Посиділи трохи мовчки, кожен заглибившись у своє: хто згадав рибу з хитрющим ліхтариком на носі, хто уявляв собі, як зараз перетовчуються горішки і сиплються в густу запашну каву. А хто просто сидів і філософськи промовляв до стелі: «Кхе-кхам!.. Воно що ж... Воно, звичайно, якщо той, то воно, звичайно, може-таки, і той...»
Після довгої паузи Вертутій відкашлявся і, все ще солодко й замислено дивлячись в стелю, спитав з властивою йому одвертістю:
— Сизе, давно я вас хотів перепитати: от для чого ви розводите світлячків? Ну от ви їздите по світу (і нові калоші колись загубили в болотах Берберу, і крокодил вам одпоров половину плаща і з'їв капелюха), а ви все їздите, збираєте всяких світлячків, вирощуєте їх у теплицях, а потім...
— Як?! — підстрибнув Сиз, і його сива чуприна гнівно й погрозливо настовбурчилась. — Як?! — повторив він.— Я вас не розчув, Вертутію, чи мені, може, здалося? Ви спитали: навіщо? Дозвольте, дозвольте! А чому я вас не питаю: навіщо, так,.
так, навіщо ви розводите свої вітрячки, і вже сорок років їх розводите, і вже розвели їх п'ять тисяч сімсот, чи то пак, сім тисяч п'ятсот, і от скажіть мені: на-ві-що?..
— Ну-у,— прогув спантеличено Вертутій, видно, не сподіваючись, що своїм простим запитанням накличе на себе таку бурю й грім.
— От вам і «ну»! От вам і «ну» після вашого страмного «навіщо!» Хе, «навіщо» питають! Та ви знаєте?..
Сиз аж сперся на лікті, протинаючи Вертутія наскрізь своїм обуреним поглядом. Вуса і сива чуприна у Сиза наїжачилися білими колючими голками. (Колись мені в Африці знаменитий мисливець Васько Дегаман сказав: «Якщо в лева піднялась щіткою шерсть і здибилась грива, не підходь, обмини його, бо він не збирається з тобою жартувати». Щось подібне творилося зараз і з нашим Сизом...) Та Сиз раптом відкинувся на спинку крісла, засміявся і вже іншим тоном, з гіркою остудою після вибуху, промовив:
— А щодо мене... Ну що ж, дозволю пояснити, коли це не ясно деяким доволі нетямущим головам. Слухайте. Я можу без гуркоту, без диму, без дротів залити всю землю світлом. Так, так, не ворушіть бровами, Вертутію, не дивуйтесь. У мене скрізь: у залах, в галереях, в корчі, на сходах до озера — скрізь у мене світять, ви .думаєте, що? — прості лісові світлячки. А якщо розвести їх, то знаєте, можна освітити не тільки всі корчі й притулки на Довгих озерах, а й далі аж до Щербатих скель. І яким світлом! Не гримлючим, не димлючим, не давлючим, а щирим, просто ласкавим світлом. Це раз. А друге. Хочете: я можу увесь світ завалити рибою. Найсмачнішою, найпоживнішою рибою. Атож, атож, не робіть круглі очі, Вертутію! Ви бачили у мене риб, які фантастично світять у морській воді. Так-от, вони можуть мені приманювати, кликати в мої сіті цілі табуни добірної сардини, сайри, ставриди. А як треба, вони відганятимуть від хижих ловців ту ж таки рибу, зберігатимуть її для нащадків. А третє, хочете, я можу...
Ми так і не дізнаємось, на що здатний ще наш мудрий Сиз XII, що він може зробити, загинаючи третього, четвертого, п'ятого і десятого пальця, бо тут зайшла в
кімнату його сестра Мармусія. В одній руці вона занесла срібну таріль з чашечками, а в другій — перламутрову скриньку, накриту зверху білою хмаркою.
І те й друге поставила на стіл.
Білу хмарку вати зняли. І от!..
Чублик розгубився, до вух запалав, запалав на лиці жаром-медом, не міг одірвати очей. Бо в тому ящику, в м'яких гніздах на білій ваті лежали... Ні, не лежали, а сяяли, сміялися, горіли — вишнево, кармінно, лимонно! — маленькі світлячки. І видно було, що вони з простого дерева, а тільки ж — які барви і яка несподівана, яка сильна гра сяйва!
— Це я сам! Це я сам вирощував. У підземній теплиці. Таких світлячків у лісі нема. Нема таких у світі! — гаряче шепотів Сиз і закохано дивився на блиск, на сіяння вирощених ним світлячків, які лежали один коло одного у білих ватяних гніздах. — О-о, там у мене, Чублику, в підземній оранжереї, є такі дива дивенні, я колись тобі покажу. Ну як, подобаються? Правду кажи!
Хіба треба було питати? Чублик утопав очима в тих розкошах, в тих синіх, золотих, пурпурних жаринах-вогниках.
