про державну таємницю, — отож я чув, що наразі саме розглядають вашу заявку, і почуте так заінтригувало мене, що, зізнаюся, я попросив показати мені результати вашої роботи. Взагалі це не моя справа — якщо не враховувати того, що я й досі виступаю в ролі неофіційного консультанта, і я використав цю обставину як привід для втручання. Так от, те, що я побачив, було просто неймовірним.

— Чи означає це, що, на вашу думку, на нас чекає успіх? — спитала доктор Мелоун. Вона аж нахилилася вперед — так їй хотілося йому повірити.

— На жаль, ні. Я мушу бути відвертим — схоже, ваш грант не буде поновлено.

Плечі доктора Мелоун опустилися. Доктор Пейн спостерігав за старим з обережною цікавістю.

— Тоді чому ви прийшли сюди? — спитав він.

— Річ у тому, що офіційне рішення досі не ухвалено. Роботи в цьому напрямі комітет з питань фінансування не вважає корисними — навіть з огляду на майбутні перспективи. Утім, не виключено, що якби хтось замовив за вас слівце, позиція комітету змінилася б.

— Замовив слівце? Ви маєте на увазі себе? — випросталася доктор Мелоун. — Я гадала, що вони просто прислухаються до думки експертів…

— У принципі так воно зазвичай і відбувається, — сказав сер Чарльз, — але корисно також знати, як насправді працюють такі комітети, і мати зв'язки серед їх членів. І тут я можу стати вам у пригоді. Мене вельми цікавить ваша робота, я вважаю, що вона може дати дуже цінні висновки, і вона просто мусить тривати й надалі. Чи дозволите ви мені стати вашим неформальним представником?

У доктора Мелоун було таке відчуття, ніби їй, моряку, що тоне, раптом кинули рятувальний круг.

— Та… Та звичайно! Звичайно, так! Дякую вам! А ви дійсно гадаєте, що ваше слово важитиме? Я не хочу сказати… Навіть не знаю, що я хочу сказати… Звичайно, ми згодні! — вигукувала вона.

— А чого ви очікуєте від нас? — спитав доктор Пейн, сідаючи.

Доктор Мелоун здивовано на нього подивилася. Хіба пін не казав декілька хвилин тому, що відтепер працюватиме в Женеві? Але він, здається, розумів слова сера Чарльза краще, ніж вона — їй навіть здалося, ніби між чоловіками декілька разів проскакували іскри взаєморозуміння.

— Радий, що ви мене добре розумієте, — відповів старий. — Існує напрям, що особливо мене цікавить. І за умови, що ми дійдемо згоди, я навіть міг би забезпечити вас додатковим фінансуванням з одного побічного джерела.

— Почекайте, — перервала його доктор Мелоун, — почекайте хвилинку. Напрям дослідження має для нас неабияку вагу. Я згодна обговорювати результати, але не напрям. Звісно, ви розумієте…

Сер Чарльз співчутливо розвів руками та підвівся. Слідом за ним скочив на ноги і схвильований Олівер Пейн.

— Сер Чарльз, зачекайте, будь ласка, — промови н він. — Я певен, що доктор Мелоун вислухає вас. Мері, якщо ти послухаєш сера Чарльза, це нікому не зашкодити, але ж може бути вельми важливо — хіба ти цього не ро зумієш?

— Здається, ти збирався до Женеви? — спитала жінка.

— До Женеви? — перепитав Летром. — Чудове місце. Там широкі можливості, повно грошей… Не хотів би втримувати вас.

— Та ні, це питання ще не вирішилося остаточно, — квапливо промовив доктор Пейн. — Обставини можуть і змінитися. Будь ласка, сідайте, сер Чарльз. Не бажаєте кави?

— Це було б дуже люб'язно з вашого боку, — відповів сер Чарльз і з виглядом задоволеного кота знову сів на стілець.

Доктор Мелоун уперше пильно подивилася на нього. Це був впевнений у собі чоловік під сімдесят, чудово вдягнений, явно заможний і звиклий до всього найкращого, також було очевидно, що він давно обертається у найвищих колах і має вихід на дуже поважних людей. Олівер мав рацію: йому дійсно було щось потрібно, і якщо вони не дадуть йому цього, то можуть і не розраховувати на його підтримку.

Вона схрестила руки на грудях.

Доктор Пейн подав Летрому чашку, сказавши при цьому:

— Вибачте, що кава не дуже добра.

— Усе гаразд. Так мені продовжувати?

— Будь ласка, — відповів доктор Пейн.

— Отож я розумію, що ви зробили певні вражаючі відкриття у сфері свідомості. Я також знаю, що вони досі не оприлюднені, до того початкова мета вашого дослідження була дещо іншою. Утім, інформація про це вже встигла просочитися, а мене ця тема особливо цікавить.

Я був би дуже задоволений, якби ви, скажімо, зосередили свої зусилля на дослідженні питань, пов'язаних із маніпулюванням свідомістю. По-друге, мене цікавить гіпотеза про множинність світів — якщо пам'ятаєте, її висловив Еверет, здається, 1957 року. Я гадаю, що ви перебуваєте на порозі відкриттів, котрі значною мірою просунуть цю теорію вперед. Варто також повідомити вам, що такий напрям досліджень напевно зацікавить Міністерство оборони, а це, як ви розумієте, навіть за нинішнього становища у світі пов'язане з дуже широкими можливостями в аспекті фінансування — принаймні вам не доведеться турбуватися з приводу всіх цих заявок на поновлення грантів. Але не очікуйте, що я розкрию вам джерела своїх можливостей, — зауважив він, побачивши, що доктор Мелоун випросталася на стільці, збираючись перервати його. — Я вже згадував Закон про державну таємницю; так, він, може, й застарів, але закон с закон. Я сподіваюся, що ви досягнете серйозного прогресу в царині множинності світів — схоже, ви саме ті люди, котрим варто доручити це завдання. Існує ще одне питання, яке дуже цікавить мене — йдеться про відому вам дитину.

Він замовк і відсьорбнув кави. Після останнього речення у доктора Мелоун відібрало мову, вона страшенно зблідла — сама вона цього не знала, але відчувала, що може знепритомніти.

— У мене є на те свої причини, — вів далі сер Чарльз. — ' Я підтримую контакт із секретними службами, а їх дуже цікавить дівчинка, що має незвичайне обладнання — старовинний науковий інструмент, напевно викрадений. Він має потрапити до рук, безпечніших від її. Існує також такий собі хлопець приблизно одного з нею віку — десь років дванадцяти, — котрого розшукують у зв'язку з убивством. Звісно, це суперечливе питання, чи здатна дитина його віку на вбивство — але в усякому разі він має пряме відношення до смерті одного чоловіка. До того ж його бачили разом із тією дівчинкою. Так от, докторе Мелоун, не виключено, що ви зустрінете когось із цих дітей або їх обох. У такому разі з вашого боку цілком слушно було б сповістити про це поліцію, але якщо ви повідомите про це мені у приватному порядку, то зробите мені величезну ласку. Я можу влаштувати так, щоб із цим питанням швидко та без зайвого шуму розібралися відповідні служби. Я знаю, що вчора сюди приходив інспектор Волтерз, і знаю, що тут була та дівчинка — як бачите, я знайомий із цією справою аж ніяк не з чуток. І я напевно дізнаюся, що ви зустрілися з нею та не повідомили про це мене — тож вам краще як слід обміркувати все це, а також спробувати достеменно згадати, що вона казала та робила, коли була тут і розмовляла з вами. Це питання національної безпеки — я гадаю, ви мене розумієте? Що ж, на цьому зупинімося. Ось моя візитна картка на той випадок, якщо вам потрібно буде терміново зі мною зв'язатися. Незабаром ми з вами знову побачимося — як ви знаєте, комітет з питань фінансування засідатиме завтра, — але за цим номером ви зможете відшукати мене в будь-який час.