— Що ж, я дарую тобі, Чублику! Бери! Ти їх порозкладай дома в ліхтариках, в кімнаті на стінах. Побачиш, як спалахне і засяє у тебе в корчі царство нічних світлячків. Тримай! Тільки водою підмочуй вату, не забудь!
Чублик узяв спіднизу ту скриньку і до діда Вертутія поглядом: як же його? Куди ж його? Може, від сяйва, а може, від негаданого щастя Чублик сам раптом спалахнув й засвітився, як нічний світлячок в темряві.
— Сизе! — піднявся з крісла Вертутій. — Ти мені вибач, кхе-кхам, може, я і не той, і не теє щось бовкнув, все те з душевної простоти, воно в мене буває. А тільки ж я бачу... Оце радий онук, і в мене на душі — просто сіяніє. Тож дозволь і нам, значить, скромний наш подарунок... тобі і дорогій нашій Мармусії, осьде він, о!
Вертутій розгорнув пакунок і поставив на столі... Поставив перед очима Сиза й Мармусії веселий, живий, золотистий вітрячок. Саме золотистий, бо зроблений він був із сухої, добре вистояної на сонці очеретини.
— Вітрячок, кхе-кхам, скажу вам, з великим секретом. Я бився над ним двадцять два роки. Ось дмухніть на нього, дмухніть! Всі вітрячки на світі крутяться як? За вітром крутяться, клянусь вам честю, тільки за вітром. А я мудрував, і так і сяк прилаштовував крила і от зробив, зробив-таки — проти вітру крутиться! Ага, попробуйте дмухніть сильніше! Не бійтесь!
Дмухнув Сиз, навіть сувора Мармусія підійшла, стулила губи грамофончиком і легенько дмухнула (і тут же холодно відступилась, показуючи, що вона далека від їхніх дитячих забав!).
Вітрячок захурчав, золотисте коло замиготіло-заспівало на столі.
Сиз радісно стовбурчив брови, дивився, і хтозна, чи він справді вірив, що цей вітрячок — єдиний у світі! — крутиться навпаки, проти найдужчого вітру, чи просто радів: є у нього ще один симпатичний млинок! Він сказав, що буде берегти його, поставить на дах поруч із старим вітрячком, і хай вони крутяться разом: один за вітром, а другий проти вітру!
Очеретяний вітрячок швидко лопотів, золотим клубком накручував тиху пісню. Мармусія схопилася, нагадала братові:
— Припрошуйте гостей. Кава холоне.
Сказала і стала поважливо збоку, з рушником на плечі.
Ах, яка то була кава! Губи злиплися, а від запаху крутилося в голові! Я пив таку каву тільки в Багдаді, у затінку під верблюдом, з одним аравійським приборкувачем змій, який доливав у чашечку крапель десять чорної киплячої смоли. То був смак, то був запах, а це!.. Чублик пив і прицмокував, дід Вертутій пив мовчки і сопів, а Сиз XII відсьорбував з чашки маленькими ковтками, і щасливі сльози котилися по його щоках.
Подякували Мармусії, поставили чашки на срібну таріль, і тоді Вертутій сказав, що він запрошує Сиза до себе в гості на Верхнє озеро, покаже йому нові вітрячки.
І Сиз, який недавно, як нам здається, щось таке вигукував про ті легковажні торохтійки-вітрячки, встав, з великою радістю розчоломкався з Вертутієм і сказав, що він більшої втіхи не має, як посидіти у нього десь на бережечку, відпочити серцем, послухати, як виспівують на всі голоси його стонадцять млинків і вітрячків.
Всі гуртом встали з-за столу, дружно пішли, і тоді Мармусія покликала Сиза, суворо нагадала йому, щоб він вернувся, закутав горло. Літо літом, та з його простудами... А потім — хай будуть обережні, бо хтось ходить, никає круг їхнього двору і чогось крадькома, мов злодій...
Вона провела брата в насторожено-тиху ніч і довго ще стояла на дверях, тривожна й сумна, прислухалася до перелуння кроків на сходах, до шарудіння в кущах. Зараз, коли її ніхто не бачив, вона вже ні від кого не крилася — слухала і прикладала до очей вогку, напахчену духами хусточку. Не вірте, що в неї холодне і неприступне серце. Після коханого Чуй-Голована, який розбився на її очах, нема і не було у неї дорожчої істоти за брата Сиза. Вона готова була сидіти над ним всю ніч, тобто, пробачте, весь день, сидіти з в'язанням в руках, стерегти сон і спокій милого брата, аби тільки не сповзла з нього тепла ковдра, не зсунулася подушечка, не заскрипіла віконниця. Вона кидалася на кожен найменший шерхіт чи звук, навіть якщо пролетіла над ліжком муха. А її холодність, її шляхетна неприступність і гордовитість... Ну що ж, видно, таке вже там виховання, у тих юхландських коледжах...
